пʼятниця, 21 лютого 2020 р.

Менчак А. Ю. ТРАВЕЛОГ ДЗВІНКИ МАТІЯШ «ДОРОГА СВЯТОГО ЯКОВА» ЯК ДЖЕРЕЛО ІМАГОЛОГІЧНОГО ДОСВІДУ


Менчак А. Ю.
студентка 4 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

ТРАВЕЛОГ ДЗВІНКИ МАТІЯШ «ДОРОГА СВЯТОГО ЯКОВА» ЯК ДЖЕРЕЛО ІМАГОЛОГІЧНОГО ДОСВІДУ
Імагологія як міждисциплінарна галузь останнім часом набуває особливого значення в гуманітарних науках – психології, соціології, історії, політології, культурології тощо. У літературознавстві її предметом дослідження стали етнічні образи як репрезентації національних культур. Під етнічним образом слід мати на увазі  «такий літературний образ, що конструює не лише індивідуальні риси, а й етнічну (національну) ідентичність зображуваних персонажів, краєвидів чи історичної минувшини, подаючи певні їхні ознаки як «типові» для відповідної країни, «характерні» для цілого народу» [1, с. 54]. Отож, літературна імагологія, з одного боку, відіграє важливу роль у формуванні образу тієї країни, якій належить література, а з іншого – знайомить власне суспільство з іншими культурами. Сьогодні, в умовах загальносвітових тенденцій інтеграції і глобалізації, роль творів літератури, що репрезентують етнообрази, як і роль літературної імагології, що ці образи вивчає, є особливо актуальною. З їх допомогою в глобальному комунікаційному співтоваристві людина здатна «вийти» за межі власної культури, розвивати культурну сприйнятливість, толерантне ставлення до інших культур та їх представників, формувати уявлення про власну культуру в контексті світового культурного розвитку тощо.
Це й зумовило мету нашого дослідження – аналіз книги Д. Матіяш «Дорога святого Якова» крізь призму міжкультурної комунікації з опертям на науковий апарат літературної імагології. Такий аспект рецепції твору буде актуальним як із погляду формування гетерообразів (образів інших культур), так і з точки зору самоусвідомлення й пізнання автообразу (образу власної культури) через екстраполяцію світу «іншого» на свій власний.
Крім теоретичної праці Д. Наливайка («Літературна імагологія: предмет і стратегії»), який стояв біля джерел вітчизняної літературної імагології, нині вже сформувалася й низка імагологічних літературознавчих студій Р. Голика, Г. Грабовича, Д. Гомона, Т. Денисова, О. Мушкудіані, В. Нарівської,  О. Пахльовської, М. Тарнавської, Д. Чика та ін. Стосовно ж обраного твору, то йому присвячене лише одне дослідження [2], що дає підстави говорити про наукову новизну нашої роботи.
У літературі й літературознавстві окреслилася низка жанрів, що формують етнокультурні образи: історичний, пригодницький, воєнний / антивоєнний романи; публіцистична, кулінарна есеїстика;   подорожні твори тощо. Зокрема, важливим джерелом імагологічного дискурсу сьогодні є травелог – «звіт про подорож, але не просто хронологія поїздки, а реакція на побачене й літературно оформлена на папері, в залежності від індивідуального стилю мандрівника, його художнього смаку» [3, с. 37]. Провідною ознакою травелога є хронотоп дороги, переміщення персонажа в часі і просторі. При чому ці характеристики мандрівки можуть бути як дійсними, так і віртуальними, уявними, а персонаж – як особою реальною, так і вигаданою.
Травелог «Дорога святого Якова» став літературною фіксацією однойменного паломницького маршруту письменниці Д. Матіяш та її чоловіка Є. Іларіонова. Обрана ними так звана французька дорога, що є найпопулярнішою серед сучасних пілігримів, має протяжність близько 800 км і поєднує містечко Сен-Жермен у французьких Піренеях й іспанське  місто Сантьяго-де Компостела та мис Фіністера – Кінець Землі.
Умова мандрівки – необхідність задля отримання посвідчення прочанина проходити певну відстань, щоб кожного дня мати відмітку в наступному місці паломницького маршруту, – зумовлюють архітектоніку книги. Вона нагадує особистий щоденник, який складається з 43 розділів – за кількістю днів, проведених у дорозі.
Ідея руху, закладена в творі, підкреслюється не лише його назвою, але й картою мандрівки, вміщеною на форзаці, та епіграфом: «Що не має початку, не має кінця. Дух починається там, де хоче» [4, c. 5]. А вже на перших сторінках визначено мету паломництва: «Каміно-де-Сантьяго, або ж дорога святого Якова – це унікальний досвід… перебування у дорозі, фізичні та моральні зусилля, знайомства з людьми з різних країн, історії людей» [4, c. 7]. 
Упродовж усього твору героїня та її чоловік взаємодіють із госпітальєро й паломниками, які представляють різні країни і культури. Це і швейцарець Франц, який уже має досвід паломництва, бо пройшов дорогу Via Francigena, що пролягає через Англію, Францію, Швейцарію й Італію. І 18-річна бельгійка Ірма, яка вирішила після закінчення гімназії здійснити свою мрію і пройти дорогу святого Якова пішки від самого дому та її батько Люк, котрий приєднався, щоб допомогти подолати цей шлях. Авторка підкреслює відкритість цих людей до світу й увагу до власних духовних спонук одночасно.
