Гудована Н. Ю. СЕМІОТИЧНЕ ДЗЕРКАЛО СНУ ЯК ЗАСІБ ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ «НІЧНОЇ СВІДОМОСТІ» В РОМАНІ В. ДАНИЛЕНКА «КОХАННЯ В СТИЛІ БАРОКО»

Гудована Н. Ю.

студентка 4 курсу

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (м. Київ)

Наук. кер.: Осьмак Н. Д., к. філол. н., професор

СЕМІОТИЧНЕ ДЗЕРКАЛО СНУ ЯК ЗАСІБ ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ «НІЧНОЇ СВІДОМОСТІ» В РОМАНІ В. ДАНИЛЕНКА  «КОХАННЯ В СТИЛІ  БАРОКО»

Назва роману В. Даниленка «Кохання в стилі бароко» актуалізує відому барокову метафору Кальдерона «життя як сон». Використання прийому сну слугує своєрідною метаморфозою дійсності, й інколи складається враження, що вона правдивіша за реальність. На думку самого автора, роман-кросворд втілює один із постулатів Лакана, «що сон нагадує гру в шараду, в якій  глядачам пропонується у німій сцені вгадати значення потрібного слова. І процес розгадування, і кохання чоловіка й жінки, і минуле, і сучасне в романі  нагадують дивний сон. Зрештою, хіба наше життя не дивний сон, який зникає в момент пробудження»? [4].

Давні греки розглядали сон як перехід від світу живих до світу мертвих та персоніфікували його в образі бога Гіпноса, сина Ночі та Мороку, брата бога смерті Танатоса. Вони вірили, що кожного разу, переміщуючись в онейричний простір, душа залишає тіло, але повертається із першими променями сонця. Цей процес називається сном. Якщо  ж душа не повертається, то наступає  вічний сон – смерть.

 Сон як психічне явище до цього часу достатньо не досліджене. Відомо, що в ньому реалізуються підсвідомі бажання (З. Фрейд), сон – символічний (К. Юнг), образи снів – це люди, які чимось нас вражають (Л. Шепперд), але їх механізми так досі й остаточно не вивчені [5, с. 23]. Детальну класифікацію   сновидінь українського художнього дискурсу другої половини ХІХ ст. розробила Н. Фенько. За характером впливу на психологію героїв вона виділяє сни-потрясіння та сни-заспокоєння [див.: 7, c. 9–11].

Дослідниця Т. Теперик пропонує увести термін «онейричний хронотоп», або «онейротоп» і зауважує: «Онейротоп охоплює весь художній контекст, пов’язаний із зображенням сновидіння разом з усім комплексом використовуваних засобів» [цит. за: 6, с. 18].

Найбільш релевантним у класифікації сновидінь О. Вещикова вважає функціональний критерій і пропонує таку типологію: сни-передчуття і сон як засіб психологічного  аналізу (кризові сновидіння) [див.: 1].  

Сни виступають перехідним простором із символічної сфери в реальність і навпаки, а також своєрідним мостом, через який пов’язана доля минулих і майбутніх поколінь

У романі «Кохання в стилі бароко» В. Даниленко найчастіше використовує сон-передчуття, так як провідним виступає мотив трагічного завершення життя, про що людина знає наперед, і трагізм полягає в очікуванні невідворотного. Як зазначає І. Давиденко, онейротоп тут виконує роль антиципаційного сигналу [2, с. 101]. Через сновидіння передається вість або застереження, але герої не можуть відвернути фатальний кінець або  не бажають цього. Архітектор Колядевич постійно бачить дивні сни, які передбачають трагічну загибель: «він дивився з-під стелі на своє порожнє ліжко, тіла він не бачив, йому здавалося, що душа оселилася в бджолі. В кутку спальні висів рій, і він спостерігав за своїм порожнім ліжком крізь очі бджоли. Боявся відриватись від рою, бо за вікном спальні стукав дзьобом у стіну одуд, що міг продовбати дірку і склювати його» [3, с. 74]. Автор не тлумачить сновидіння, але читачі відчувають напруження і танатичний страх героя, над яким згодом починає превалювати еротичний потяг. Дослідниця О. Вещикова підтверджує, що онейротопи в романі В. Даниленка «Кохання в стилі бароко» цілком можливо зарахувати до типу снів-передчуттів, адже основна функція – передбачення майбутнього, натяк на подальший розвиток подій [див.: 1].

