середу, 20 лютого 2019 р.

Митюшина Л. В. ТАНГО СМЕРТІ МЕТАМОДЕРНІСТА (ЗА ДРАМОЮ А. БАГРЯНОЇ «СУМ І ПРИСТРАСТЬ, АБО БРАВО, ПАНІ ТЕЛІГО!»)




Митюшина Л. В.
студентка 3 курсу
Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди
Наук. кер.: Хоменко Г. І., к. філол. н., доцент

ТАНГО СМЕРТІ МЕТАМОДЕРНІСТА
(ЗА ДРАМОЮ А. БАГРЯНОЇ «СУМ І ПРИСТРАСТЬ,
АБО БРАВО, ПАНІ ТЕЛІГО!»)

Біографічна драма А. Багряної «Сум і пристрасть, або Браво, пані Теліго!» (2010, 2011) дістала не тільки визнання у світі театру, але й розмаїте прочитання в середовищі літературознавців [1]. Окреме місце займають ті студії, де текст розглядається як межове явище, що засвідчує трансформацію постмодернізму в метамодернізм.
Цей напрямок аналізу тексту вимагає особливо ретельної роботи, оскільки поняття метамодернізму є не тільки новим, але й складним.
Першу спробу теоретичного обґрунтування метамодернізму як постпостмодернізму здійснили філософи Тимотеус Вермюлен та Робін ван ден Аккер у «Нотатках про метамодернізм» («Notes on Metamodernism» ) (2010), апелюючи до платонівського поняття метаксис – коливання. Через рік Люк Тернер формулює вісім позицій маніфесту метамодерніста, перша з-поміж яких визнає коливання за природний стан світу, а наступні в той чи інший спосіб експлікують це відкриття: для метамодерніста коливання поміж протилежними ідеями є джерелом руху; пульсування протилежностей приводять світ до руху. Завдання літератури й мистецтва вбачається у фіксації цих коливань у спосіб власної самоідентифікації як іншого полюсу науки, а відтак у спосіб руху культури до істини між інтуїцією та знанням, вірою й скепсисом.
Цікаві спостереження щодо сутності поняття метамодернізм і шляхів його розвитку формулює у своєму блозі в мережевому виданні «The Huffington Post» американський письменник і науковець Сет Абрамсон. Дослідник фіксує метамодерністське усвідомлення хаотичності сучасного світу й необов’язковості в ньому хепі ендів, яке, проте, має своїм наслідком настрій обережного оптимізму [8].
До цих учених апелюють вітчизняні науковці, спостерігши нові явища в літературі після постмодерного часу [2].
Справді сферичним виявом метамодернізму є названий текст А. Багряної. Він – реінтерпретація життя людини, здатної творити історію на межі протилежностей: виняткової любові до життя і прагнення смерті. Йдеться про Олену Телігу (1906–1942), адораторку двох ідей: надзвичайної цінності життя як незнаності й невідомості у своїй відкритості радісній перспективі («Життя») та мрії про «гарячу смерть – не зимне умирання» («Лист»). Відтак, драма стає наслідком розпізнавання в біографії особливої людини нових, прихованих глибин та несподіваних антитетичних мотивів, які залишалися для інших не поміченими.
Прологом до драми є Дмитро Донцов, його есе «Поетка вогненних меж» (1957), де Олена Теліга окреслюється як митець, який не припускає традиційної біографічної фокалізації. Вона віднесена до тих справжніх елітарних майстрів, про кого кажуть: «В шалі натхнення говорять вони про глибокі таємниці життя і смерті, і сама мова їхня стає загадковою і містеріальною» [4, с. 432].
Парадокс: для метамодерної драми найважливішими виявилися ті спостереження Донцова-модерніста, які залишилися поза текстом. Йдеться про окреслення життя Олени Теліги як «крутежу нового танцю», створеного на межі свавільної гри в небезпеку та виконання вищої волі; «передусім її поривчастої, трагічної натури» та «пророчиці-вістуні, яка бачить лихо, неминуче… і яка знає свою велику інтуїцію … своє власне призначення в цій завірюсі» [4, с. 433]. Можна висунути гіпотезу, що причина такого забування роздвоєна: з одного боку йдеться про відштовхування від постмодерністського розуміння танцю як розгойдування в семантичній порожнечі протилежностей; з другого – про необхідність увиразнення біографічного змісту танцю, про поетичний танець / танець поетки на грані екстатичної поривчатості й містичної пророчості, який співвідносний із її власними варіаціями танцювального мотиву.
Уже назва драми А. Багряної свідчить, що автор-метамодерніст обирає насамперед поезію О. Теліги «Танго» шляхом наголошення складного моделювання у нім протилежностей: коли перша назва драми – «Останнє танго» зберігала справді лінійний зв’язок із текстом-предтечею, то назва «Сум і пристрасть, або Браво, пані Теліго!» співвідноситься із самою сутністю танго як витанцьовуванням сумної думки. Драма Багряної є рухом-хитанням від антитетичності суму й пристрасті до їх ототожнення, що є аналогом руху жінки-драматурга до жінки-поетки: «І знов з’єднались в одну оману / О, дивне танго, – і сум, і пристрасть» [7, с. 433].
Як простір тотального метаксису драма подає і рух у зворотньому плані: від танго до козачка. Це багатозначний жест, у якому пульсує не тільки аналогія неприборканої пристрасності українців та іспанців, важлива для «вістниківців» [6], але й складна динаміка між світами чоловіків і жінок – різних і взаємодоповнюваних. Йдеться про те, що танго як танець мачо, який не знає делікатної стриманості, «танго — … суміш люті, болю, віри та її відсутності», за Е. С. Діссеполо [цит. за: 3]; козачок – наслідок трансформації дикого танцю воїна-козака, готового до безкомпромісного змагання, жінкою, яка, ставши партнеркою воїна, надала танцю шляхетності, грації, елегантності [5]. Танець козачок в однойменному вірші Теліги – вияв невпійманості, вогню й вихору, грайливого виклику, «весняної, бурхливої завірюхи», сп’янілої тугою й «розбещеністю» душі; тут «кожен крок – сліпуча блискавиця» [7, с. 52].
Драма А. Багряної «про любов і смерть Олени Теліги», де центр конфлікту співвідносний зі стилем життя унікальної поетки, яке структурується як життя відповідальне й зразкове, сформоване болем / образою від приниженості й відчуттям обраності, де танець / хитання є множиною фігур і рухів двох, які підтримують / побуджують одне одного між життям і смертю, може бути кваліфікована як така, що відповідає не окремим, а концептуальним приписам метамодернізму.
Література
1. Васильєв Є. Епізація і ліризація драматургії (на матеріалі української біографічної драми): Науковий вісник МНУ імені В. О. Сухомлинського. Філологічні науки (літературознавство). Миколаїв, 2017. № 2 (20). С. 52–57.
2. Гребенюк Т. Свобода в літературі метамодерного світу: український вимір: Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Філологія. Харків, 2018. Вип. 78. С. 160–164.
4. Донцов Д. Поетка вогненних меж: Теліга О. Вибрані твори. Київ: Смолоскип, 2014. С. 432–442.
5. Купленик В. Козацький танець та його вплив на розвиток українських народних танців. URL: https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=535 (дата звернення: 10.02.2019 ).
6. Пронкевич О. Іспанська література і творення української нації. Магістеріум. Національний університет «Києво-Могилянська Академія». Київ, 2005. Вип. 21. С. 46–53.
7. Теліга О. Вибрані твори. Київ : Смолоскип, 2014. 534 с.
8. Abramson S. Ten Basic Principles of Metamodernism. Seth Abramson The Huffington Post. Jun 25. 2015. URL: http://www.huffingtonpost.com/seth-abramson/ten-key-principles-inmet_b_7143202.html (дата звернення: 09.02.2019).

