середа, 24 лютого 2021 р.

Кошелева А., Єфименко Л. М. ФУНКЦІЙНА РОЛЬ КОЛЬОРУ У ДРАМІ «ЧОРНА ПАНТЕРА І БІЛИЙ МЕДВІДЬ» В. ВИННИЧЕНКА

 

Кошелева А.,
учениця 10 класу
Єфименко Л. М.,
учитель-методист
Запорізької гімназії № 107
Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., доцент


ФУНКЦІЙНА РОЛЬ КОЛЬОРУ У ДРАМІ «ЧОРНА ПАНТЕРА

І БІЛИЙ МЕДВІДЬ» В. ВИННИЧЕНКА

 

В. Винниченко послуговується колористичними образами для відтворення внутрішньої сутності персонажів. Кольороназви у драмі «Чорна Пантера та Білий Медвідь» є глибинним символами, аналіз яких і обумовлює актуальність теми дослідження.

Драму В. Винниченка «Чорна Пантера i Бiлий Медвiдь» досліджували О. Башкірова, А. Бондаренко, О. Брайко, О. Ковальчук, Л. Починок, Т. Свербілова, Ж. Свірська, С. Уманець, В. Просалова та ін.

Мета дослідження – проаналізувати специфіку персонажів драми «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка крізь призму символіки кольору.

Уже у ремарках драми «Чорна Пантера та Білий Медвідь» В. Винниченко акцентує на прозорості й білизні: «Задня стіна скляна … Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завішене білим полотно…» [2, с. 9].

Але подальший штрих про чорний колір, як абсолютне протиставлення білому, вносить нотки трагізму й сум’яття. Автор ще й не називає чорного кольору, але його присутність уже відчутна: «На стінах не видно малюнків, тільки рисунки вуглем...» [2, с. 9]. Частотність уживання чорного кольору, що вже наявний у заголовку драми та описі інтер’єру ательє, що орендує як житло родина Каневичів, несе семантичну домінанту смутку, безладу і смерті.

Портрет Ганни Семенівни підтверджує наші спостереження: «…поважна пані з добрим білявим лицем і розумними великими очима» [2, с. 9]. Штрих-деталь про очі допомагає зрозуміти її внутрішнє єство.

Інші кольори так само допомагають розпізнати сутність людини: «Видно іноді спокійно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними вусами й підборіддям. Він ходить, заклавши руки в кишені бурих, широких оксамитових штанів…» [2, с. 9]. Широту його натури підтверджено акцентуванням на прикметнику «широких».

В описі Корнія драматург наголошує на білому: «Великий, трохи незграбний, мішкуватий, має довге пишне біле волосся, як грива» [2, с. 9].

Рита (Чорна Пантера), «дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з різкими рисами, розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике і грубе, але гарне» [2, с. 9]. У її характеристиці смислово навантажена автором чорнота. «Автор називає її Чорної Пантерою недарма, оскільки вона живе справжніми почуттями, недаремно ж у ремарках автор коментує її вчинки й жести словами «дико» та жагуче», що притаманно тваринному світу [5, с. 117]. Отже, уже з самого початку твору розуміємо, що неспроста автор оперує колористикою, над чим і спонукає замислитись. Іронічності Рити у розмові з Корнієм, у цьому й артистизм автора, теж допомагає колір: «…ти побіг з таким виглядом, що так і здається, як вибіжить білий медвідь» [2, с. 10].

Хронотоп твору – богемне середовище Франції, Париж, де перебуває родина українців: Ганна Семенівна – мати, її син, художник Корній Каневич, названий Білим Медведем, його дружина Рита – Чорна Пантера, їхній син Лесик. Родина Каневичів орендує велике ательє, де вони живуть і працює чоловік.

