Солодка Л. О. ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ЗВ’ЯЗОК НОВЕЛИ «ФАВСТ» Г. КОСИНКИ З ТРАГЕДІЄЮ «ФАУСТ» ҐЕТЕ

Солодка Л. О.
студентка 4 курсу
Полтавський педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Наук. кер.: Ленська С. В., д. філол. н., доцент

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ЗВ’ЯЗОК НОВЕЛИ «ФАВСТ» Г. КОСИНКИ З ТРАГЕДІЄЮ «ФАУСТ» ҐЕТЕ

Фаустіана  (нім. Faustiana) –  один з наймісткіших сюжетних блоків світової літератури, в основі якого покладено вічний образ (доктор Фауст), що втілює символ людського розуму та сумнівів у необхідності знання [2, с. 525-526]. Прототипом Фауста був чорнокнижник, подібний людині-легенді XVI ст., якому приписували всілякі надможливості. Він за допомогою диявола (Мефістотеля) кинув виклик Богові, аби заволодіти таємницями світу. До цієї теми торкалися письменники усіх епох, літературних напрямів, які по-своєму трансформували цей образ, апелюючи до своєї доби, втілюючи домінанти життя країни, закони моралі. Ця тема звучить вічним акордом у світлі літературного мистецтва. У літературознавчій енциклопедії за редакцією Ю. І. Коваліва, знаходимо відомості про репрезентацію образу Фауста у доробку європейських  письменників. В епоху Просвітництва Ґете відтворив суперечливість душі свого героя-індивідуаліста, який приборкує світ, реалізує свої проекти, долаючи будь-які перешкоди і нехтуючи морально-етичними нормативами, для нього не існує проблем добра і зла. Вічну тему описували Т. Манн «Доктор Фаустус» (1947), «Чарівна гора» (1924), А. Річардс «До  завтрашнього ранку, Фаусте» (1961), Г. Штайнберг «Фауст приголомшений», 1984 та ін. В українському арсеналі існує ряд творів, які репрезентують подану тематику. Відгомін Фаустіани зустрічаємо у творчості М. Гоголя, О. Стороженка. Першим літературним зразком стала балада «Твардовський» П. Гулака-Артемовського, що була вільним перекладом твору А. Міцкевича. По-своєму переосмислив цю тему В. Винниченко у повісті «Записки кирпатотого Мефістотеля». Натомість під їх впливом Г. Косинка написав незавершену новелу «Фавст».

Значний внесок аналізу інтертекстуальних зв’язків «Фауста» Ґете у сучасному науковому дискурсі здійснили І. Борисевич, Т. Большакова, М. Іконнікова, Б. Шалагінов та ін. Творчість Г. Косинки, зокрема новелу «Фавст», репрезентовано у наукових розвідках Л. Ісаєнко, Ю. Заїки, М. Наєнка та ін.

Мета даної розвідки – встановити типологічні зв’язки між трагедією «Фауст» Й. В. фон Ґете та новелою «Фавст» Г. Косинки. Крізь призму часу, епох, течій прослідкувати, як тема накладає свій відбиток на людство, проаналізувати спільні та відмінні риси.

Німецький натураліст, філософ, мислитель, письменник Й. В. фон Ґете у трагедії «Фауст» змоделював багатоаспектно  філософські істини, художні образи, характеротворення, історичне тло, відголоски суспільства. Художня тканина твору напрочуд різноманітна, філософська глибина думки червоною ниткою проходить впродовж усього твору. Ґете працював над створенням шедевра впродовж шістдесяти років, закінчив творіння у 1831 році, тому цілком вмотивовано, що він закладав підвалини світобудови, втілюючи певні думки, які являлися йому протягом життя.

Історія створення новели «Фавст» Григорія Косинка (справжнє прізвище Стрілець) неоднозначна: робота над твором могла тривати на зламі 20-30 років, хоч задумана раніше (видавці «Українського засіву» задекларували 1923 рік). Новела реалістичного малюнку, на якому можемо виділити два пласти: по-перше, зображено період «мурайовщини», одна з найтрагічніший і найтемніших сторінок українського народу, по-друге, зображено вічну проблему шукання істини буття. Г. Косинка планував зобразити цей твір багатоаспектно, розширено показати потужний арсенал образів, внутрішніх колізій, однак твір був незавершений.

Ґете у трагедії інтерпретував дуалістичність людської природи «Бог-Мефістотель», показав полярні модуси, на тлі яких людина як Всесвіт, мікрокосмос. Фауст Ґете переступає межу дозволеного, що відмежовує його від інших, він досяг апогею своєї слави, розуму, він хоче визначити покликання людини та її місце у земному світі, укладаючи угоду з дияволом зазнає морального падіння, втрачає вічні цінності. Григорій Косинка у своїй новелі свідомо здійснює алюзію на твір Ґете. Концептуальним антиподом до Фауста Ґете є Фавст Косинки. У вимірі філософських істин він прагнув показати беззаперечні шукання правди і справедливості поневоленої людини – Прокопа Конюшини – котрий прагне знайти пояснення на всі антигуманні дії політичної верхівки. У вуста головного героя Прокопа Косинка вкладає вічні слова Франкового Мойсея:

