Лобанова В. О. «РІЧКО-СТРІЧКО, ОРЛІЙ І ЗОРІЙ...»: ОБРАЗ РІЧКИ В ПОЕЗІЇ М. ЧХАНА

Лобанова В. О.

студентка 2 курсу

НТУ «Дніпровська політехніка»

Наук. кер.: Біляцька В. П., д. філол. н., професор

«РІЧКО-СТРІЧКО, ОРЛІЙ І ЗОРІЙ...»: ОБРАЗ РІЧКИ В ПОЕЗІЇ М. ЧХАНА

Михайло Чхан – непересічна особистість і неповторний митець Січеславщини. Він видав свою першу збірку в тридцять три роки, тоді, коли мав уже достатньо життєвого досвіду та знань, якими залюбки ділився зі своїми шанувальниками. Це автор, який попри цензуру й заборони зміг пронести до читача такі потрібні і важливі слова у віршах «Фараони» та «Честь і чесність», знаючи, чим це йому загрожує. Він був одним із перших, хто наважився писати про страшні сталінські репресії. «Як поета його породив і надихнув час, у якому він жив... Він належить до тієї когорти літераторів, які двічі приймали на себе вогонь – у роки війни і в застійні часи» [1, с. 4]. М. Чхан був шістдесятником, «справжнісіньким козаком», який прославляв славетне Січове минуле у своїх творах. Це поет, який любив свій рідний край і оспівував його в «справедливих і краєзалюблених» віршах та легендах.

Дослідники творчості М. Чхана зазначають, що його любов до рідного краю обумовлена історичним ландшафтом його малої батьківщини – села Кам’янки, де протікає однойменна річка, що є правою притокою «грізного» Базавлука, кожен берег якого «битвами пропах», а неподалік – оспівані в легендах річки Жовта та Чортомлик. «Учені припускають, що саме незвичний ландшафт «виліпив» вдачу Чхана, заклав основи його характеру, вплинув на естетику та манеру письма митця, що полягає в особливій ритмомелодиці його віршів: розлогій, наспівній, як степове безмежжя, і, водночас, внутрішньо напруженій, як музика кам’янських водоспадів. Саме на рівні оцих ритмів і відбуваються просторово-індивідуумні взаємини М. Чхана з його малою батьківщиною, психічно-ментальні особливості якої відзеркалено в художньому світі його поезій» [4, с. 123], – пише С. Мартинова.

Багато цікавих тем та ідей втілено в поезіїї М. Чхана, але наскрізним і знаковим, на думку А. Головченко, є архетипний образ ріки як і водні образи («вода», «океан», «море», «озеро», «дощ», «хмара», «криниця», «річка») загалом. «У його поезії функціонують образи таких українських річок, як Дунай, Оріль, Базавлук, Жовта, Саксагань, Інгулець, Чортомлик, Дністер, більшість з яких належать до басейну Дніпра і були водними артеріями козацьких земель. Чільне місце у творчості митця посідає образ Дніпра, який крізь призму фольклору сприймається як етносимвол українства, як невід’ємний елемент національної історії» [1, с. 76].

Метою нашої розвідки є дослідження образу річки у збірці «Вибране», зокрема таких поезій, як «Річка Жовта» із книги «Грані», «Оріль» із книги «Озонія», «Базавлук» із книги «Ярило» та «Жовтоводський поріг» із книги «Легенди про козаків», які не були об’єктом ґрунтовного розгляду.

Функції топосу річки в поезіях Михайла Чхана різноманітні: викликати захоплення, здивування, смуток і жаль; створити мальовничу картину минулого чи дійсності; змусити замислитися над національними й загальнолюдськими проблемами. «Топос», за визначенням «Енциклопедії. Українська мова», – «це власна назва будь-якого географічного об’єкта» [2, с. 715]. У художній літературі ж, зазвичай, топос річки це не лише її назва, це провідний символ, що відіграє надважливу роль у розкритті ідеї твору. У багатьох своїх поезіях митець проспівав гімни блакитним стрічкам планети, що дають життя й збагачують силою духу, стимулюють потяг до краси й патріотизму.

У вірші «Річка Жовта» образ річки зберігає не лише історію тієї місцевості, де вона розташована, а й історію України: як кров береже в собі код ДНК, так тримає в кожній своїй краплині річка Жовта козацьку історію, яка творилася на березі цієї водойми: «Воду в річці татарськими конями збовтано – / Нарекло товариство ту річеньку Жовтою. / … І лишились від волі – козачої, гордої, – / Тільки пісні і спомин / над річкою Жовтою. / І жовтіли пани перед хлопською помстою, / І жовтіли кістки понад річкою Жовтою» [5, с. 23]. Різне вона бачила за свою історію, хоча воду в річці час від часу й каламутили, але врешті-решт вона зберегла в собі ту славетну істину, яка й надає їй право називатися Жовтою.  Жовта асоціюється із золотом, адже цей метал прославився своєю благородністю так, як і наші предки-козаки: «І глибінь не потьмарила зіроньки жодної, / І лишається річка, мов золото, Жовтою» [5, с. 23].