Головний персонаж – Корній Каневич, Білий Медвідь, митець. Він великий егоїст, бо ж керується егоїстичними формулами життя: «Артист не має нації...», «Одне мистецтво має вічність!» [2, с. 11]. Але, за словами матері, він «не злого ж серця» [2, с. 12]. Вона намагається зрозуміти, що сталося з сином. Місія художника заступила йому все, вийшла на перший план, витравила увагу і співчуття навіть до власної дитини, і тому дружина звинувачує чоловіка у хворобі сина: «Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, і йому те все байдуже...» [2, с. 12]. «Класична Винниченківська колізія, що відбиває реальні суперечності життя, в якому сім’я і мистецтво нерідко постають тими олтарями, кожен із яких потребує жертвоприношень» [6, с. 33].

Рита, Чорна Пантера, готова на будь-які вчинки, щоб її син видужав. І отут приходить інше розуміння сутності «Чорної Пантери». Упевнені, що природна її натура світла, «біла», бо ж вона – справжня мати. Простежуємо взаємодію білого і чорного, бо чорний колір підсилює силу її натури, висвічує її «білизну» вчинків і помислів. У неї одна правда, материнська: дитина має бути здоровою. Корнію ж весь світ заступило полотно. «Та ви знаєте, що в цьому полотні? Ну? А! Ви, критики! Тут імпресіанізм, реалізм, натуралізм? Правда? Тут Бог! Розумієте? Ви можете Бога купити? Говоріть!» [2, с. 17]. Але він не чорний, він «Білий Медвідь», і натура його така ж світла, бо він теж любить дружину і сина.

Серед оточення родини вирізняється «месьє Мулен». Зрозуміти сутність персонажа автору допомагає королівський колір – колір золота, дотичний до його змалювання: «Він не молодий уже, але рум’яний, з черевцем, очі розумні, хитрі, сластолюбиві й веселі. Пишна золотиста борода розчесана гарним віялом» [2, с. 13]. Цей колір символізує святість. Він є свідченням Божественної Сили, світлого подвигу Сина Божого та чистоти Пресвятої Богородиці. Він також символізує Сонце і багатство [7]. Мулен має найбільше шансів придбати картину Білого Медведя, і автор твору акцентуванням золотого кольору демонструє ваговитість цієї особи, і те, що саме йому мають належати всі цінності. Але наявне невеличке застереження, що теж несе золотий колір: золотий колір має бути чистим, а багатство – духовним.

Привабливий опис зовнішності Сніжинки, у якому закономірно фігурує білий колір, як ознака жіночої чистоти: «Вона гарна, ясно-біла, вся пухка і жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повільні і граціозні, як лет сніжинок…» [2, с. 13]. Поєднання кольорів – білого з червоним є символом нагороди та поваги. Але в контексті твору «білий колір» цієї жінки тьмяніє, бо вона сповідує життя повії, веде негарну гру: допомагає Мулену купити полотно у Білого Медведя, переслідуючи свою вигоду. Отож, Сніжинка не така й біла, якою має бути справжня жінка. У характеристиці Сніжинки червоне є символом таємної ворожнечі, агресивності, помсти і влади, пов’язаний із сексуальними бажаннями.

Сніжинка прагне утвердити егоїстичну позицію Білого Медведя. Вона проголошує істину, але в цих обставинах вона сприймається трагічно, адже полотно для художника дорожче здоров’я дитини: «Артист мусить бути вільним од усього і жерцем тільки краси!» [2, с. 17]. А чого варті її подальші розмірковування: «Ех, славне було колись Запоріжжя! От, месьє Мулен, знаєте, було колись в українців таке військо, яке не знало сім’ї. Це були рицарі війни і краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш усе йому віддати. От всім артистам Січ Запорізьку встановити. Киями того, хто одружиться» [2, с. 17-18]. І її підтримує Мігуелес, бо, за його словами, «в стражданні дитини найбільше чистоти і краси!» [2, с. 18]. Сніжинка заставляє притуплятися батьківським почуттям Білого Медведя, користується нагодою отримати цього чоловіка.

