середу, 20 лютого 2019 р.

Лящова А. О. ХУДОЖНІ ВЕРСІЇ ОБРАЗУ ГАЛЬШКИ ОСТРОЗЬКОЇ У РОМАНАХ П. УГЛЯРЕНКА «І БУВ РАНОК, І БУЛА НІЧ… (ГАЛЬШКА)» ТА О. ГУЛЬКО «ПОСАГ»




Лящова А. О.
студентка магістратури
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

ХУДОЖНІ ВЕРСІЇ ОБРАЗУ ГАЛЬШКИ ОСТРОЗЬКОЇ
У РОМАНАХ П. УГЛЯРЕНКА «І БУВ РАНОК, І БУЛА НІЧ… (ГАЛЬШКА)» ТА О. ГУЛЬКО «ПОСАГ»

Княгиня Острозька посідає особливе місце серед історичних постатей Волині доби пізнього Середньовіччя і початку Нового Часу як меценатка і засновниця Острозької Академії. Натомість вона й сьогодні залишається особою малознаною для пересічних українців. Українське письменство, на жаль, не може як належить прислужитися справі її популяризації, оскільки ще тільки почало виробляти літературний канон життєпису Гальшки Острозької. Зокрема, образ острозької княгині виведений у романах П. Угляренка «І був ранок, і була ніч… (Гальшка)», П. Кралюка «Шестиднев, або Корона дому Острозького», О. Гулько «Посаг», В. Терлецького «Книга сили. Воля».
Роман П. Угляренка «І був ранок, і була ніч... (Гальшка)» став першою художньою версією життя Гальшки Острозької (1539–1582) – доньки князя Іллі Острозького та Беати Костелецької, онуки князя Костянтина Острозького. Беручись за створення образу острозької шляхтянки, П. Угляренко в цілому слідував історіографічній концепції життєпису Гальшки.
Дитинство дівчини, про яке документальних відомостей майже немає, у романі не відображене. Гальшка постає перед нами на початку другого розділу юною дівчиною на виданні. Юнаки із найзнатніших магнатських і шляхетських родів були не проти породичатись із впливовою і економічно потужною династією князів Острозьких: «Беата з прикрістю говорить про те, що з усіх кінців Польщі і Литви їдуть в Осторог, хочуть відібрати в неї Гальшку…» [2, с. 92–93]. Портретні деталі опису Гальшки надзвичайно лаконічні. Найчастіше це авторські характеристики, в яких вона порівнюється з лебідкою, котра «пливла, час од часу змахуючи крилами» [2, с. 112] або з чарівною русалкою «з розпущеними кісьми, що мокрими пасмами лягають на її засмаглу спину» [2, с. 94].
Автор показує трагедію родинного життя своєї героїні. Перший чоловік Гальшки, Дмитро Сангушко, добре ставився до молодої дружини та прагнув щастя для неї: «коли не бажає його Гальшка, то краще хай вертається до своєї матері – примусом її тримати не буде, бо то не дасть щастя ні йому, ні їй» [2, c. 130]. У шлюбі з Семеном Слуцьким, другим чоловіком, Гальшка, вічний пішак у чужих політичних іграх і підкупах союзників, незмінно покірна волі матері, відчула в собі невідому раніше силу закоханої жінки, силу своєї розквітлої краси, силу власних бажань: «Припала головою до Слуцького, благаючи подумки його, щоб захистив від усього, навіть від матері рідної» [2, с. 184]. Образ Гальшки розкривається через показ внутрішніх роздумів про невблаганну долю, пошук сімейного щастя: «Такою, певно, народилася на світ, думала, що кожний, хто хоч трошки прихильний до неї, зазнає переслідування. Наливайка мати вигнала з Острога, Дмитра Сангушка Зборовські убили, а Семена Слуцького… в темницю після всього кинули за повелінням Сигізмунда-Августа» [2, с. 197].
Останній шлюб Гальшки, укладений за волею Сигізмунда-Августа, теж не враховував її почуттів, а став формою сплати королівського боргу старому князю Лукашу. Саме після одруження з Гуркою в Гальшці прокинулася родова гордість, вона так і не згодилася визнати його своїм чоловіком, адже була обвінчана обманним шляхом: «Ні тепер, у Варшаві, думала, ні в Шамотульському замкові графові не покориться» [2, с. 197]. Тут перед нами – жінка з твердим характером, безкомпромісна та принципова, яка не йде на поступки тирану. Результат цього – фактичне ув’язнення і сепарація від навколишнього світу.
Ще одним твором про долю Гальшки Острозької став роман О. Гулько «Посаг».
Проникаючи у внутрішній світ своєї героїні, О. Гулько намагається зрозуміти, наблизити для себе і для читача обставини життя своєї героїні, пишучи про них із позицій Гальшки, стаючи на її місце, дивлячись на світ її очима. Як і в першому романі про княжну Острозьку, О. Гулько майже нічого не повідомляє про дитячий вік Гальшки. Авторка, проте, наголошує, що у неї не було юнацько-замріяного періоду: доля, відірвавши її від ляльок, одразу ж кинула у вир дорослого життя. Мисливці за Галшчиним посагом не давали змоги навіть подорослішати дівчині: «Притискаючи до грудей ляльку, вона розуміла, що йдеться про неї, але второпати, що таке шлюб, не могла» [1, с. 9].
