Куруч А. В. СПЕЦИФІКА АРХЕТИПУ РОДИНИ В СУЧАСНІЙ ЖІНОЧІЙ ПРОЗІ

Куруч А. В.

студентка 3 курсу

ДЗ «Південноукраїнський національний

педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»

Наук. кер.: Павлюк Н. Л., к. філол. н., викладач

Специфіка архетипу родини В сучасній жіночій прозі

Постмодернізм є новою світоглядною системою, основою якої є відсутність цілісного погляду на оточуючу дійсність, певна суперечливість світоглядно-філософських ідей, переплетіння традиційних жанрових різновидів, інтертекстуальність, що, у свою чергу, сприяє окресленню у творах сучасних письменників певної архетипної концепції. Мета статті – проаналізувати особливості реалізації архетипу родини у романах І. Роздобудько «Шості двері», М. Гримич «Ти чуєш, Марго?..» та Н. Шевченко «Містичний вальс».

У сучасну філософію термін «архетип», який зазвичай ґрунтується на платонівській традиції, де первинний світ ідей є світом вічних праобразів, які, втілюючись у матеріальному світі, володіють несправжнім буттям, уведений К.-Г. Юнгом [7]. Науковець виокремлює феномен колективного несвідомого людства, який є ідентичним «…у всіх людей і утворює тим самим загальну підставу душевного життя кожного, будучи за своєю природою надособистим», і втілюється він у формі архетипів [7]. Архетипи формують своєрідний образ психічного життя нації, адже вони є першоосновою культури, менталітету, становлення і розвитку культурних та соціальних моделей. У зв'язку з тим, що архетипічні образи постійно супроводжують людину, вони є своєрідним джерелом міфології, релігії та мистецтва.

Одна із найголовніших ролей під час формування особистості, народного світогляду, національного духу, вдачі, своєрідного світосприймання й світовідчуття належить родині. Саме із сім'єю пов’язані в кожної людини спогади про ніжні материнські пісні, бабусині казки, дідусеві розповіді та батькові настанови. Родинність, за православною традицією, є смислотворчим принципом людських стосунків і діалектично розгортається у життєвому просторі людини.

Варто зауважити, що для сучасної літератури характерним є поява образу нової жінки – активної й емансипованої, яка прагне незалежності у всьому, це образ контрастний до традиційного патріархального типу «сентиментальної» героїні [5]. Нова жінка, одержима Анімусом, в першу чергу, прагне реалізувати себе як особистість, тому дуже часто сім'я для неї відходить на другий план. Ось чому провідний акцентний наголос І. Роздобудько, Н. Шевченко та М. Гримич роблять на слові-образі-категорії «жінка». Невипадково основний «павільйон зображення» в їхніх текстах формують жіночі постаті й життя по-жіночому [1, 49].

Історія дитинства та юнацьких років героїні роману І. Роздобудько «Шості двері» була трагічною. Анні-Марії довелося пережити чимало важких моментів, на її долю випало немало горя та болючих втрат. Можливо, саме з цим пов’язано те, що жінка не відчула сімейного щастя. Сімейне життя Анни-Марії зазнало краху: «З першого погляду було зрозуміло: це не пара» [4, 137]. Чоловік не розуміє її, звинувачує дружину в тому, що вона «...зовсім не займається хатніми справами. Приходить пізно... прохолодно ставиться до виконання подружніх обов'язків» [4, 138]. Хіба це нормальні сімейні стосунки, коли чоловік свою дружину відправляє в будинок для психічно хворих? А вона весь час прагне покінчити життя самогубством? «Сім'я вважає вас чужою. У вас пір'я – у них луска» [3]. Можливо, такий трагічний життєвий досвід героїні роману був причиною того, що вони з чоловіком не змогли створити той єдиний сімейний простір, який дозволяє через іншого розпізнати самого себе.

Мабуть, не склалося сімейне щастя Анни-Марії і тому, що в неї не було життєвого прикладу сімейних відносин. «Виявляється, сімейна ідилія тривала лише до того часу, поки була жива бабуся» [4, 59]. Мати покинула її у шестирічному віці, батько також не згадує про свою дочку. Дівчинка живе у сусідки, а коли батько взявся за розум, привівши в квартиру нову дружину, життя Анни-Марії перетворюється на суцільний жах. Трагічним було і перше кохання дівчини. Вони з Миколкою мріяли про весілля: «...якщо я колись одружуся – то тільки з тобою!» [4, 97]. Але трапився нещасний випадок: хлопець потрапив під машину. Почувши цю новину, Анну-Марію «...б’є дрібний дрож, тіло стає липким, ноги – ватяними... Миколка цілував її теплими вустами – невміло, але жадібно і спрагло...» [4, 101]. Щастя розбилося в одну хвилину... Безнадійними були почуття Ларика, сина подруги Ади, до Анни-Марії, які закінчилися смертю хлопця.

