середа, 20 лютого 2019 р.

Боклах Д. Ю. ФІЗИЧНИЙ І ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР ТОПОСУ МІСТА У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА




Боклах Д. Ю.
здобувач
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка (м. Старобільськ)
Наук. кер.: Негодяєва С. А.., к. філол. н., доцент

ФІЗИЧНИЙ І ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР ТОПОСУ МІСТА У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА

У літературно-художньому доробку Т. Шевченка натрапляємо на особливе відтворення урбаністичного середовища, де топос, хронотоп, локус міста – ключові просторові структури художнього відображення дійсності цього середовища.
Топос міста – це семіотичний просторовий конструкт локусів-психологем у їхній єдності із свідомістю, емотивними інтенціями героїв, які стають увиразниками авторського моделювання урбаністичного середовища та місця в ньому людини.
Конструкція топосу міста в тексті художніх творів Т. Шевченка набуває рис фізичного та феноменологічного простору з огляду на особливості відтворення урбаністичної площини цивілізаційно-природних локусів у системі континууму.
Виходячи з тлумачень Р. Декарта, І. Ньютона, фізичний простір топосу – вмістилище предметно-атрибутивного світу міста, яке включає локуси природи й цивілізації як зовнішні об’єкти відносно нього. Фізичний простір топосу – однорідний та абсолютний, він вміщує об’єкти як відбитки цивілізаційної діяльності людини в місті.
Ліро-епічна поема Т. Шевченка «Гайдамаки» репрезентує цілу палітру українських міст і малих містечок (Чигирин, Лебедин, Корсунь та ін.) разом із козацько-селянським національно-визвольним повстанням на Правобережній Україні в 1768 – 1769 рр. проти гніту Речі Посполитої. Міста й містечка у творі втілюють простір топосу в раціональній площині історії крізь точковий простір топосу, що має гранично обмежену організацію у просторі.
Простір у поемі-містерії «Великий льох» пронизаний мотивами топосів Переяслава, Батурина, Канева, Парижа, Москви та ін., які несуть сюжетотворче значення міст-осередків зламних етапів історії України від Переяславської ради до сучасної Т. Шевченку доби. Топоси міст виступають у тканині простору увиразниками причинно-наслідкових відношень у руслі філософського реалізму з виразними акцентами містики.
На відтворення топосу Петербурга в раціональній площині натрапляємо в поезіях «О люди! Люди небораки!», «Якось-то йдучи уночі…», які презентують вузький просторовий спектр відтворення атрибутики міста. Поезія «О люди! Люди небораки!» демонструє кліматично прохолодну картину нічного Петербурга, яка зображена з натуралістичними подробицями. Поезія «Якось-то йдучи уночі…» презентує локуси Двірцевої набережної Петербурга – Неву, Зимовий палац та інші палати членів царської родини, що візуалізуються ліричним героєм уночі.
Поезія «У Вільні, городі преславнім» відтворює міський простір, у якому виразно простежується історична архітектоніка місцевості (локуси Віленського університету, Острої брами) разом із зображенням локусів будинку, урочища Закрет, ріки Вілії та ін., що стають свідками «почуттєвої драми» закоханих – юнака й дівчини іншого віросповідання.
Топос Єрусалима в поемі «Марія» окреслений завдяки побудові детального простору міста, що має локалізацію життя та хресного шляху Месії.
Локуси ярмарку, синагоги презентують початок місіонерської діяльності Месії серед іудейського народу. Особливого значення набувають локуси передмість Єрусалима – гори Сіон, Єлеон, Голгофи, які утворюють локально-темпоральну площину подій у ракурсі топосу Єрусалима. Мапа території міста організована в рамках біблійних мотивів.
З огляду на положення І. Канта, Е. Гуссерля, М. Мерло-Понті, феноменологічний простір топосу має трансцендентальну форму чуттєвості, інакше кажучи, це візуальний простір сутнісного переживання людиною подій, що розгортаються в локусах, крізь модуси свідомості і пам’яті. Феноменологічний простір – це простір глибоких рефлексій героя над психологічною основою буття речовинного світу міста.
Топос Путивля із переспіва Т. Шевченка «Плач Ярославни» розкриває діапазон просторового континууму всієї Руської землі, яка переживає разом із Ярославною тяжкий бій русичів. Топосом міста створюється драматичний, психологічний просторовий континуум крізь переживання ліричної героїні, який передує раціональній матриці топосу Путивля.
Ліричний герой поеми «Сон» («У всякого своя доля…») спочатку бачить «кристалізуюче ядро» топосу Петербурга в раціональній площині трьохвимірного простору (простір об’ємний) – локуси палацу імператора, дзвіниці, фортеці, пам’ятника Петру І, натомість далі герой метафізично розчиняється у предметному світі міста і як просторова монада спостерігає його психологічні ракурси. Надчуттєвий аспект відображення топосу пояснюється метафізичною рецепцією атрибутики та бунтом ліричного суб’єкта на тлі животіння владної верхівки. У поемі «Сон» натрапляємо на взаємопроникнення інтенційного буття автора й ліричного суб’єкта на рівні cogito просторових структур міського середовища.
Повість «Художник» яскраво ретранслює топос Петербурга в раціональній та ірраціональній площинах. Академія мистецтв, вулиці, кав’ярня, Літній сад, Нева, Великий театр – локуси, що утворюють однорідну просторову матрицю топосу, де події розгортаються лінійно (простір лінеарний). Спостерігаємо особливі інтенції у рецепції атрибутики топосу героями твору. Оповідач та юний герой мають свій феномен світу міста, утілений у локусах. Так, наратор милується архітектурою, а юний художник не завжди живиться «колоритом» цього міста, бо його покликання – мистецтво, тому й подекуди герой не завжди в захваті від зовнішнього вигляду Петербурга в часовому вимірі, бо місто кліматично прохолодне. Відтак топос Петербурга постає як інтерсуб’єктивно значущий світ досвіду пізнання речових сутностей для багатьох суб’єктів, включаючи авторський інтерсуб’єктивний світ.
Отже, у площині відображення предметного світу міста творів Т. Шевченка фізичний простір топосу трапляється частіше й виступає домінантним складником просторового континууму міста загалом. Цей простір означений раціональним упорядкуванням локусів як увиразників особистісно-психологічних колізій і життя героїв у координатах топосу. Феноменологічний простір топосу окреслює явища, які осягаються героями в чуттєвому досвіді міста. У феноменологічному полі топосу локуси міста стають об’єктами чуттєвого споглядання, на відміну від їхньої предметно-атрибутивної основи.