Загалом, наголошує Д. Матіяш, дорога вчить підтримці, прикладом цього є мати з дочкою – Тереза й Софія – з Лондона: пройшовши дорогу самостійно, мати вирішила пройти її і з дочкою. Чи група паломників з обмеженими фізичними можливостями, які не змогли б мандрувати без сторонньої допомоги.
Важливим із точки зору переконливості тексту є те, що авторка «надає слово» випадковим попутникам, власним знайомим, місцевим мешканцям. Так, за допомогою приятелів подружжя Альфонсо та Вірхінії, які дають їм безкоштовний нічліг і вечерю, пояснюється атмосфера гостинності й шанобливого ставлення корінного населення до мандрівців: «із паломниками у дім приходить Божий мир» [4, c. 20]. А вустами безіменного госпітальєро на шляху Граньйон – Тосантос дається найпромовистіша оцінка паломницького маршруту: «дорогою святого Якова ідуть люди з усіх континентів – отож це така дорога, що вміщає у себе цілий світ» [4, c. 33].
Мірилом у оцінці явищ «чужого» світу для авторки є світ «свій». Благополуччя інокультурного середовища підкреслює потребу рішучих змін в українському суспільстві – як у духовому, так і в політичному розумінні.  Мрії про світле майбутнє України пов’язані з критикою комуністичного спадку, що продовжує даватися взнаки: «Ловлю себе на думці, що часом забуваю, з якої я країни. Забуваю про всю нашу історію XX століття – мені здається, що цього не могло бути. Поруйнованих церков і монастирів не могло бути. Перейменованих вулиць, міст і містечок не могло бути. Колгоспів не могло бути. Залізної завіси не могло бути» [4, с. 28].
Примітно, що сучасні паломники сприймають своє проходження  дорогою подібно до того, як його сприймали і їхні далекі попередники: вони шукають на ній не лише задоволення власних духовних потреб, але прагнуть допомогти тим, хто з певних причин не може здолати цей шлях, проте потребує допомоги. Зокрема, чоловік Дзвінки Євген розкриває зворушливу історію маленької приятельки Олесі, яка бореться з онкозахворюванням і дуже просила його: «розкажи святому Якову про мене, і що я хочу збудувати машину часу, щоб мама з татом не сумували» [4, c. 33].
Авторка протягом усього твору намагається підвести читача до думки: інколи зміна звичного «маршруту» життя здатна принести новий досвід і повністю змінити себе. Дорога для Д. Матіяш – спосіб досягнення власної врівноваженості, душевного спокою, моральних чеснот: «На мене сиплеться моє життя: малодушність, лицемірство, боягузтво, маленькі обмани, зовсім крихітні, ледве помітне лукавство. Недоказування і приховування правди. Хіба це все я? Важко простити іншим. Важко простити собі. Але коли по-справжньому цього хочеш, легко» [4, с. 28]. Паломництво стає для неї тим рушієм, який веде до усвідомленості власних дій і вчинків, свого місця в житті.
Книга Д. Матіяш «Дорога святого Якова» є важливим джерелом розширення наших уявлень про культурну карту світу, формування сценаріїв міжкультурної комунікації на рівні індивідів, соціумів, культур. Імагологічний дискурс твору стоїть на заваді штучним кордонам між націями, міжкультурним стереотипам і упередженням, які здатні руйнувати гармонійні міжнародні стосунки. Водночас у травелозі Д. Матіяш  реалізується не тільки потяг людини до пізнання інших світів, але й жага свободи як найвищої духовної цінності. 
Література
1.   Будний В. Розгадка часів Цирцеї: національні образи та стереотипи в освітленні літературної етноімагології. Слово і час. 2007.  3. С. 52–63.
2.   Горбач Н. Паломництво як досвід міжкультурного діалогу в книзі Д. Матіяш «Дорога святого Якова». Людина в мовному просторі: історична спадщина, проблеми, перспективи розвитку : матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції (17–18 травня 2018 р.) : зб. тез / упорядники : І. Глазкова, В. Богдан. Бердянськ : БДПУ, 2018. С. 43–46.
3.   Джигун Л. Жанр літературного травелогу в структурі мемуарів еміграційних письменників. Філологічний дискурс. 2017. Вип. 5. С. 35–48.
4.   Матіяш Д. Дорога святого Якова. Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. 224 с.

4 коментарі:

  1. Добрий день. Дякую за цікаве дослідження. Які особливості хронотопу дороги в тревелозі Дзвінки Матіяш "Дорога святого Якова"?

    ВідповістиВидалити
  2. Добрий день! Вдячна за запитання. Художній хронотоп дороги у травелозі залежить від суб'єктивного сприйняття часу автором (сповільнюється або пришвидшується). Охоплює ввесь твір і безпосередньо впливає на жанр. Час має реальні координати: рік, місяць, число. Автор усвідомлює час як циклічне явище.

    ВідповістиВидалити
  3. Добрий день! Дуже цікаво було читати вашу роботу. Чи досліджували ви інші романи Дзвінки Матіяш? Наприклад, "Роман про Батьківщину"?

    ВідповістиВидалити
  4. Доброго вечора! Вдячна за зацікавленість! Я порівняно недавно познайомилася із творчістю Дзвінки Матіяш, але мені дуже припала до душі її манера письма, тому я неодмінно планую познайомитися з її творчістю ширше, і перечитати усі її твори, що дійсно варті уваги!

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.