Стороженко Т. О. АЛЮЗІЯ ЯК ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ПРИЙОМ У РОМАНІ П. НАНІЇВА «ТРИЧІ ПРОДАНА»

Стороженко Т. О.

студентка магістратури

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Наук. кер.: Мізінкіна О. О., к. філол. н., доцент

АЛЮЗІЯ ЯК ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ПРИЙОМ У РОМАНІ П. НАНІЇВА «ТРИЧІ ПРОДАНА»

Павло Наніїв – один з яскравих творців кінця ХХ ст. Серед художніх творів відомими є його історичні повісті «Дівоча башта» (1982), «Лозинова труна» (1993), «Чорний ворон» (1992), «Сповідь душогуба» (1992), історичний роман «Тричі продана» (1990, 1993, 1996, 2010, 2017) та ін.

Незважаючи на численні перевидання роману про відому красуню початку XVI – середини XVII століть, дослідники творчості Павла Наніїва обходять увагою особливості інтертекстуального вияву ньому. У світлі популярності, якою користується сучасний метод інтертекстуального аналізу, особливої актуальності набуває тема визначення літературної наступності художніх текстів, чим якраз прикметний роман «Тричі продана».

Інтертекстуальність у літературному процесі стала об'єктом наукового інтересу багатьох дослідників завдяки її актуалізації символістами, модерністами та постмодерністами. Тривалий час проблемою займалися відомі зарубіжні вчені (Р. Барт, М. Бахтін, Ж. Женнет, Ю. Крістева, Ю. Лотман, М. Ріффатер) і на сьогодні продовжують активно розробляти цю теорію І. Арнольд, В. Просалова, Н. Фатєєва, А. Шистовська та ін.

Метою нашої розвідки є виявлення і аналіз міжтекстуальних зв’язків, зокрема такого прийому інтертекстуальності як алюзія на прикладі історичного роману Павла Наніїва «Тричі продана». Для досягнення і вирішення поставленої мети були використані такі методи, як історико-порівняльний, структурно-типологічний, описовий.

Аналіз історичного роману Павла Наніїва «Тричі продана» дає підстави для виділення декількох типів алюзійних форм у художньому тексті письменника.

Міфологічні алюзії.  Одним із важливих джерел алюзій у романі «Тричі продана» є давньогрецька та слов’янська міфологія. Залучення давньогрецького міфу висвітлює інтертекстуальне поле роману, дає змогу провести паралелі між головною героїнею роману та богинею Греції. «… Грекиня Софія. Обличчям нагадує Афродіту, але з деякими рисами Афіни Паллади. Гідне різця Праксителя  ‹…› Дуже хотів би прирівняти її до Фрюне, про яку Квінтиліан розповідає, що обвинувачена оголила перед римським трибуналом свій торс і цим домоглася бажаного для себе вироку» [4, с. 136], – такими були враження генерала Потьомкіна, які він записав у своєму щоденнику після чергової зустрічі з головною героїнею. Тут Софія порівнюється з двома еталонами краси в давніх греків.

Для більш яскравої та символічно наповненої характеристики парку «Софіївка» Павло Наніїв використав декілька інтертекстем, які є своєрідними алюзіями на давньогрецьку міфологію. Насамперед, описуючи галявини парку, письменник порівнює їх з «критським лабіринтом – подобою легендарного палацу Міноса» [4, с. 276]; скульптури характеризує як «тіла людиноподібних велетнів, які полягли у битві з богами Олімпу» [4, с. 276]; урочище для майбутнього водоспаду – як «міфічну річку Стікс» [4, с. 276]. Слід зауважити, що апелювання до давньогрецької міфології дало змогу письменнику підкреслити велич та незвичайну красу створеного людськими руками парку.

Теологічні алюзії. Підклас теологічних алюзій містить одиниці, які посилаються на священні тексти або співвідносяться з книгами релігійного призначення. У романі подекуди зринають вирази з Біблії. Переосмислення реалій відбувається за рахунок максимального стискання чужого тексту до ключової фрази, а інколи й до одного слова, через яке або проектується подія або передається значиме в християнській культурі поняття: «Розумів: гнів короля – страшніше кари небесної» [4, с. 12]; «Хлопці ж ми файні, граємо наче архангели на мідних трубах» [4, с. 18]; «Бо то прокляте місце, сам люцифер поселився в тих скелях» [4, с. 21]; «Це ганьба для всієї родини, небо впаде на мене чорним прокляттям» [4, с. 43].