Білий Медвідь уже не й такий «білий», адже на нього не діють і доводи рідної матері продати полотно. Навіть тоді, коли Корній демонструє свою любов до сина («Ти чого плакав, медвежа моє біленьке, га? Який він став... Болить, га? Посміхається... Ах ти ж моє, дитинча хороше... (Зворушений сідає й дивиться на сина)» [2, с. 21]), для дружини його білий колір, який він бачить і в синові, уособлює не любов, а жорстокість. І замість того, щоб швидко дістати гроші на лікування сина, Корнія-батька перемагає Корній-митець: «Зараз, зараз... Я одну хвилиночку. Одну хвилиночку... Моментально... Так-так... Зовсім не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з столу палітру й щіточку). Зовсім не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все це зробимо... я тільки... Все буде добре... (Поспішно мішає фарби. Біжить до Лесика, вдивляється, одмахуючись від Ганни Семенівни й Рити, які тягнуть його) [2, с. 21].

І тоді у матері-«пантери», що й пояснює її наймення, прокидається хижак: «…ти йому боляче робиш! Ти його вбиваєш. Чуєш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тоді! Задушу власними руками! Май це на увазі» [2, с. 23]. Отож, внутрішнє єство Чорної Пантери біле, а її чорний колір пов’язаний із самою суттю материнства, що для неї найголовніше в житті.

Мати і батько, дружина і чоловік, самі стають для себе і катами, і жертвами: «Корній (стає на коліна й починає потішати її, цмокаючи і примовляючи). Цить, моє хороше, цить, дитинко, цить, хлопчик мій білесенький. Мама твоя дика, безумна» [2, с. 25]. Залишається білим лише син Лесик. Це отой місток, який ще може поєднати подружжя.

Друга дія у драмі також акцентовано на білому: дія відбувається в кабаре, у якому за заднім столиком сидить «дівчина з білим боа» [2, с. 26]. Колір білий сигналізує, що буде все добре. У подальшому розвитку сюжету все ж згадується сірий колір, що насторожує: «Хутко входить Штіф, худенький, вузьколиций, худий, сіруватий» [2, с. 26]. Образ Штіфа відіграє незначну роль у драмі, але він сюжетно пов’язаний із головним Білим Медведем. Сірий колір діє дуже легко, виражає піднесений психоенергетичний стан, готовність до контактів, умиротворяє. А ще висвітлює білизну Корнія.

У репліці, кинутій Сафо, «Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лікеру» [2, с. 26], з’являється зігріваючий жовтий колір тепла й веселощів, чого прагнуло товариство на вечірці. Фігурування жовтого кольору наявне й у звертанні Сафо до Штіфа, як здогад, що він, можливо, бачив знайому: «Жовту Гарбієль!» [2, с. 26]. Цей колір виражає очікування чогось незвичайного, що й справдилось: Штіф бачив Мулена з Чорною Пантерою. Автор таким способом повертає у реальний чорно-білий світ.

Превалювання білого кольору в тексті (розмова з Білим Медведем, «дівчина в білому боа») вселяє надію, що подальші перипетії матимуть щасливу розв’язку.

Коли Сніжинка освідчується у коханні Медведю, він – червоніє. Червоний колір вступає в силу, стверджуючи перемогу Корнія і його любов до дружини. Червоний змусив Білого Медведя насторожитися, бо ж йому загрожує небезпека – пристрасть до Сніжинки, і визначитись: чи закінчити полотно, чи продати його, але задовільнився лише видимістю шукання виходу. Білий Медвідь не діє!

Червоний колір є кульмінаційним. Сніжинка запевняє Білого Медведя, що «хто сильний, той все з себе може скинути», таким чином хоче привернути його до себе, не розуміючи, що він належить тільки Чорній Пантері й більш нікому, бо ж червоний колір і символізує Корнієву любов до дружини.