У «Посазі», на відміну від роману «І був ранок, і була ніч…  (Гальшка)», вчинками Дмитра Сангушка рухає жага до багатства. Йому необхідно лише одне – швидше збезчестити дівчину, щоб знати напевне – вона та її посаг належатимуть йому. Але попри свій юний вік Гальшка чинить спротив Сангушкові: «Ніколи! Я накладу на себе руки раніше, ніж з’явиться святий отець, щоб нас обвінчати. І не бачити тобі мого посагу» [1, с. 6].
Єдиний, за версією О. Гулько, хто не був зацікавлений у посагові дівчини – Семен Слуцький, в якого Гальшка була щиро закоханою: «Йдеться не про посаг, а про почуття. Коли я зустрів княжну в образі простолюдинки, я не знав, якого вона роду, і не підозрював про те, який у неї посаг» [1, с. 102].
Достеменним фактом біографії історичної Гальшки Острозької було те, що вона провела 12 років у вежі замку в Шамотулах, який належав Лукашу Гурці. Використовує цей факт у своєму романі й О. Гулько. Проте навіть заточена у вежу, Гальшка все одно виявляла протест та незламну силу волі: «Замкнувши мене у вежі, ви сподіваєтесь, ніби це допоможе зламати мене» [1, с. 204]; «Навіть під страхом смерті – ні!» [1, с. 232].
Сама Гальшка із презирством ставилася до свого багатства. Бо саме через нього вона стала жертвою, за котрою ганялися найвправніші мисливці королівства, перетворивши залицяння у нескінченні лови, замість уваги, оточивши її хитромудрими пастками. Авторка зазначає, що Гальшка мала тонку душу, проте ніхто її не бачив, бо бачити не хотів. А вона ж була «прозора, як світанковий серпанок, узорчастий, таємничий, умережаний щирістю і добротою» [1, с. 89]. Неодноразово стан спустошеності, страху, безвиході, приреченості молодої жінки передавався через картини моторошних видінь: «Вона бачила скорботну процесію, яку очолювали два величезних атлети – несли труну, а в ній лежала вона, Галшка, з сивим волоссям, синіми губами і заплющеними очима – мертва» [1, с. 239]. О. Гулько порівнює самотню Гальшку з ластівкою, «яка не відлетіла із вирієм у теплі краї» [1, с. 257].
Уже сама назва твору «Посаг», тобто придане – майно, гроші, які отримує наречена від батьків або родичів, коли вона виходить заміж, налаштовує читача на сприйняття життєвої історії головної героїні крізь призму шлюбних звичаїв і становища жінки в суспільстві того часу. Упродовж твору неодноразово підкреслюється, що Гальшка Острозька була однією з найбагатших наречених Королівства, але цей факт не тільки не приніс молодій жінці особистого щастя, але й перетворив її життя на суцільне випробування.
Обидва романи завершуються епілогом, в якому описано період життя після остаточного звільнення, пов’язаний із меценатською діяльністю Гальшки: «Галшці Острозькій вдалося прожити життя заново. Вона знайшла втіху в меценатстві. Переписала землі, які з великими труднощами вдалося повернути Костянтинові Острозькому, на його дітей. А в 1579 році склала заповіт, у якому значилося про передачу грошей на розвиток Острозької академії, не забула Галшка і про шпиталь, а також православний монастир Святого Спаса» [1, с. 382].
Отже, усупереч браку документів про життя Гальшки Острозької, П. Угляренку вдалося через поєднання скупих історичних фактів із лаконічною вигадкою й домислом змоделювати переконливий образ жінки ХVІ століття, продемонструвати неординарний характер і духовний аристократизм меценатки доби пізнього Середньовіччя, яка в найдраматичніших обставинах приватного життя зважується на протест. Для роману О. Гулько «Посаг» характерна повна перевага вимислу і домислу над історичним фактом. Роман збагачений елементами психологізування думок і вчинків як Гальшки Острозької, так й інших персонажів, створенням колоритного й історично переконливого матеріально-речового тла. Сама О. Гулько у післямові зазначала: «Нехай пробачать мені історики мої домальовки до історичних подій» [1, с. 383]. Письменниця, користуючись різними науковими дослідженнями, часом неоднозначними, а то й суперечливими (наприклад в оцінках постаті матері, Костянтина Острозького, Дмитра Сангушка), залучаючи оцінки, що містяться у фольклорних джерелах залишає за собою право на власну думку, на перегляд усталених поглядів та оцінок, на створення такого образу Гальшки Острозької, який відповідає її художній концепції історії. Спільним у романах залишається одне – протистояння і сила волі, непослух і бунтарство Гальшки Острозької, яка стала пішаком у жорстокій боротьбі нащадків шляхетських родів за її посаг.
Література
1.     Гулько О. Посаг. Тернопіль : Богдан, 2011. 384.
2.     Угляренко П. І був ранок, і була ніч… (Гальшка). Київ : Рад. письменник, 1990. 319 с.

