Хвостенко Є. НАРАТОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ РОМАНУ О. ІРВАНЦЯ «ХАРКІВ–1938»

Хвостенко Є.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М.

НАРАТОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ РОМАНУ

 О. ІРВАНЦЯ «ХАРКІВ–1938»

Роман О. Ірванця «Харків–1938» вийшов друком у 2017 р. і одразу був тепло сприйнятий як читачами, так і критиками. Не зраджуючи постмодерній традиції «бурлеску, балагану, буфонади», що вже почала набувати виду класики, письменник разом із тим створив оригінальний роман, котрий на позір видається ідейно-стилістичним продовженням української антиутопії «Рівне/Ровно (Стіна)» та повісті «Очамимря». Під час прочитання стає зрозуміло, що він є набагато сильнішим і складнішим за ранні твори.

Як і багатьом постмодерністам, письменникові властиво брати панівний канон літератури та видозмінювати його відповідно до новітніх тенденцій, змістів і стилістичних рішень. У романі «Харків–1938» він фактично ставить читачеві питання: «Що було б, якби?..» – і, відштовхуючись від нього, розкручує спіраль сюжету, додаючи все більше нових граней у художню дійсність, по-різному інтерпретуючи події та персонажів. Оскільки це питання часто виникає в сучасній літературі, схильній до рефлексій та гіпертекстуальних надбудов, то актуальність поданого дослідження є незаперечною. Метою нашої роботи є аналіз наратологічної системи роману «Харків–1938», а серед поставлених завдань – дослідити жанрову специфіку твору, виявити особливості наративу й постаті оповідача.

Деякі рецензенти (Н. Гай, Д. Шевчук) вважають, що в романі представлено альтернативний погляд на історію держави: як могла би розвиватися Україна – а точніше, Українська Робітничо-Селянська Республіка, якби українці перемогли в «українсько-московитській війні» 1918–1920 рр. Інші дослідники (Т. Петренко, І. Рябчий) апелюють до карнавально-сміхової домінанти роману, і, на нашу думку, це краще рішення для сприйняття цього неоднозначного твору. «Харків–1938» є синтезом карнавальної та альтернативно-історичної традицій із елементами шпигунського роману. Сам автор визначає його як «антиантиутопію», однак його зв’язок із антиутопіями «1984» Дж. Орвела, та «Чудовий новий світ» О. Гакслі є незаперечним.

Т. Петренко зазначає: «З одного боку Ірванець протиставляє вітальний образ живих 20-их трагічному дискурсу Розстріляного відродження… А з іншого боку, наділяє Ренесанс ренесансними рисами. Перед нами такий собі Сатирикон ХХ ст. упереміш із масною порцією всіх проявів тілесності в раблезіанському (а отже, ренесансному) дусі» [2]. Письменник творить низку химерних, епатажних переплетінь доль і характерів, буквально грається із сюжетом і персонажами. Харків – це столиця молодої республіки, звідки видає укази президент Євген Коновалець; режисер Олександр Довженко працює разом із Лєні Ріфеншталь; Микола Хвильовий живе й працює на благо «нової, прекрасної і сильної України», котра у свою чергу підтримує інші «братні народи» й насаджує власну культуру в інших країнах.

Для того, щоб альтернативна реальність виглядала якомога достовірніше, письменник використовує класичну наратологічну стратегію. По-перше, розповідь ведеться переважно від усезнаючого наратора, котрий виступає провідником читача в художньому лабіринті: «Триває і розгоряється кривавий польсько-литвинсько-лієтувіський конфлікт… Польські збройні сили відбивають атаки повстанців. Завтра у Женеві Ліга Націй скликає надзвичайне засідання…» [1, c. 14]. При цьому він не дає подіям і персонажам жодних оцінок, дозволяючи реципієнтові самостійно визначитися зі ставленням до того чи того аспекту.

Другим компонентом наратологічної стратегії є ретроспективний характер роману, підсилений зміщенням часових пластів. Події розгортаються в 1938 р., і автор поміщає сюди й тих, хто жив чи міг би жити в цих межах (Валер’ян Поліщук, Євген Коновалець, Олег Ольжич, Михайло Семенко, Ольга Кобилянська), так і сучасників (Сергійко зі Старобільська, Пйотр, інок Острозький). Автор деконструює звичний образ відомої нам персони, змінюючи її діяльність: наприклад, Ольга Кобилянська отримує Нобелівську премію, а Володимир Винниченко знаходиться в засланні в Таганрозі.

По-третє, для того щоб встановити більш тісний емоційний зв’язок із читачем, автор застосовує один із виграшних наративних прийомів – уведення в художню канву різних позасюжетних елементів, що увиразнюють, оживляють дійсність, як-от інтер’єри, описи техніки, подробиці побуту, портрети тощо («Він був грубим, кремезним, зі щокатим неголеним обвітреним обличчям. Вбраний був у шолом і шкірянку. З-під шолома вибивалося довге русяве волосся, а погляд мотоцикліста був понурим і зосередженим» [1, с. 14]).

О. Ірванець ретельно прописує альтернативний світ, приділяючи увагу не лише глобальним речам, що рухають сюжет, а й дрібницям, які виконують важливу сугестивну функцію. Непідготовлений читач спершу розгублюється, але згодом звикає до цього, повністю поринаючи в одночасно знайомий і незнайомий світ. Цьому сприяє, наприклад, модифікована ономастика: спотворені назви установ, зміна соціальних ролей відомих осіб («З Острозької Православної академії, яку фінансувала У.Р.С.Р., на польських «східних кресах» в’їхали… отець Пйотр, інок Острозький, і його дещо молодший супутник Улас Самчук» [1, с. 106]; «Коцюба зауважив… постать Михайла Семенка – також свого подвійного агента, чи не найпотрібнішого у цій складній справі з невідомим убивцею-терористом…» [1, с. с. 101]; «Херсонес у Криму, під Врангелем. Той їхній кримський президент Лучніков мав би вдушитися від злості» [1, с. 101]); прозорі алюзії на реальних історичних осіб (наприклад, у Степанові, Олені та Олегові легко впізнаються Степан Бандера, Олена Теліга й Олег Ольжич).

Отже, сутність наратологічної стратегії карнавальної «антиантиутопії» О. Ірванця «Харків–1938» полягає насамперед у розпорошенні історичного та художнього часів, веденні оповіді від особи всезнаючого, але безпристрасного наратора, ідейних і характерологічних експериментах автора.

Література

1. Ірванець О. Харків–1938 : роман. Київ : Laurus, 2017. 240 с.

2. Петренко Т. «Харків–1938»: на що готовий читач за «Україну понад усе»? URL: http://litakcent.com/2017/07/21/harkiv-1938-na-shho-gotoviy-chitach-za-ukrayinu-ponad-use/ (дата звернення: 12. 02. 2020).