Дудніченко В. В. ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ УКРАЇНЦЯ У ТВОРАХ М. МАТІОС

Дудніченко В. В.

студентка 1 курсу магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., професор

ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ УКРАЇНЦЯ У ТВОРАХ М. МАТІОС

Об’єктами досліджень у царині етнопсихології є особливості ментальності народу, етнічні символи, стереотипи, канони соціальних зв’язків і взаємостосунків людей, ідеї та вірування, роздуми про сутність життя людини, її призначення. Поліструктурність дефініції «етнопсихологія» вмотивовується її завданням та сферою існування.

Проблемі етнопсихології приділяли увагу В. Воронов, М. Жулинський, З. Кирилюк, Л. Кіракосян, В. Марко та ін.

М. Матіос на прикладі героїв своїх творів ідентифікує та характеризує українську етнопсихологію, висвітлює провідні риси ментальності, самосвідомості українців, указує на цінності та орієнтири.

Мета статті – проаналізувати етнопсихологічний портрет українця, представлений М. Матіос.

Територіальні орієнтири творів М. Матіос скеровані на висвітлення селянського життя у мальовничій Буковині та Галичині. Вважаємо, що висвітлені авторкою превалюючі риси менталітету мешканців Західної України можна спроектувати на все українство.

За літературознавчим словником-довідником, етнопсихологія – «наука про психічні особливості, ментальність народу, властивості національного характеру» [1, с. 251]. Етнопсихологічна концепція особистості – це модель особи, що репрезентує авторське світовідчуття епохи, пов’язане з особливостями менталітету, національним характером.

Однією з найголовніших рис етнопсихологічної характеристики українців є виняткова набожність. Герої М. Матіос сповнені щирості, богобоязливості, внутрішньої сили, пристрасті, жаги правди, справедливості, співчуття, але й певної розгубленості, розірваності між бажаннями й традиціями, частим прагненням відокремитися від соціуму, замкнутися в собі. Вони мають міцну віру, намагаються жити за Божими законами, бояться згрішити, хоча й роблять це під тиском доленосних обставин. «Навіть у сатанинські плани вносять корекцію прості люди, що вірять у Бога, говіють і постять, вчать дітей послуху і «Отче нашу», поминають мертвих і дбають про майбутнє своїх дітей. Ні-ні, жоден сатана не має такої сили, як прості люди у часи заздрості, ненависті і помсти…» [3, c. 71]. За набожністю постають зумовлені гуцульською природою фантастичність і химерність.

Важливу роль відіграє й етнічна самосвідомість, адже своєрідні психоповедінкові архетипи, що передавалися з покоління в покоління гуцулів, лише зміцнювалися та провокували величезну кількість традицій, обрядів, забобонів. М. Матіос вміло оперує знаннями народної спадщини, використовуючи архетипи матері, землі, серця, води та вогню. Подібний «арсенал» значень позбавляє образ українця будь-якої агресії, робить його ближчим до природи, відкритим для інших людей.

Природа для українця у творах М. Матіос виконує важливу функцію та є вагомим складником етнопсихологічного портрету. Вона слугує добрим слухачем переживань і страхів, помічником, джерелом сили та натхнення. Залежність від природи вмотивовується архетипним ставленням до неї як до божества, живої істоти, рівної людині. Природа могла зцілити («Шум ріки остаточно заспокоює Дарусю – і вона знову вертається до свого безконечного думання» [ 3, c. 29]) чи захистити людину («Ба, більше того – горб тепер служив мовчазним сторожем і захисником бідної сироти, розчавленої ще одним – несподіваним і неочікуваним – поворотом своєї долі» [2, c. 36]).

Спільною рисою характеру героїв М. Матіос є щирість і сила пристрасті. Найяскравіше це виявилося у таких творах як «Щоденник страченої», де головна героїня живе «хворим» коханням; «Майже ніколи не навпаки», адже Петруня наважується докорінно змінити своє життя заради того, з ким пізнала справжню пристрасть; «Чотири пори любові», в якому одна з героїнь стає залежною від пошуку того, з ким відчула себе справжньою жінкою. Неприхований кордоцентризм, який керує вчинками, а відповідно й долями головних персонажів, ніби знімає з М. Матіос відповідальність за той шлях, який обирають її герої.

