Поліщук Є. С. ЛЮДИНА І ВІЙНА В РОМАНІ «АЕРОПОРТ» С. ЛОЙКА

Поліщук Є. С.

аспірант

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Костецька Л.О., к.філол. н., доцент 

ЛЮДИНА І ВІЙНА В РОМАНІ «АЕРОПОРТ» С. ЛОЙКА

Однією з глобальних проблем людства є війни, що супроводжуються масовими руйнаціями та загибеллю численної кількості населення. Найвища цінність суспільства – людське життя – нівелюється, відбувається поділ людей на «добрих» та «злих», «наших» та «чужих». Беззаперечно, відбувається трансформація особистості тих, хто опинився перед обличчям смерті – на території бойових дій. Війна впливає на свідомість солдатів, породжує агресію, прагнення до насильства та може призвести до нездатності акліматизуватися у мирному житті.

За основу роману  «Аеропорт» С. Лойка покладено події оборони Донецького аеропорту військовослужбовцями ЗС України та добровольцями у вересні 2014 – лютому 2015. За надлюдську витривалість вороги прозвали захисників аеропорту «кіборгами». Однак, навіть «кіборгам» притаманні страх, відчай, жах, які виникають у момент зустрічі людини зі смертю.

Самотніми та покинутими відчувають себе бійці, яких «посилали на забій» [2, с. 16], про загиблих побратимів яких уряд говорив «з  байдуже-знудьгованими риб’ячими очима» [2, с. 17].  Ніхто з групи відчайдушних вояків не надто розумів, задля якої стратегічної мети він «проживав тут кожен свій новий день, як останній, навіщо воював так несамовито» [2, с. 16]. Особливо вражало, що на іншій території України наче й сліду війни не було. Київ, Дніпро, інші міста та села жили звичайнісіньким життям: «вулиці були забиті машинами…, ресторани та кав’ярні заповнені натовпами більш-менш молодих людей, театри та філармонії ломилися від жінок…» [2, с. 268].

Байдужість частини мирного населення України до кривавих подій на сході держави підкреслено виразами: «вирушать далі своїм ходом … на свою війну»[2, c. 268], «лише солдати їхали на свою війну, наче це розважливе, а часом невгамовне й шумне життя саме витискало їх з себе, як небажані, зайві елементи» [2, с. 268].

Злощасні випробовування подіями на сході України спричиняють деконструкцію світоглядних орієнтирів героїв роману. Відомо, що такі трансформації відбуваються у період найбільших життєвих потрясінь, у так званій «межовій (граничній) ситуації», та вилучають людину з полону повсякденної свідомості [3, с. 131]. «Війна – потворна. Але людина на війні відкривається як найкращими, так і найгіршими гранями» [2, с. 150]. У межовій ситуації дії бійців звільняються від страху: «Ти вже не реагуєш на загрозу своєму життю, як устриця, і здатний приймати вільні нестандартні рішення….» [2, с. 150]. У такий момент людина переживає екзистенційний стан самотності, занурення у власну свідомість, де їй відкривається істина власного існування – «тут у хвилину граничної небезпеки, коли твоя доля балансує на дроті удачі й ніяк не визначиться, жити тобі чи померти, усі твої почуття загострюються» [2, с. 53].

Погрози життю та здоров’ю на війні поєднуються з підвищеними психічними та фізичними навантаженнями, що провокують стресові стани у бійців. Внаслідок певного стрес-фактору (обстріл, смерть товариша, поранення, полон тощо) у них виникають різні психоневротичні реакції, як-от: афект, напад агресії, почуття фрустрації тощо.

Афект  - дуже сильний, бурхливий нетривалий емоційний стан, який виникає коли суб’єкт не може знайти вихід з несподіваної ситуації. Переживаючи афект, людина втрачає контроль над своїми діями. Так, у стані афекту перебував Тритон після смерті свого побратима Мишка – Професора, який отримав сліпу кулю у скроню. Не витримавши психологічного навантаження (чоловіки вантажили тіла загиблих та поранених у МТЛБ), «Тритон падає на коліна, зриває з себе каску, щосили кидає її на бетон, зриває з себе автомат, щосили гахкає ним об каску, закидає голову й кричить, зриваючи голос: «…Ненавиджу» [2, с. 121].