З рікою Жовтенькою, яку поет називає Жовтою, пов’язані найкращі дитячі спогади М. Чхана. Вона є правою основною притокою Кам’янки. Жовтенька – річка з жовтавим, особливо після злив, кольором води. Глинисте русло річки зумовлює колір води в ній, тече по території Софіївського, Апостолівського районів Дніпропетровської області. Річка є зоною відпочинку місцевих жителів, але поступово заростає очеретом, міліє та замулюється: «А над річкою сонячна тиша гуля / І зриваються зорі, мов груші з гілля» [5, с. 23].

У поезії «Оріль» річка є не лише берегиню свого рідного краю, а символом життя, «життєвої енергії і непереборності... Автор прагне уподібнитися Орілі, що несе свої води до Дніпра, щоб самому стати життєтворчою частиною свого народу, символом якого постає Славута» [1, с. 77]: «Я б хотів…до крапельки влитись в народ, / Так, як ти у Славуту впадаєш» [5, с. 37]. Поет зображає її гармонійну взаємодію з природними стихіями землі: «Я б хотів по землі пролягти, так, як ти, переконано, вперто» [1, с. 36]; сонця «Я б хотів не всихати, як ти» [1, с. 36]; та протистояння негодам: «Я б хотів не боятись негод – зневажать їх, як ти зневажаєш» [1, с. 37], вбачаючи в цьому можливість самого життя.

Оріль була однією з найчистіших приток Дніпра. За багатство риби, птаства, лісів її назвав Д. Яворницький «молочною рікою з медовими берегами». У однойменній поезії її персоніфіковано, змальовано ніжною, тендітною і турботливою, якою є українська дівчина, водночас, рішучою, непокірною, якою є сама Україна: «Обняла Царичанку Оріль / І пісні їй лагідно наспівує… / Річко-стрічко, орлій і зорій, / Хлюпочись понад юною нивою» [5, с. 36].

Персоніфікує М. Чхан і образ річки свого дитинства – Базавлук, якого як старого козака доля «м’яла і тягала». У гирлі річки на острові Базавлук в ХVІІ ст. була Базавлуцька Січ. Назва річки Базавлук (Бузувлук, Бузулук, Базавлук) походить від тюрського слова «базук», «бузук», що означає «зіпсована вода». У поезії Базавлук постає не лише як свідок козацьких баталій, а і як безпосередній їх учасник: «Що кров горить в терпких жаринках глоду, / Що це той самий грізний Базавлук, / Яким вертали козаки з походу. / Як мирний дід, мовчить, відпочива – У хвилях, наче діти, зблиски плещуть, / До нього тулиться дрібна річва, / Спирається на плеса, як на плечі. / Подзвонюють хвильки, мов сотні скелець, / Та віє вітер древній із-за луки. / І спить в замоховілих шрамах скель / Козача буйна вдача Базавлука» [5, с. 187].

Найбільш вживаним, насиченим у поезіях М. Чхана є топос Дніпра. Ця значима для кожного українця річка згадується поетом майже в кожній збірці: «Дядьку Іване, де ви?», «Не кигиче мріяння…», «Оріль», «Правиця», «Так приходить печаль», «Святогор», «Хортиця», «Чорний шлях», «Ясновидець», особливо в поемі «Світло Славутича». З особливою любов’ю поет зобразив маленькі річки свого рідного краю – Жовта, Оріль, Кам’янка, Вишнянка, Базавлук, Чортомлик.

Топос річки як константний пейзажний простір у поетичній творчості М. Чхана є одним із найбільш вживаних серед інших топосів митця (степ, село, дорога). Він несе в собі велике смислове навантаження, наділений багатьма символічними значеннями, уособлює те близьке, вічне або тривожне, що хвилює поета. Хотілося б наголосити на неймовірній символічності згаданих образів річок, що прагнуть розповісти читачеві свою довгу, важу та, водночас, величну долю.

Література

1.   Думанський В. Небуденний митець Михайло Чхан. Борисфен, 2012, № 6. С. 4.

2. Енциклопедія. Українська мова. Київ :  Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 2007. 715 с.

3.  Головченко А. Архетип ріки як складова національної пам’яті в поезії Михайла Чхана. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія: Філологічні науки. 2016. № 2. С. 75–79.

4.  Мартинова С. Михайло Чхан як знакова фігура Придніпров’я. Музеєзнавче дослідження. Видатні особистості: музейна персоналістика (матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області). Дніпропетровськ : АРТ ПРЕС, 2008. Вип. 10. С. 122–125.

5.   Чхан М.  Вибране. Дніпропетровськ : ВАТ «Дніпрокнига», 2007. 408 с.