«Народе мiй, замучений, розбитий,

Мов паралiтик той на роздоріжжі,

Людським презирством, нiби струпом, вкритий!..» [1, с. 80] як підняття національності, патріотичності за свою землю. Подану алюзію можемо інтерпретувати як те, що Прокіп Конюшина – це Мойсей, пророк, визволитель свого народу з-під тягучого і страшного ярма, і як Фауст – вічний шукач істини буття. Невипадково у камері Прокопа назвали Фаустом: «"Фавст". То нiчого, що сам Конюшина не розумiв, до чого воно – прiзвище таке. Про великого Ґете вiн теж уперше чув у камерi… Фавст з Подiлля не знав ще, чи смiються тут з його вахлаюватости i вбогости, чи таки пiдтримують проти Клєнцова, – тодi ще раз обвiв усiх своїми великими сiрими очима – побачив глузливу посмiшку на вустах Клєнцова, але все-таки вирiшив чомусь, що таки пiдтримують його, Фавста з Подiлля» [1, с. 81-82]. Він не лише був на нього схожий візуально (сива борода), але й внутрішньо: у ньому було щось невимовно багате, глибоке, вічне, правдиве. Невипадково автор головного героя називає Конюшиною, ця рослина – символ щастя, радості, хоч у творі ми бачимо все із точністю навпаки: це людина глибоко нещасна, яка під впливом політичної верхівки зазнала тотальної згуби.

У трагедії Ґете, Фауст теж залишається переможеним, відчувши «Вищу мить» – здійснення мрії:

Zum Augenblicke dürft' ich sagen:
Verweile doch, du bist so schön!
Es kann die Spur von meinen Erdetagen
Nicht in äonen untergehn. –
Im Vorgefühl von solchem hohen Glück
Genieß' ich jetzt den höchsten Augenblick [4, с. 97].

Власний переклад:

Тоді б я вигукнув:

– О ця прекрасна мить,

Хай вічно в очах кожного бринить!

Блаженствує душі вічний вогонь,

Всолоджуюсь в цю мить,

життя – це вічний сон!

Мефістотель обриває нитку життя Фауста, та перемога залишається за Фаустом, бо він обрав світлу, несогрішенну путь. Це мить єднання зі світом добра, гуманізмом. Теперішнє і майбутнє поєднано вічними нитками, якими рухає світло. Добро і зло – два мірила, важелі, вони рухають душею людини, але тільки від індивіда залежить, який напрямок обрати. Вчасне покаяння, очищення душі від гріховності спроможне порятувати особистість від душевних терзань, подарувати прощення за скоєне в минулому, духовні метаморфози подарували Фаустові вічне щастя.

Мотив договору можемо прослідкувати у новелі «Фавст», розмова слідчого і Конюшини, в якій останній говорив: «У моєї рiдної сестри, чуєте?.." Далi вирiвнявся i цитував собi з якогось фiлософа: "панувати над рабами, обернути кожного на автомат — такий здебiльшого, намiр у деспотiв"…

–  …Так знайте, –  говорив до стiни далi – Прокiп Конюшина нiколи не буде зрадником. Я загину, сотнi й тисячi таких, як я. Але нiколи, нiколи не продаватиму сестри своєї. I нiкого не продаватиму. Юдою не буду» [1, с. 91]. Вічні слова є Конюшини: «Сотні поляжуть, тисячі натомість стануть до боротьби..» [1, с. 95]. Це вічні циклічні рухання, людина проживає на землі короткочасно, та незмінними залишаються закони моралі, честі, вірності, любові. Без цих би чеснот світ утратив своє єство, сутність і смисл. На прикладі героїв Фауста і Конюшини автори хотіли показати непоодиноких шукачів правди, поборників справедливості. У вуста Конюшини закодовано одвічні філософські істини буття: люди приходять у світ і йдуть у небуття, але вічні принципи гуманності нависають над людьми.

Обидва твори закінчуються, на перший погляд, трагічно – головні герої помирають, та вічними залишаються їхні помисли, вчинки, ідеї. Вони знищені фізично, та духовно вони закріплені на обріях світової гами, аби показувати приклад прийдешнім поколінням. У поданих творах ми бачимо філософсько-етичне дзеркало, відголоски епохи, які накладають свій відбиток на прийдешні покоління. У творах прослідковуємо синтез реалістичного і символічного, що здатне у повній мірі показати з висоти пташиного польоту всі перипетії зовнішні та осягнення внутрішнього, сокровенного. Домінантними чинниками у канві творів змодельовано екзистенційні проблеми, символічну поліфонію, культурологічне світосприйняття, аби донести до суспільства ціннісну та естетичну вагу думки.

Кожна країна, кожний народ накладає свій відбиток у скарбниці життєвої мудрості. Образ Фаустіани по-різному проектувався у куті зору різних письменників, оцінювався крізь призму індивідуального світосприйняття, та спільною мовою розуміння для всіх є морально-етичні принципи, які регулюють людське буття у праведне русло.

 Література

 1.     Косинка Г. Фавст із Поділля  / Редакція і передмова Богдана Кравцева. – Ню-Йорк, 1955. – 97 с.

2.     Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / [Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів]. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 624 с. (Енциклопедія ерудита).3.     Faust. A Tragedy by Johann Wolfgang von Goethe / Translated in the original metres by Bayard Taylor. – Boston-New York: Houghton Mifflin Co., 1911. – 368 p.4.     Goethe J.W. Ausgewählte Gedichte / Johann Wolfgang von Goethe. – Москва: Издательство литературы на иностранных язиках, 1940. – 167 с.