Ткаченко М. Р. ОНІРИЧНИЙ ПРОСТІР РОМАНУ М. КІДРУКА «ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ»

Ткаченко М. Р.
студентка 1 курсу магістратури
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Костецька Л.О., к. філол. н., доцент

ОНІРИЧНИЙ ПРОСТІР РОМАНУ М. КІДРУКА

«ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ»

        Інтерес до природи сновидінь протягом тривалого часу виникає у науковців різних галузей. Саме у прагненні пояснити, що відбувається із психікою людини під час сну, виникла онірична аналітика. Трактування сновиді мало два напрямки: фізіологічний та теологічний.

        За словами Демокріта, сутність сну полягає в автоматичній роботі мозку при відсутності поняття. У свою чергу, Сократ вважав, що сновидіння мають божественне походження, а також здатні передбачати майбутнє. Подібні думки підкріплені текстами античної літератури, у яких Боги приходили до головних героїв саме у сні з метою надання настанов та передбачення майбутнього.

        Аристотель взагалі притримувався думки, що певна частина людської свідомості ніколи не спить, пишучи про це у своїх трактатах «Про сон» і «Про віщі сновидіння».

        Видатний німецький філософ Еріх Фромм поділяв життя людини на дві категорії: денне і нічне. Варто звернути увагу на те, що саме у нічний час життя людина відкриває арсенал досвіду і спогадів, про існування яких навіть не здогадувалась раніше.

        Уперше поняття «оніричний простір» застосував французький феноменолог Г. Башляр у праці «Оніричний простір. Художник на службі у стихій». У зв’язку з цим автор наголошував на тому, що сновидіння є невід’ємною частиною хронотопу багатьох літературних творів.

        У мистецькому контексті сновидіння грає роль єдності автора та створеного ним тексту, створюючи тим самим своєрідний інтенціонал. Розуміння сновидінь головного героя не лише відкриває його психічні особливості, але й розкриває перед читачем авторський задум. Зазвичай, оніричний простір є складовою контекстуального поля твору, потребуючи розшифрування символів.

        На сьогодні не існує дослідження роману Макса Кідрука «Доки світло не згасне назавжди» з точки зору онейросфери. Тому актуальність нашої публікації вбачаємо в долученні її до ще невеликої кількості досліджень сновидінь, видінь і галюцинацій в українській літературі.

        Мета розвідки полягає у спробі аналізу специфіки оніричного простору в романі М. Кідрука «Доки світло не згасне назавжди». Завдання – визначити роль та функції сновидінь у романі.

        У змістовій структурі роману «Доки світло не згасне назавжди» важливе місце посідають сни головної героїні школярки Рути та її вчительки біології Анни Ігорівни.

        Одного разу в життя дівчини приходить «чорна смуга»: Рута вагітніє, свариться із батьками, провалює ЗНО і намагається накласти на себе руки. Та її рятує вчителька Анна Ігорівна, яка й надалі допомагатиме дівчині справитись з її даром.

        Перше сновидіння, яке викликало подив у школярки, настигає її у реанімаційній палаті. Сон був настільки реалістичним, що Рута не могла відрізнити його від реальності, хапаючись за окремі елементи, які свідчили про присутність її свідомості у сновидінні: «Так, звісно, так – це тільки сновидіння, але чомусь відчуття були геть справжніми: гострі камінці під босими ступнями, смак пилу на губах, шерехата текстура старого простирадла. І хоча після пробудження спогади про це притупляються, зараз – уві сні – все, що її оточувало, здавалося вражаюче, парадоксально реалістичним» [2, с. 200].

        Це був лише початок того складного шляху, який мала пройти дівчина. Щодня вона перебувала на межі реальності та ірреальності, борючись з невідомими створіннями за право на життя.

        На подив самої Рути, вона отримала дар  змінювати минуле, переносячись у сні до потрібного дня та часу. Проте пізніше вчителька біології Анна Ігорівна розповіла дівчині, що та завжди вміла вносити корективи до того, що вже відбулось: «За останні кілька років ти не раз підправляла реальність або, якщо тобі так зрозуміліше, змінювала минуле. Контрольна з біології наприкінці десятого класу. З якоїсь причини ти прийшла на неї зовсім неготовою. Я поставила сім, та й то з великою натяжкою, але згодом у журналі оцінка стала дев’яткою. В якомусь зі снів ти переграла цей епізод і навіть не зауважила, що щось змінилося. Я також раз чи двічі бачила, що у нас вдома з’являються книги, які Яків дав тобі почитати, хоча була певна, що ти не заходила, а Яків не приносив їх зі школи» [2, с. 354]

Література

1.Бовсунівська Т. Достовірність онірокритики та її постмодерні стратегії. Сучасні літературознавчі студії. Випуск І. Онірична парадигма світової літератури. Київ : Вид. центр КНЛУ, 2004. С.14–22.

2. Кідрук М. Доки світло не згасне назавжди. Київ : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. 560 с.

3.   Фройд З. Вступ до психоаналізу; пер. з нім. П. Таращук. Київ : Основа, 1998. 709 с.

4.   Фром Э. Душа человека. Москва : Республика, 1992. 480 с.