5 коментарів:

  1. Добрий день! З романів обох авторів простежується, що головна героїня, Гальшка Острозька, постає морально сильною, незламною, часом нещасною, майже ідеалізованою, як мені здалося. А чи показували автори якісь її негативні вчинки або якості? Чи вони оминули ці риси?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дякую за питання!
      Ні, в романах не йдеться про негативні якості та вчинки княгині Острозької. Дівчина в обох творах – жертва інтриг та інтересів матері Беати, дядька Василя-Костянтина Острозького та польського короля Сигізмунда-Августа, для яких її одруження – лише найбільш виграшна комбінація для розподілу коштів і впливів.

      Видалити
  2. Добрий день, Анастасіє! Ви зазначили, що достовірних джерел не так багато про княжну. Проте, при дослідженні образу Гальшки Острозької, щоб порівняти яка вона була насправді та як її зображують письменники мали б на щось опиратись. Тож назвіть, будь ласка, ці документи, чи нариси, чим Ви користувались.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дякую за питання!
      Історіографічний образ Гальшки Острозької формують повідомлення Острозького літописця, польських хроністів, видані Лукашом Гурніцьким, С. Ожельським, А. Пшезьдєцким, І. Шараневичем, І. Стебельським, Ю. Вольфом та українськими вченими – І. Франком, М. Максимовичем.

      Видалити
  3. Добрий день! Чи зустрічаються у творі ще якісь відомі історичні особистості?

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.