Доповнюючи біблійні топоси, Павло Наніїв вмонтовує у тло роману й алюзію на таємну вечерю Ісуса Христа з його учнями-апостолами. Насамперед алюзія виявляється у заголовку восьмого розділу другої частини роману, який містить однойменну назву «Таємна вечеря» [4, с. 172]. Згодом, автор конкретизує обставини, місце та учасників цього дійства, а саме: «Невдовзі у потаємному кутку Зимового палацу зібралися на «тайну вечерю» Катерина, Фелікс Потоцький, Северин Ржевуський та Платон Зубов, якому після смерті Потьомкіна імператриця стала довіряти найважливіші державні справи»
[4, с. 177]. Слід зауважити, що, апелюючи до біблійного міфу, Павло Наніїв символічно проводить паралель між християнськими постатями та російськими політичними діячами.

Особові алюзії – це згадки імен філософів, політичних діячів що функціонують як алюзії-спонукання до роздумів. Такі інтертекстеми можуть використовуватися для експлікації інтелектуальних і духовних запитів індивіда. Насамперед,  Павло Наніїв апелює до низки видатних історичних особистостей. Зокрема, серед таких називаються Олександр Македонський («Мовчазні, грізні, споруджені ще за Олександра Македонського, вони багато бачили на своєму віку. Під цими мурами точилися жорстокі битви, лилася кров, стогнала від жаху земля») [4, с. 8], королева Амалія («Тепер до неї, наче до королеви Амалії, на золотій колясці не під’їдеш») [4, с. 40] (що спонукає до порівняння з головною героїнею роману Софією Потоцькою, оскільки обидві були примхливими красунями. Також називається і Омелян Пугачов (постать козацького отамана подається одночасно і з метою підкреслення політичної ситуації на території тогочасної України, і з метою зобразити страх панів перед повстанням селян: «На Польській Україні може з’явитися свій Пугачов») [4, с. 119].

Особливістю фольклорних алюзій є те, що це переважно натяки на об’єкти, явища або інші реалії з художньої колективної творчої діяльності народу. Такі об’єктні згадки виконують емоційно-естетичну функцію. Наприклад пані Лоська (вчителька Софії, що виховувала її ще з самого дитинства), характеризуючи головну героїну, вживає такі інтертекстеми як «відьма», «демон», «чаклунка» [4, с. 257].

Літературні алюзії містять натяки на літературні твори. Так, письменник неодноразово звертається до значимих для української літератури творів. Наприклад, номінуючи п’ятий розділ першої частини твору «Не позвалям!» Павло Нанїів використовує карикатурну національну персоніфікацію, так само, як і Іван Котляревський у четвертій частині своєї «Енеїди». Письменник декілька разів вкладає в уста персонажів «Не позвалям!», тим самим подаючи іронічну алюзію на польське право вето. «Нєх живе вольносць!» [4, с. 27] і «Нєх жиє наша свєнта вольносць!» [4, с. 28] як на мовному збігові, так і на семантичному лише підкреслюють іронічне забарвлення цих алюзій.

Таким чином, залучення алюзійних форм збагачує мовлення персонажів; увиразнює і «оживлює» образи; сприяє формуванню характерів; віддзеркалює проблематику роману; відіграє функцію супроводу у відтворенні полемічних питань в історії; наближає сприйняття історичного твору; демонструє авторську манеру письма. Найчастіше алюзії у романі виконують функції вираження ідейно-тематичного змісту, композиційно-поетичну та характеротворчу.

Перспективи нашого дослідження вбачаємо в порівнянні алюзій, що були використані у романі «Тричі Продана» з алюзійними формами творів інших письменників, головною героїнею яких також постає Софія Потоцька (повість Йосифа Ролле «Доля красуні», поетична драма Сергія Носаня «Моя любове, моя Мадонно!», п’єси Віталія Селезньова «Софія», Івана Кокуци і Михайла Каменюка «Софія Потоцька»).

Література

1.       Будний В., Ільницький М. Порівняльне літературознавство: підручник. К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 430 с.

2.            Гловінський М. Інтертекстуальність.Теорія літератури в Польщі. Антологія текстів. Друга половина ХХ – початок ХХI ст. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. С. 284–309.

3.      Коробкова Н. Алюзія як інтертекстуальний прийом («Кіт у чоботях»: етюд Миколи Хвильового та казка Шарля Перро.Проблеми сучасного літературознавства : зб. наук. пр. / відп. ред. Є. М. Черноіваненко. Одеса: Астропринт, 2012. Вип. 16. С. 348–357.

4.         Наніїв П. І. Тричі продана: роман. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. 336 с.

5.            Просалова В. Текст у світі текстів празької літературної школи: монографія. Донецьк : Східний видавничий дім, 2005. 344 с.