Інформацій- ний лист

Збірники наукових праць

вівторок, 23 лютого 2021 р.

Ленок М. І. КАДРУВАННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПОЕТИКИ ХУДОЖНЬОГО РЕПОРТАЖУ «ЗАКАРПАТСЬКИЙ ЛЕГІОН» Є. ПОДОБНОЇ

 

Ленок М. І.

аспірантка

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., професор

 

КАДРУВАННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПОЕТИКИ ХУДОЖНЬОГО РЕПОРТАЖУ «ЗАКАРПАТСЬКИЙ ЛЕГІОН» Є. ПОДОБНОЇ

 

В українській літературі тема війни набула широкого розголосу. Російсько-українська війна ще точиться, про що сигналізують і художні тексти. Я. Поліщук стверджував, що тема гібридної війни в літературі «… апелює не так до раціонального сприйняття, як до символічного, до уяви й культурної пам’яті людини» [3, с. 119]. У сучасній українській прозі використовуються різні засоби поетики, але література «…через зорову та тісно пов’язану з нею слухову та дотикову образність виражає художні смисли» [1, с. 53–54]. Кінематографічне осмислення подій на Сході реалізовано в художніх репортажах.

Мета дослідження – проаналізувати кадрування як елемент поетики в художньому репортажі Є. Подобної «Закарпатський легіон».

Євгенія Подобна – письменниця, науковець, воєнний кореспондент, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Публіцистика, журналістика» за книгу «Дівчата зрізають коси». Її твори двічі були в десятці найкращих репортажів конкурсу художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець».

Художній репортаж «Закарпатський легіон» М. Семенченко назвала історією «…про молодих військових із Закарпаття, яким від 18 до 25 років» [4], однак ця думка поверхово окреслює важливий і сповнений тривожних моментів епізод перебування воєнної кореспондентки Жені в зоні бойових дій.

Історія Жені – реальний досвід жінки, яка пережила хвилюючі години в зоні російсько-українського протистояння, разом із бійцями 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Через події під Дебальцевим бригаду прозвали «Закарпатським легіоном». Письменниця динамічно розгорнула панорамний кадр дороги, конкретизуючи хронотоп: «Старенький і трохи побитий життям і осколками снарядів джип звертає з траси на поле, ревучи, наче скаржиться, що його, поважного ветерана, змушують їхати бездоріжжям…» [2, с. 61]. Ідентифікація місцевості реалізується крізь спостереження кореспондентки за довколишніми пейзажами: «Дивлюсь у бік терикону й здригаюсь < … > з-за нього, проступаючи в передвечірньому тумані, виглядають перші будинки окупованої Горлівки» [2, с. 61]. Проїжджаючи передмістям Горлівки, Женя словесно передає реальні кадри розрухи після завершення воєнного вогню в цій місцині: «Десь немає стіни. Десь увесь у дрібних дірках металевий паркан: саме такі "рубці" лишають осколки снарядів…» [2, с. 63]. Нанизування кадрів демонструє цілісне уявлення про лінії бойових зіткнень. Зорові картини визначають часопросторові координати: «Нарешті ми ховаємось за вже майже обпатраними осінню деревами. За ними починається Зайцеве – досить велике село в передмісті Горлівки» [2, с. 62]. Внутрішній стан оповідачки конструюється за допомогою опису її емоційної сфери та художнього прийому замовчування: «Я все дивлюсь на терикон і відчуваю легке тремтіння в ногах. Ще трішечки, ще зовсім трішечки…» [2, с. 62].

Негативні наслідки воєнного протистояння виявляються крізь призму ретельно зафіксованих кадрів спотвореної дійсності: «Як зуби хижої тварини, замість даху, з будинку стирчать шматки побитого снарядом шиферу й дерева. Крізь вибиті шибки сиротливо звисають фіранки…» [2, с. 63]. Письменниця акцентує увагу на одному з державних символів як передвісника наближення до тимчасових окопних «домівок» українських військових: «Нарешті на горизонті починає майоріти жовто-блакитний стяг» [2, с. 63]. Круговим кадром охоплено зустріч з іграшковим ведмедем, що став символом втраченого дитинства усіх, хто передчасно подорослішав у цій війні: «Обабіч дороги нас зустрічає величезний ведмідь в армійському кашкеті й темних окулярах – добряче притрушена грязюкою м’яка іграшка, – який тримає в лапах багатообіцяльну табличку "Ласкаво просимо до пекла!" …» [2, с. 63].

У художньому репортажі Женя оповідає, як познайомилась із командиром підрозділу Романом. Погляд командира – це перше, що привернуло увагу репортерки, а ямочки характеризували його як життєлюбного хлопця: «З-під армійської «мазепинки» на нас із цікавістю дивляться темно-карі очі, щоки прорізають ямочки, їх видно навіть через бороду. Молодий, невисокий. На вигляд років 30» [2, с. 63]. За мир на своїй землі йому доводиться змагатись зі смертю, хоча йому всього лише 21 рік. Керівна військова посада наклала відбиток на професійні можливості голосу Романа. В окопах йому доводиться давати розпорядження, на позиціях викрикувати чи мовчати – ці коливання позначаються на голосових зв’язках: «У його хриплуватому голосі добре чується "західна" вимова й отаке округле м’яке "л". Виявляється він із Закарпаття, із села, що причаїлося між смереками Карпатських гір» [2, с. 64].