Сніжинка називає Білого Медведя «чистим», що вкотре підтверджує думку про його чесність, бо ж білий, чистий – слова-синоніми: «Ах ви, простодушний Медведю! Чистий…» [2, с. 34]. Розуміння абсурдності дійсності В. Винниченко посилює наголошенням слова «чистий», введенням образу безвинної дитини, також жертви, хвороба якої призводить до зіткнення вільних і сильних у переконаннях людей. Мабуть тут спрацювали і складники слова «ведмідь», перша частина якого «мед», що асоціюється з солодким – і тому Ведмідь не може бути неправим. Друга частина «відь» є основою слова «відати»: Ведмідь знає, як треба вчинити насправді. Отже, у цьому й сутність єства Білого Медведя.

Поява в кабаре дружини Рити «з блискучими очима», і її «дивування», що тут «і Білий Медвідь єсть із білою Сніжинкою?» [2, с. 34], є ствердженням переваги білого над чорним. Їхній двобій реально-правдивий! Чорна Пантера знає, що її кохає Білий Медвідь, і вона все робить, щоб їх сім’я була збереженою.

Картярська гра запалила персонажів. У розпалі гри зринає карта «червоного короля», на яку ставить Рита. Наявність червоного кольору створює провокативно напружену атмосферу: «Мулен. Добре. На червоного короля? Рита. На червоного короля!»; Мулен. Червоний король! [2, с. 39]. Червоний переможний колір щастя. Виправдана символіка кровного зв’язку з родиною.

У діалогах третьої дії видно, що Чорна Пантера і Білий Медвідь закохані, і білий колір – колір їхнього життя. «Життя, Нію, не в красі, краса в житті, в любові, ось в цьому! (Показує на Лесика). Це єсть людське...»; «Ми всі троє одно» [2, с. 45], стверджує Рита.

Корній-художник все ж не відступає від свого покликання: дописує картину, бо для його полотна саме й потрібно мертво-бліде обличчя дитини і відчай матері. Отож, Сніжинка домоглася свого: Корній-митець переміг Корнія-батька, а значить Білий Медвідь належить їй. Але не все так просто: Корній-батько карається, а в пантери хіба ж можна забрати те, що належить їй? Ні, вона любить чоловіка і нікому його не віддасть: ні Сніжинці, ні мистецтву.

Трагедія сталася: Лесик помер. І тут класична символіка чорного – жалоба: «Рита (в чорному, дуже бліда)» [2, с. 59]. «Рита (піднято говорить). Ну, я можу... (За нею виходить Корній, лице сіре… [2, с. 60]. Сіре обличчя у нього – наслідок мук. Він усе розуміє: «О, Чорна Пантера за дітей не прощає нікому… І вона права… А я теж правий… Хто ж винен» [2, с. 63]. Сірий колір символізує розсудливість, страх втрати, печаль, що й відтіняє автор у Корнієві-художнику.

Невизначеність становища родини Білого Медведя підсилюється сірим кольором, який є символом порожнечі. Сірий колір вжито лише один раз у характеристиці Білого Медведя, чим підкреслено його непотрібність. Сірий абсолютно неприйнятний родиною, бо в ній завжди панувало велике кохання. І тому сірий колір набув значення «сумний», його використано для передачі душевного збудження стану персонажа.

З погляду фахівців Інституту Кататимно-імагінативної психотерапії «є тільки один колір, що має лише негативне символічне значення. Це сірий колір, колір туману, неясності … колір депресії» [3]. Він і пов’язаний із депресивним станом Білого Медведя.

Розв’язка драми вражає: «Ось тут Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе писати, він зніме з тебе вічне... Лежи, мій білий... О, ти білий тепер зовсім... Тепер блідість твоя зовсім чудова...» [2, с. 68]. Ніби перемога білого над чорним закономірна, бо це вічний закон життя. Але ця білість – не є утвердженням життя, а його згасання. Родини не стало. Мистецька праця відібрали у жінки чоловіка, убила їхнє кохання, занапастила життя невинної дитини, маленького Лесика. Отож, усе для творчості: Рита з мертвим дитям позує чоловікові. Жінка підпорядковує себе чоловікові-художнику, приносячи в жертву материнство, свою безмежну любов до сина.

