пʼятницю, 23 лютого 2018 р.

Асатрян С. А. АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ СПІВЦЯ МИТУСИ (ЗА ТВОРАМИ Р. ІВАНИЧУКА «І ЗЕМЛЯ, І ЗЕЛО, І ПІСНЯ» Й Н. БІЧУЇ «БУЄСТЬ МИТУСИНА»)



Асатрян С. А.
студентка 3 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ СПІВЦЯ МИТУСИ
 (ЗА ТВОРАМИ  Р. ІВАНИЧУКА «І ЗЕМЛЯ, І ЗЕЛО, І ПІСНЯ»
Й Н. БІЧУЇ «БУЄСТЬ МИТУСИНА»)

Постать співця Митуси є доволі суперечливою в українській історії, оскільки до сьогодні в наукових колах не існує єдиної думки щодо цієї персоналії. Відсутність достовірних фактів призводить до дискусій відносно галицького митця ХІІІ століття. Так, наприклад, М. Максимович стверджував: «Згаданий Митуса був знаменитий у свій час церковний співець, що належав до півчих перемишльського владики, але не побажав раніше вступити до півчих князя Данила Романовича» [цит. за: 2], на той час як Д. Іловайський дійшов висновку, що Митуса був придворним поетом, і саме тому привернув увагу Данила Галицького, але потрапив у немилість через свою гордість та жагу до незалежності.
Наразі існує лише одне джерело – Галицько-Волинський літопис, у якому під 1241 роком лаконічно зафіксовано події, пов’язані з митцем: «Славного співця Митусу, який через свою гордість не схотів служити князю Данилу, привели розідраного і зв’язаного» [1, с. 87]. Саме ці рядки стали епіграфом та історичним підґрунтям новели Н. Бічуї «Буєсть Митусина». У ній автор порушує проблему взаємин митця і правителя, які розгортаються на фоні суспільно-політичних відносин у Галицько-Волинській державі за часів правління князя Данила. У повісті «І земля, і зело, і пісня»  Р. Іваничук також за сюжетну основу бере протистояння співця Митуси та Данила Галицького, яке розробляється в руслі авторської концепції «меча і мислі».
Зважаючи на відсутність фактажу про співця Митусу, письменники, які звертаються до його образу, по-різному трактують як деякі аспекти життя митця, так і риси його характеру, поведінку та вчинки. Зокрема, Р. Іваничук пропонує таку модель біографії: «Був це княжий співець Митуса, який після ординського погрому пішов служити півчим у соборі перемишльського єпископа Антонія … забажав князь,  щоб повернувся співець до двору … Митуса зухвало відповів урядникові … мовляв, володар має силу над людською плоттю … , а над духом не владний – і не пішов у Галич на зов княжий» [3, с. 9]. Н. Бічуя лише фрагментарно подає життєпис героя: «Дім його стояв на пагорбі … слідкував господар, щоб не бракувало в корчулях вина й меду… » [1, с. 90], «Князь же дивувався, що міг Митуса стати на боці бояр, котрі проти князівської влади учинили бунт» [1, с. 94]. Натомість авторка робить акцент на філософії буття цієї людини, його світосприйнятті та життєвих позиціях. Про відсутність вірогідних біографічних даних свідчить також розбіжність в іменах деяких героїв та подіях, пов’язаних із ними. Так, у повісті «І зело, і земля, і пісня» дружину славного співця звуть Зореслава, а в творі «Буєсть Митусина» –   Добродія, яка пішла з життя, на відміну від попереднього твору, раніше за Митусу. Однак тло, на якому відбуваються події, – складні суспільно-політичні умови життя Галицько-Волинського князівства, набіги татаро-монголів, взаємини з європейськими державами, – відображені в обох творах достовірно й базуються на історичних даних.
В обох творах проблема  протистояння влади і народу  втілена в образах Данила Галицького і співця Митуси. Проте, якщо Н. Бічуя показує безпосередню взаємодію, будуючи твір на зовнішніх і внутрішніх монологах героїв, то Р. Іваничук використовує прийом ретроспекції, який реалізується через спогади князя про гусляра.
Незважаючи на належність до різних соціальних прошарків, Митуса тримається як рівня з галицьким правителем, що й загострює конфлікт. Данило ж відчуває слабкість перед співцем, відчуває потребу в його авторитеті серед народу: «Не міг признатися у своєму безсиллі Митусі [князь Данило] … Усім потрібне було знаття Митусине, і вміння, аби власне безсилля й глупоту прикрити Митусиною мудрістю…» [1, с. 96].  Однак Данило не може визнати того, що припустився помилок, як у політичній діяльності, так і відносно Митуси, а тому князя весь час охоплює сумнів. Н. Бічуя вводить алегоричні образи, які увиразнюють стан персонажів. Так, поряд із Данилом Галицьким діють Сумнів, Гнів, Мудрість і Сила, саме вони впливають на  вчинки героя  та  контролюють його думки. Також у новелі діє образ Митусиної Буєсті, яка весь час перебуває поряд з ним і рухає митцем по життю: «…була там Буєсть   Митусина, і Митуса утішався тому, що хоч вона одна була з ним, одна пішла слідом, не боячись покаляти ноги» [1, с.87]. У повісті «І зело, і земля, і пісня» автор демонструє Буєсть художньою деталлю – зухвалою посмішкою на устах Митуси, яка говорить про норовливість та бунтарську натуру гусляра. Буєсть синтезує такі риси характеру митця як волелюбність, непокора, зухвалість, відвага: «“Не вагайся до двобою стати. Слова твої при тобі, – сказала Буєсть стиха, і розтягла вузол на Митусиних руках…» [1, с. 89], «Я вільний князю, хоч мої руки зв’язані» [3, с.16]. Отже, не зважаючи на те, що Митусу є бранцем, духовно він залишається вільним, і князеві не вдається ні в який спосіб закріпачити дух Митусиної свободи.
Неодноразово письменники роблять акцент на тому, що зброєю Митуси є слово і саме ним, як мечем, захищається митець, доводячи свої життєві переконання: «Слова – щити, котрими легко прикритись від ближніх, своїх, слова   – паволока, в котру загортаєм часом те, що бачити боїмося. Слова – камені, котрі кидаємо в ближнього свого. Стріли з гострими наконечниками, напоєними отрутою… Слова – сокира загострена…» [1, с. 93]. Саме Митусине слово Данило Галицький хотів привласнити, оскільки бачив силу і міць вільної гусляревої пісні, відчував її вплив у народі. Проте Митуса не кориться князю за будь-яких умов, він навіть здатен пожертвувати власним життям, однак не своєю піснею: «Моя пісня сама повинна зародитися для тебе. А не зароджується – видно ти ще не заслужив на неї» [3, с. 17]. У той час Данило вирішує проблеми, застосовуючи зброю, грубу силу та необмежені можливості свого статусу. Зміст конфлікту найбільшою мірою акцентовано в словах: «Сам кулак уже не допоможе. Час тяжкий, той зброю треба ліпшу мати. Не лише меч важитиме віднині – сильніша зброя від меча – мисль» [3, с. 21].
Р. Іваничук і Н. Бічуя використовують засіб контрастного зображення персонажів, протиставляючи характери співця Митуси і Данила Галицького. Наприклад, князь Данило відрізняється непостійністю, мінливістю душевної організації, його весь час охоплюють сумніви та нерішучість, у той час як Митуса характеризується стійкістю, упевненістю у своїх життєвих переконаннях.
Важливу роль у творах надано символіці. Так, Р. Іваничук використовує образ свічки як символ життя Митуси, яке перервав князь: «…проходячи повз Митусу, змахнув полою корзна – свічка у співця погасла…» [3, с. 26]. Н. Бічуя вводить у новелу образ-символ батькового перстня як «пам’ять про своє отроцтво» [1, с.92], що пов’язує часопростір між минулим та теперішнім співця. Крім того, Р. Іваничук уплітає у канву твору легенду про те, як дерева вибирали між собою вождя, в якій терен є втіленням князя Данила, а дорогоцінний тис – Митуси.
Часопросторова організація сприяє передачі суспільно-політичних умов, за яких відбуваються події. Вагомим маркером доби виступає й архаїчна лексики, яка дає змогу відчути загальну атмосферу творів (імити, хосен, крамольники, заборол). Крім того, у новелі «Буєсть Митусина» важливим організаційно-композиційним елементом є використання рефренів у розповіді про трьох співців, які нагадують давню думу чи пісню.
Порушена в творах Н. Бічуї «Буєсть Митусина» й Р. Іваничука «І земля, і зело, і пісня»  проблема залишається актуальною й донині, оскільки конфлікт між можновладцем і представником волелюбно налаштованих народних мас  не раз поставав у нашій історії. Образ Митуси є символом внутрішньої незалежності і прагнення до волі тих,  хто готовий покласти  життя на вівтар свободи своєї країни.
Література
1.  Бічуя Н. Буєсть Митусина / Н. Бічуя //  Бічуя Н. Землі роменські. – Львів : ЛА «Піраміда», 2003. – С. 87–102.
2.  Котляр М. Співець Митуса / М. Котляр [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://national.org.ua/library/mytusa.html.
3.   Іваничук Р. І земля, і зело, і пісня / Р. Іваничук // Іваничук Р. І земля, і зело, і пісня. – Львів : Срібне слово, 2006. – С. 6–33.