На війні спостерігається тенденція нівеляції справжніх імен. Спілкування в окопах обмежується вигаданими бойовими псевдонімами, які характеризують бійців. Для своїх хлопців Роман – «Ді-джей», тому що він керує військовими та відповідає за обстріли противника: «… щойно стемніє – починається "діскатєка". Все як положено – і голосно, і свєтомузика, – сміється Роман. – А хто рулить дискотекою? Правильно – ді-джей. Тому я й Ді-джей» [2, с. 65].

Емоційною деталлю, яка уточнює слухове сприйняття, є поодинокі голоси птахів. Птахи не зважають на те, що їхні домівки стали місце для ведення воєнних дій, уже звикли до обстрілів: «Скрекотить, певно, уже вкладаючись спати, якийсь невідомий степовий птах. Складно повірити, що ти на війні. Де вбивають і помирають» [2, с. 66]. Вихід із укриття Женя розглядає з позиції людини, яка вперше опинилась на війні. Письменниця нагнітає ситуацію нічним пейзажем і звуками «мертвої» тиші: «По дорозі мовчимо, у темряві чути лише наше дихання й шурхіт дрібних камінців під берцями Ді-джея <…> На вулиці тихо, дуже тихо. На небі крізь хмари прорвались перші зірки…» [2, с. 66].

Емпіричний досвід кореспондентки відтворюється у фрагментах пейзажів і стані очікування у трагічній тиші: «Позиції. Темно так, що пересуватись доводиться ледь не навпомацки» [2, с. 66]. Зорові образи відтворює максимально стисло: «Лише мерехтять то тут, то там червоні вогники цигарок. Один із хлопців у камуфляжі сидить і ледь не пошепки наспівує пісню…» [1, с. 66]. Письменниця нагнітає події, учасницею яких була, поєднує типові для війни зорові образи: «Ховаюсь за ящики. Далекувато, не дістануть, ясно, але мені так спокійніше…» [2, с. 68] та візуалізує звуки зброї, які підсилюються повторами складів і звуків: «"Ту-ту-ту", "та-та". "А це по нас", – якось аж радісно повідомляє інший боєць, Саша Ш-ш-ш", "У-і-і – у-і-і", свистить просто над головою» [2, с. 68].

Є. Подобна відтворює спогади, використовуючи прийом рухливого кадру: «Воздух! В укриття!» Залітаю в повній темряві у бліндаж, майже наприсідки, б’юся об щось…» [2, с. 68]. Авторка досягає ефекту реальної візії за допомогою зорово-слухових прийомів кінопоетики: «Від снарядів земля здригається й починає сипатись мені на каску. З кожним таким прильотом серце підстрибує, тіло саме забивається в найнебезпечніший закуток…» [2, с. 68]. Кореспондентка доносить до реципієнтів розуміння важливості подій, які відбуваються на Сході: «Кілька разів стрілянина повторюється. Від забігань-вибігань у бліндаж і вповзань я вже вся в землі, грязюці й тирсі. Диву дивуюсь, як швидко звикаю до цих звуків…» [2, с. 70]. Опис візуально-слухових образів крізь оптику статики і динаміки поперемінно вкраплюється в текстову канву: «Потім десь поряд гуркотить удруге, утретє. Стрілянина. Кулемет. Глухе гупання, сильне… Гранатомет. Знову автоматні черги…» [2, с. 68].

Отже, актуалізація теми війни реалізується за допомогою засобів літератури та кіно. Є. Подобна майстерно використовує в тексті «Закарпатський легіон» монтаж різних кадрів (панорамний, круговий, рухливий тощо), які презентують справжню ситуацію в зоні бойових дій. Авторка, обираючи ракурс показу достовірного життя в окопах, за допомогою кадрування відтворює реальність і динамізм подій на війні. Дослідження поетики візуальності в інших репортажах може стати предметом подальших ґрунтовних розвідок.

Література

1. Клочек Г. Поетика візуальності Тараса Шевченка : монографія. Київ : Академвидав, 2013. 256 с.

2. Подобна Є. Закарпатський легіон. Veni, vidi, scripsi: Покоління вільних. Київ : Темпора, 2018. С. 61–78.

3.Поліщук Я. Гібридна топографія. Місця й не-місця в сучасній українській літературі. Чернівці : Книги – ХХІ, 2018. 272 с.

4.  Семенченко М. Про що писали переможці «Самовидця» (ФОТО, ВІДЕО). URL : http://litakcent.com/2018/03/25/pro-shho-pisali-peremozhtsi-samovidtsya-foto-video/ (дата звернення : 30.01.2021).

1 коментар:

  1. Маріє, із задоволенням ознайомилася з Вашою розвідкою! Кадрування, на Вашу думку, активно використовуваний прийом у художньому репортажі? Завчасно дякую за відповідь. В.Ніколаєнко

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.