7 коментарів:

  1. Добрий вечір! Заінтригували своєю роботою! Поясніть, будь ласка, розглядаючи образ життя Олени Теліги, її світогляд, письменниця повністю використовує потенціал пластичних рухів, зазначених у драмі танців? Чи вони є танець символічно важливим компонентом при розкритті образу поетки?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня!Дякую за цікаве запитання!Витанцьовування "суму", або сумної думки в танго - це і є життя О.Теліги. У ритмах "Танго" відбивалася спрага до життя. У тексті це дійсно так. Адже танго — це танець пристрасті, це танець, який дозволяє передати любов, ненависть, ревнощі, радість, відчай, це суміш люті, болю, віри та її відсутності.В даній п'єсі образ Олени Теліги – розкривається через змалювання боротьби, протистояння між Сумом і Пристрастю в її душі. Життя О. Теліги має сумні моменти, як особисті стосунки в сім'ї (стосунки з батьком, який обіцяв їх забрати), так і історичне життя української нації, що дозволяє О. Телізі робити висновки. Чим більше її гнітили, тим більше пристрасті було у неї до свободи, жаги до високого життя і волі злетіти.

      Видалити
    2. Дякую за відповідь! Успіхів Вам!

      Видалити
  2. Доброго дня! Скажіть, будь ласка, чи правильно я зрозуміла, що ви стверджуєте, наче метамодернізм як явище розпочався саме з маніфесту Вермюлена та Робіна ван ден Аккера?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня!Дякую за запитання!Хотілося б зазначити, що термін "метамодернізм" був запропонований голландськими філософами Тимотеусом Вермюленом та Робіном ван ден Аккером, але як явище він з'явився раніше.Метамодернізм - це одне з понять, яке позначає долю процесів, що відбувається після постпостмодернізму, він називається аfter-постмодернізм, запізнілий постмодернізм в якому немає проблем відповідальності, романтичної заганжованості.Перші тексти в якому були прояви метамодернізму О.Забужко "Інопланетянка" (1992р.),"Музей покинутих секретів" (2010 р).

      Видалити
    2. Я Вас зрозуміла. Ви обрали цікаву і неоднозначну тему для дослідження. Якщо вирішите розвивати цю тему надалі, радила б Вам почитати "Кібер-маніфест" Дони Гаравей, "Post-postmodern discontent" Роберта МакЛаугліна, "Пост-людське" Роззі Брайдотті, і, насамперед, "Що нам приніс "кінець постмодерну" Гундорової. Зазвичай у цьому місці я завжди рекомендую "Літературу і візуальне мистецтво епози метамодернізму" Дроздовського, але тепер, опісля скандалів з плагіатом, не впевнена, чи це коректно.
      Успіхів у Ваших подальших дослідженнях)

      Видалити
    3. Я дуже вдячна Вам за поради, візьму до уваги!

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.