Автору роману «Кохання в стилі бароко» вдалося перетворити сон у реальність. Зі сном відбувається осмислення бажань та діянь. У головного героя твору – архітектора за професією – Колядевича, сни насправді стають реальністю. І всі події підкріплені потойбічними мотивами, що й створює барокову загадковість.

Одне із сновидінь архітектора у романі розкриває характер його стосунків  з жiнкoю Юлiєю: «Йому приснився жук, що прокушував груди. Він знав, що жук залазить між ребра і відкладає там яйця, але байдужість охопила його тіло. Жук залазив усе глибше, ворушить лапками, і від того було приємно» [3, с. 110]. Цей сон нагадує архітектору комаху ламехузу, яка одурманює мурах, виділяючи наркотичну речовину, а потім поїдає личинки і вирушає на пошуки іншого. Колядевич розуміє, що Юля закохала його в себе, тримає на короткому повідку і він виконує усі забаганки. Він відчуває, що це закінчиться «або весіллям  або чимось жахливим» [3, с. 144]. Сновидіння Колядевича є лише елементом складної конструкції з містичних знаків, символів, подій, які й формують текст роману.

Містичний за символікою є сон, у якому головний герой побачив Юлію, котра купила для нього великий будинок, в якому він мав жити. Спустившись на вимогу Юлії погребом, Колядевич «побачив батька з чаркою горілки. – Ти вже прийшов? – зрадів батько» [3, с. 166]. Автор заздалегідь попередив читача, що в реальності батько архітектора помер, тому можна трактувати це явище як сон-передчуття: Юлія – провісниця смерті, котра супроводжуватиме (і зрештою спровадить) Колядевича до іншого буття (погреб – символ потойбіччя).

Атмосферу таємничості автор творить за допомогою персoнiфiкaцiї, тобто «оживляє» кам’яні фігури, які вбудовані у реальні будівлі (Зaплaкaнa Вдова (голова Медузи) та Пoвiтруля з Будинку з химерами, двоє голих чоловічків із кабанячими крилами, що оберігають вхід дo Будинку зi шпилем, aтлaнти з сьoмoгo будинку вулицi Кoстьoльнoї, злoязикa Гoргуля з Великoї Житoмирськoї).

Своєрідний «літературний хід» В. Даниленка проявляється у застосуванні  засобів, які охарактеризовують сновидця, дають можливість перетнути межі часу і простору та зазирнути в майбутнє.

Отже, у романі В. Даниленка «Кохання у стилі бароко» сни є основним композиційним елементом, основне призначення яких передбачати небезпеку у житті героїв. Сни органічно переплітаються з розповідною структурою твору, підкреслюють авторський стиль і створюють неповторний містичний образ тексту.

Література

1.            Вещикова О. Пролептичний потенціал сновидіння у структурі художнього наративу (романи В. Даниленка «Кохання в стилі бароко» і В. Шевчука «Кросворд»). URL: http://litstudies.chdu.edu.ua/article/viewFile/ 73777/69191.

2.            Давиденко І. Міфологічні трансформації в. оповіданнях В. Даниленка. Слово і час. 2011. № 9. С. 100–106.    

3.            Даниленко В. «Кохання в стилі бароко» й інші любовні історії: роман та оповідання. Львів: ЛА «ПІРАМІДА», 2011. 254 с.

4.            Козачук Н. Володимир Даниленко: «Як нерв нації письменник завжди має говорити еліті й народу правду, навіть якщо її неприємно чути». URL: http://slovoprosvity.org/2010/01/12/3030-old/.

5.            Николюк Т. Ірраціональне у прозі Володимира Даниленка. Актуальні проблеми української літератури і фольклору: науковий збірник. Донецьк. 2013. Вип. 23. С. 23–28.    

6.            Савельєва В. Художественная гиппология и оннейропоэтика русских писателей: монография. Алматы, 2013. 320 с.

7.            Фенько Н. Естетичні функції картин сновидінь у художніх творах українських письменників другої половини ХІХ–ХХ століть: автореф. дис. … канд. філ. наук: спец. 10.01.01. Дніпропетровськ, 1999. 19 с.