Отже, метафора-назва «Чорна Пантера та Білий Медвідь» і колористика, як засоби поетики, надають емоційно-експресивного забарвлення драмі, і є ознакою ідіостилю В. Винниченка.

Література

1.            Бондаренко А. Художнє новомислення п’єси : дар інстинкту і інстинкт дару (В. Винниченко «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Дивослово. 2005. № 8. С. 5153.

2.            Винниченко В. Чорна Пантера і Білий Медвідь. Драми. Київ : Сакцент Плюс, 2012. С. 8-71.

3.        Значення кольорів. URL : https://gloriya.com.ua/a189731-znachennya-koloriv.html.

4.            Коваль Т. Художньо-образна функція колористики. Актуальні питання науки та практики : досягнення та перспективи. Миколаїв : МДУ ім. В. О. Сухомлинського. 2007. № 25. С. 2-5.

5.            Малютіна Н. Українська драматургія кінця ХІХ-початку ХХ ст. : аспекти родо-жанрової динаміки : монографія. Одеса : Астропринт, 2006. 352 с.

6.            Свербілова Т. Персонажі Винниченкових п’єс – кати чи жертви? Слово і час. 1993. № 5. С. 3240.

7.            Символіка кольору. URL : https://studopedia.su/5_27117_simvolIka-koloru.html.

7 коментарів:

  1. Вітаю! Скажіть, будь ласка, яка палітра кольорів переважає у тексті? І з яким значенням: негативним чи позитивним?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Добрий вечір! У творі переважає чорно-біла палітра кольорів. Тут кольори сприймаються крізь призму драматурга. Чорний є позитивним, символом сильних почуттів і материнської любові. Білий у драмі "не такий вже і білий". Цей колір зазвичай пов'язаний з чистотою, початком нового. До того ж, перевага білого над чорним є закономірною, проте у творі білий - "не утвердження життя, а його згасання". Дякую за запитання!

      Видалити
    2. Дякую за вичерпну відповідь. Бажаю успіхів!

      Видалити
  2. Вітаю Вас! Хотів би поцікавитися, чи досяг Корній бажаного? І що саме стало причиною трагічної розв'язки драми?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Авторизуйтеся, будь ласка, для коментування. Або підписуйтеся в коментарі

      Видалити
  3. Вітаю , дякую за цікаве питання!
    Корній - егоїстична натура і митець, ці поняття співіснують як у драмі, так і у житті. Як Ви могли побачити, його головна думка щодо життя: "Артист не має нації.." , "Одне мистецто має вічність!". Кожна людина вимагає жертви від партнера, коханої людини, проявляючи власний егоїзм. Рита вимагала покинути мистецтво заради сім'ї і дитини, що закономірно, тут проступає її материнський інстинкт. Вимога Сніжинки не зрозуміла: "Артист мусить бути вільним од усього і жерцем тільки краси!", ця жінка , чия білість сумнівна, має власну вигоду та веде підлу гру. Головне у житті Корнія - "вічне" полотно, що стало перешкодою між чоловіком та мистецтвом. Корнія-батька у творі перемагає Корній-митець, замість того щоб піклуватися про власного сина та зберегти сім'ю, Корній присвячував себе мистецтву-"Ще одну рисочку.. одну...". Корній малював попри все.
    Все ж таки мистецька праця знищила родину, забрала життя дитини, зруйнувала сімейні цінності і кохання, Рита була скорена, приносячи в жертву кохання та сина.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за таку змістовну і цікаву відповідь. Всього найкращого! Бажаю успіхів!

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.