4 коментарі:

  1. Добрий вечір! Дякую за Ваше цікаве дослідження! Скажіть, будь ласка, чи подає хтось з авторів (Р. Іваничук чи Н. Бічуя) хоча б приблизну характеристику зовнішності співця? Якісь окремі обриси, можливо? Розумію, що акцент творів зроблений зовсім на іншому, однак, цікаво, яким, можливо, бачать автори цю колоритну постать.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Добрий вечір! Дякую за питання! Ви справедливо зауважили, що письменники не наголошують на портретній характеристиці співця і це, перш за все, зумовлено відсутністю фактичних даних відносно героя. Однак, все ж таки, ми знаходимо окремі характеристики. Так, наприклад, Н. Бічуя називає очі Митуси жовтавими, а погляд сповнений жалю і співчуття. З повісті Р.Іваничука ми можемо дізнатися приблизний вік гусляра. Однак ці данні дуже обмежені і достовірного підтвердження не мають.

      Видалити
  2. Доброго вечора! Чи плануєте Ви в ході дослідження цієї теми залучити роман Р. Іванченко "Золоті стремена", в якому авторка презентує власну версію художнього осмислення образу співця Митуси?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Добрий вечір! Дякую за питання! Ця тема цікавить мене, однак на сьогодні я не можу з впевненістю сказати чи буду надалі досліджувати цю персоналію.

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.