6 коментарів:

  1. Доброго дня. Цікава стаття, тим більше, при вивченні творчості Т. Шевченка акцент робиться на "сільській тематиці". Чи можна вважати топос міста та топос села у творчості Т. Шевченка полярними? Чи вони існують паралельно, ніяк не взаємодіючи та нічого не символізуючи?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дякую за зацікавленість! Дещо уточнення: я досліджую у цій розвідці урбаністичний топос, себто міський. Топіка села і міста у творочості Т. Шевченка існують індивідуально, паралельно,не взаємодіючи один з одним. Важлива деталь - у творах Шевченка немає протистояння село-місто, конфлікт ціннісних орієнтацій і просторів, репрезентованих топосами села і міста відсутній.

      Видалити
  2. Добрий день! У повісті «Художник» Шевченко описує денний чи нічний Петербург? Чи відрізняються ці два образи у письменника в різних творах, а чи час доби не відіграє значної ролі?

    ВідповістиВидалити
  3. Доброго дня! Чи звертали Ви увагу на відмінності у зображенні топосу міста у прозових та поетичних творах Т. Шевченка?
    Дякую.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Так, безперечно, на відмінності у зображенні топосу міста у прозових і поетичних текстах я звертав увагу. У прозовому топосі ключовим елементом є оповідне начало у зображенні предметного-атрибутивного світу міста, де головним репрезентантом цього світу міста стає оповідач. У поетичном топосі домінантним складником є почуття ліричного героя, викликані локусами предметного світу міста, де домінує емотивне начало як виразник ліричного твору З іншого боку, у поетичному та прозовому топосі предметний світ міста стає тлом,мапою, на якій відбувається дія.

      Видалити
  4. Добрий день! У повісті "Художник" відтворено опис Петербурга вдень, хоча на цьому не робиться суттєвий акцент. Скажісо, у поемі "Сон" ("У всякого своя доля") натрапялємо на початку мандрів ліричного протагоніста на нічний Петербург, коли герой потрапляє на свято з незрозумілої причини у Зимовому палаці імператора. Герой бачить жалюгідне свткування панства саме в напівсвітлі петербурзької ночі, а також бачить "Палати, палати / Понад тихою рікою; / А берег ушитий / Увесь каменем". Натомість вранці герой бачить у локусі міської вулиці зубожілих людей, які потерпють від імперського свавілля. Як бачимо, Петербург "ночі" та Петербург "ранку" суттєво різняться своїми конотаціми, семантично це різні відтворення топосу міста.

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.