Так, Анна-Марія – це образ сильної, але самотньої жінки, яка розуміє, що «...вирватися з безупинного залізного млина можна тільки ціною власного життя» [4, 161], але героїня, на противагу чоловічим образам роману, знаходить у собі сили протистояти життєвим незгодам.

Архетипічниий мотив сім'ї в романі «Містичний вальс» Н.Шевченко також має трагічне забарвлення. Невдалою виявилася спроба Світлани створити власну сім'ю. Її позбавили права бути щасливою. Дівчина у Львові «...зустріла своє перше кохання – справжнє кохання, і тут-таки втратила його» [6, 33]. Її коханий Сергійко помер, тяжко захворівши. Лана втратила дитину, в у чому винними були її батьки. «Наскільки вона винна – на десять відсотків? На п’ятдесят? На всі сто? <…> Все це не має значення. Жодна міра не поверне їй сина» [6, 26]. Хоча біль втрати і ятрить серце жінки, але вона одягає маску непроникності і впевнено йде дорогою життя: «дехто з цього приводу казав «залізна», дехто – «змія»,… Лана – це холоднокровне створіння, потвора, яку Бог задля маскування… наділив янгольською зовнішністю» [6, 5].

Архетип родини у зазначеному романі ніби втрачає свою цінність. Батьки-лікарі, по-перше, зраджують своїй професії, гублячи життя невинного малюка, а, по-друге, вирішують долю своєї доньки. Після цього випадку мати Світлани потрапила в автокатастрофу, а з батьком вона просто перестає спілкуватися. Зазнала краху не одна родина. Але все ж таки героїня сподівається, що знайде своє щастя поряд з коханим Олесем, який був таким ніжним та уважним.

Героїня роману М. Гримич «Ти чуєш, Марго?..» довгий час жила «...у переконанні, що має ідеальну сім'ю» [2, 41]. Але непорозуміння з чоловіком, постійні думки про побут, втеча від реальності, де Маргарита вже не була звичайною домогосподаркою, а королевою «...жіночого царства, де панує дискримінація чоловіків» [2, 110], призводять до того, що її сімейне щастя розвалюється. На роботі всі знали, що з «Марго і так було все зрозуміло: чоловік із комплексом «невизнаного генія», купа дітей...» [2, 46]. Жінка сама прийняла важливе для неї рішення розвестися з чоловіком, створити нову сім'ю з коханим Андибером. Виявилося, що чоловік Марго «...створений, щоб жити самому. Виявляється, діти і дружина заважали йому самореалізуватися» [2, 213]. У цій родині не було гармонії та взаєморозуміння.

Образ Андибера у романі є позитивно зарядженим, хоча особа чоловіка овіяна таємничістю. Персонажа твору неодноразово називають шаманом та характерником, але він не зумів зберегти міцність сімейних стосунків: «Ми з дружиною стали чужими... Ми й завжди були чужими, тільки я цього не розумів» [2, 186]. Непорозуміння посилювалось тим, що у них був хворий син: «Він був величенький, але не міг ходити. Дружина соромилася його…» [2, 185]. Після смерті дитини сім'я розпалася, Андибер переїхав до Києва.

Як відомо, сім’я формує внутрішній світ особистості, є формою особистісного існування індивіда, це своєрідний простір взаєморозуміння, поваги та любові. Героїні романів І. Роздобудько, М. Гримич та Н. Шевченко не змогли створити такий простір, і у кожної з них на це була своя причина. Сімейні межі, а якщо влучніше, загальноприйняті межі сімейного життя зазвичай не влаштовують жінок і чоловіків сучасних українських романів саме своєю загальноприйнятістю. Персонажі розтискують лещата сімейного існування, шукаючи гармонії з власною свідомістю, яка завжди в них промовляє голосом одинака, і власною самотністю, яка забезпечує їм більш комфортне і повноцінне самовідчуття, ніж довколишній соціум [1, 50]. Але письменниці у своїх романах дають шанс героїням на створення нових сімей, у яких вони могли б відчувати себе потрібними та вільними.

Література

1.     Голобородько Я. Українська fashion-література : Тексти і цінності І. Роздобудько / Я. Голобородько // Вісник НАН України. – 2010. – № 1. – С. 44-50.

2.     Гримич  М. Ти чуєш, Марго?.. / М. Гримич. – Львів : Аверс, 2000. – 216 с.

3.     Эстес К. Бегущая с волками. Женский архетип в мифах и сказаниях [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://psotrajenie.narod.ru/downl oad/estes.html

4.     Роздобудько І. Шості двері / І. Роздобудько. – К.: Нора-Друк, 2008. – 270 с. 

5.     Філоненко С.  Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років ХХ століття / С.  Філоненко.  – Ніжин, 2006. – 156 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bdpu.org/philological_faculty/Ukr-zarub_lit/s_ filonen/monograf.doc.

6.     Шевченко Н. Містичний вальс / Н. Шевченко. – К.: Нора-Друк, 2008. – 368  с.

7.     Юнг К.- Г. Архетип и символ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.koob.ru/jung/arhetip_i_simvol