Титанічне прагнення правди, яке, на думку М. Матіос, повинно бути превалюючим у сучасного українця, знайшло своє відображення у творі «Приватний щоденник. Майдан. Війна». Змальовуючи майже два роки життя за часів Майдану та після нього, авторка на прикладі історій пересічних для неї людей, бійців, із якими познайомилася в умовах, небезпечних для життя, показує, наскільки важливо для українців відстояти правду та відновити справедливість, що є специфічним вираженням їхніх національних почуттів.

Постійна зміна влади в Україні, а отже, й устрою суспільного життя, мали негативний вплив на соціальний бік життя українців. Прослідковуємо й огиду до експлуататорів народу. Страшний досвід війни та загарбницьких набігів сприяв усвідомленню героями, а в подальшому й реципієнтами твору, цінності життя, миру та волі, людської особистості.

Ще одна риса українця, за М. Матіос, – співчуття іншому. Взаємодопомога є репрезентантом гуманності українців.

М. Матіос не ідеалізує українців, указує й на негативні риси національного характеру: надмірна забобонність, заангажованість, залежність від думки соціуму, слабкість у вирішенні важких життєвих перипетій і відпущення ситуацій «на розсуд долі». Зосередження уваги на недоліках етноментальності українців спрямоване на їх усунення, народне самовдосконалення та оздоровлення духу.

Залежність від суспільної думки найбільше стосується жінки. Більшість жіночих образів характеризуються повною чи частковою відсутністю мотиву афіліації, тобто небажанням встановлення та підтримання зв’язку з іншими людьми. Вони знаходять спокій у самотності, відстороненості від світу («Солодка Даруся»); змушені вести відлюдницький спосіб життя аби захистити себе від знущань («Москалиця»); добровільно «герметизують» себе у закритому просторі з метою глибшого самозаглиблення, створення свого мікрокосмосу («Чотири пори любові»). Авторка не вдається до психоаналізу вчинків героїв, залишаючи їм право на власний вибір.

Важливою є родинна прив’язаність українця. Родина є етноментальним архетипом у творах авторки. З народних вірувань маємо уявлення про родину як про корінь дерева, що тримає людину на землі. Якщо про родину головного героя нічого не відомо, або він втрачає батьків унаслідок певних життєвих обставин, то М. Матіос показує внутрішню осиротілість персонажа, його розгубленість у житті, певну спустошеність. Відсутність духовного зв’язку поколінь і передачі багатовікової інформаційної та духовної бази позбавляє героя важливої частини етнопсихологічного багажу предків.

Український індивідуалізм у творах М. Матіос не є предметним, а носить чуттєвий характер. Частіше за все героям письменниці для внутрішніх змін потрібен поштовх «зовні», тому активність та прийняття доленосних рішень можливі лише в екстремальних ситуаціях. Така особливість може мати подвійне трактування. З одного боку, прагнення до внутрішнього спокою та гармонії із власним «Я», що вмотивовано звичними канонами мирного співіснування з природою та ненасильницьким типом характеру, з іншого – відсутність потягу до самовдосконалення, занадто довге «відкладання» вирішення проблеми, допоки вона не набере критичних масштабів.

Частіше за все авторка змальовує село, і це вмотивовано тим, що саме сільська місцевість зберегла більшу кількість етнопсихологічних моделей поведінки та є «виразником» української душі. Релігійні та народні традиції, що міцно переплелися у міфопоетичному дискурсі авторки, створюють нові відтінки характеротворення українців.

Етнопсихологічний портрет українця у творах М. Матіос являє собою збірну універсальну модель особи, що передає особливості авторського світовідчуття і пов’язана з етнічними характеристиками психіки, особливостями родинної психології індивіда, набором архетипних моделей поведінки та особливостями віросповідання. Авторка об’єктивно оприявнює характер української нації, вміло синтезуючи буковинський міфопоетичний ареал та загальноукраїнські вірування й традиції.

Отже, М. Матіос подає об’єктивну характеристику українця, наділяючи його позитивними і негативними рисами. Серед превалюючих якостей виділяємо щирість, відкритість, вміння співпереживати, прагнення до правди, релігійність, міцний зв’язок із пращурами, який виявляється у слідуванні традиціям та вірою у життя після смерті.

Література

1.   Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва, В. Теремка. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – 752 с.

2.          Матіос М. Москалиця / Марія Матіос. – Львів : Піраміда, 2008. – 95 с.

3.     Матіос М. Солодка Даруся : драма на три життя / Марія Матіос. – Львів : ЛА«Піраміда», 2007. – 185 с.