Протилежною реакцією на критичну ситуацію є тимчасове почуття фрустрації, що, наприклад, охоплює Медведя після отримання смс-повідомлення з дому. Боєць проходив заміноване поле, випадково потрапив у зону дії мережі та побачив повідомлення від дружини. Виявилося, що в цей день у його наймолодшої дитини  День народження, але через напружений графік на фронті чоловік про це забув. Спогади про останню поїздку додому, про дружину та синів змушують кремезного чоловіка зупинитися серед нашпигованого мінами поля та заплакати: «здоровезний мужик увесь у липкому стікаючому болоті, наче завмерши, стояв посеред зруйнованого села, посеред нескінченної війни. Плечі у нього опустилися, голова похилилася, сам він увесь якось стиснувся… Ніхто не бачив його сліз» [2, с. 93]. Медвідь стає розгубленим, відчуває страх (можливо, більше ніколи не зможе побачити рідних), відчай (розуміє абсурдність війни, але змушений бути на передовій).

Військовий капелан Андрій Зелінський вважає [4], що війна спричиняє руйнацію особистості, упорядкованих міжособистісних відносин, відчуття безпеки та загалом – людяності. Знаходимо підтвердження таким словам і на сторінках роману С. Лойка. Необхідність вбивати, щоб вижити, породжує агресію, ненависть до «ворога»: «наскільки ж сатаніють люди на війні…Потім виявиться, що найяскравішим спогадом у Юрчиковому житті так і залишиться те, як він людину до смерті каскою забив» [2, с. 21], або «уже безживне тіло кулеметника сепари люто штурхають ногами хвилини дві-три» [2, с. 97].

Однією з форм художнього моделювання війни у романі є портрети, за допомогою яких письменних зображує психологічні зміни, що відбулися з «кіборгами». Важливу роль для передачі трансформаційних процесів у світогляді особистості відіграє змалювання очей, адже саме в них відзеркалено всі порухи душі. Очі бійців наповнюються новим змістом,  тепер вони «розповідають їхню історію краще за них самих» [2, с. 42]. Колективний портрет воїнів узагальнений, всі із закіптюженими, брудними обличчями, із закіптявілими, замасленими руками. В описах зовнішності бійців переважають ахроматичні кольори (чорні, сірі). Загалом, все, що оточує «кіборгів», змальовано в таких безбарвних тонах: «Небо сіре, усе решта переважно чорне із вкрапленням сірого…Дим чорний. Дощ і сніг – сірі. На снігу кров. Спочатку червона. Потім чорна. Сніг тане. Кров, змішана із водою, стає сірою» [2, с. 189].

«Аеропорт» С. Лойка – це насамперед «художня вигадка, базована на реальних фактах» [2,  с.11].  Проте цей твір став ще одним свідченням війни, що формує сучасну пам'ять українського суспільства. У романі знаходимо літературну репрезентацію впливу на бійців травматичної дійсності 2014 – 2015 рр. та підтвердження того факту, що жорстокість бойових дій ніколи не проходить повз свідомість людини, закарбовуючись в ній назавжди.

Література

1. Лєбєдєва С. Реакція на стрес та методи його подолання. Проблеми екстремальної та кризової психології: збірка наукових праць.  Харків, 2014. Вип. 1. С. 129 – 138.

2. Лойко С. Аеропорт. Київ: Брайт Стар Паблішинг, 2016. 344 с.

3. Філософський енциклопедичний словник / За заг. ред. В. Шинкарука.  Київ : Абрис, 2002. 742 с.

4. Чи є на війні атеїсти? Капелан морпіхів про психологічний стан бійців на передовій. Експрес. 2017. URL: https://expres.online/archive/news/2017/08/20/258188-viyni-ateyisty-kapelan-morpihiv-psyhologichnyy-stan-biyciv-peredoviy