студентка 2
курсу,
Запорізький
національний університет
Наук. кер.:
Горбач Н. В., к. філол. н., доцент
Образ криниці бере початок ще з
міфілогії, де є символом батьківщини, багатства, вірності, туги і розлуки. В
українців криниця – «символ здоров’я, сили, родючості, плодючості, святості,
чистоти. А для молоді – це символ дівочої краси, вірності, але й розлуки, суму,
жалю» [2, с. 148].
Символ криниці, безумовно,
пов’язаний із культом води, який присутній у кожного народу. Як приклад, у
слов’янській міфології місце мали чарівні дівчата з крилами – Віли, що
вважалися володарками криниць, колодязів. У Луцькому повіті навіть вірили, що з
криниць починаються ріки [див.: 3, с. 96].
Етимологія слова «колодязь» виводиться
від гот. kalds – «холодний». Навіть у спеку господарі зберігали в криниці
молоко й масло. Якщо брати до уваги метафоричний зміст цього розшифрування, то
криниця, як символ розлуки чи туги, завжди «віє холодом» і прирікає людину на
біду.
У кожного господаря мала бути
криниця або колодязь. Це вважалося святим обов’язком кожної людини. В. Супруненко
наголошував, що колодязні споруди бувають різні: «копанки, викладені камінцями,
польові криниці з надійним ланцюгом, з корбою, зробленою з колеса старої
сівалки» [3, с. 304].
За давнини біля жертовної криниці
будували капличку, біля якої проводили ритуали поховання та жертвоприношення.
19 березня обходили довкола криниць, освячували їх, щоб ті гіркими стоками не
наповнювалися, щоб вода була добра, чиста й солодка, змивала всі хвороби. 22
квітня обходили криниці й Джерела, поклоняючись живильній воді [див.: 3,
с. 71].
У романі Н. Гуменюк «Янгол у
сірому» змальовуються кілька сюжетних ліній, які пов’язуються між собою у вирі подій
ХХ ст. Та центральною є історія двох братів – Авдія і Калісія, що проектується на
біблійну легенду про Авеля та Каїна. Усі події точаться навколо криниці, що
колись стояла на хуторі, а тепер опинилась у «царському» селі – елітному заміському
населеному пункті. Колодязь із дерев’яним зрубом, журавлем над ним і кущем
калини поруч – образи, що проходять крізь увесь твір.
У романі криниця пов'язана з драматичними
і трагічними подіями, оскільки стає місцем загибелі чи місцем смертельної
небезпеки для персонажів твору. Так, криниця забирає життя Соломії, яка опиняється
на колодязному зрубі, втікаючи від наруги нелюбого їй Калісія Немолюка:
«Соломійка, в самій лише сорочці, розірваній на грудях, боса, з розпущеним волоссям,
що пшеничним снопиком огорнуло її голі плечі, стояла біля криниці. Ще мить – і
вона вже не біля, а над нею. Одна нога на дошці, припасованій для відер, друга
– на краєчку зрубу, над самісінькими цямринами» [1, с. 42].
Криниця стає німим свідком і
вічним нагадуванням Калісієвого злочину. Докори сумління новітнього братовбивці
не дають йому спокійно жити. «О, знов заводить мову про криницю. Далась вона
йому! Відколи я забрав старого до себе, тільки й чую що про неї: навіщо вона
там, та криниця? Яка з неї користь? У «царському селі» кожній садибі – і вода,
і газ. А вона тільки заважає транспорту. Ще хтось наїде, вдариться машиною» [1,
с. 162], – обурюється син Немолюка.
У кінці твору образ колодязя набуває
ознак персоніфікованої істоти, якій властиві людські переживання та почуття. Криниця
стає оповідачем в останньому розділі роману. Саме криниця проливає світло на
обставини загибелі Соломії: «Вона не хотіла стрибати. Я це знаю. Я ж чула, як
пахне її тіло – молодістю і коханням. Так не пахнуть ті, хто хоче попрощатися з
життям» [1, с. 285]. Але вода несе інформацію не тільки про все, що
відбулося, але й про прийдешнє: «Вони не знають один про одного, Авдій і
Калісій. А я знаю. … Я вже відчуваю, як десь там, угорі, наді мною, над
криницею, тривожно тремтить повітря, як помалу закручується у вихор невидима
повітряна стихія. Течія часу готується до другого кола» [1, с. 288].
Каїновий гріх батька лягає тяжким
тягарем і на долю сина – Жоржа Немолюка. Це підкреслюється навіть локалізацією місця
злочину старшого і молодшого Немолюків, яким стає одна й та ж криниця. Тепер у
ній з вини Жоржа опиняється й лише завдяки випадку рятується від смерті Ліна.
Повторюваність неспокутуваного батьківського гріха підкреслюється в романі від
імені води: «Життя
людське любить кружляти вже залишеними слідами. І течія часу іноді робить кола.
Але це зовсім не означає, що ті кола мають абсолютно співпасти, накластися одне
на одне» [1, с. 291].
Криниця, вода у цьому епізоді
роману реалізує свій амбівалентний символічний потенціал – стає рятівною
стихією для Ліни: «Я не могла допустити, щоб це сталося вдруге. … Я
підтримувала її, аж поки не появився Авель. Ця дівчинка не повинна була
загинути, як Соломійка. І Калісіїв гріх ще блукає десь тут, поруч, непокаяний і
непрошений» [1, с. 291].
Образ криниці виконує важливу роль
у реалізації сюжетної схеми роману«Янгол у сірому»: якщо у
першій новелі «Зимопис
Авеля»
оповідачем виступає Авдій Горнич, світоглядна, ціннісна позиція якого
максимально наближена до авторської, у
новелі «Гніздо
ящера» оповідь
ведеться від імені Авдієвого антипода – Калісія; а завершується вона в новелі «Пам’ять
води», де від
імені води, криниці доповнюється авторська модифікація притчевої історії про
Авеля і Каїна.
Література
1. Гуменюк
Н. Янгол у сірому : роман / Н. Гуменюк. – Тернопіль : Богдан, 2012. – 296 с.
2. Килимник
С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні / С. Килимник :
у 5 кн. – Кн. 2. – Вінніпег, Торонто, 1959. – 254 с.
3. Українські
традиції і звичаї. Українська етнографія. Народні вірування. Традиції. Звичаї.
Обрядовий календар. Свята. Обереги : авт.-упоряд. В. М. Скляренко. – Харків :
Фоліо, 2006. – 318 с.
Добрий день. Дуже сподобалась стаття, підчерпнула для себе дещо нове, стосовно роману. Таке питання, кому б Ви порекомендували цей роман? Відповідь обгрунтуйте.
ВідповістиВидалитиДобрий вечір! Дякую за оцінку. Роман досить інтригуючий з перших сторінок. Я думаю, прочитати цю книгу буде не тільки цікаво, але й корисно кожному, хто хоче почерпнути велику мораль. А мораль цієї книги проста, але важлива для життєвого досвіду: ніщо не проходить безслідно, все має своє продовження.
ВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиДуже детально розкритий образ, мене зацікавив цей роман. Питання до автора:“Як ви вважаєте, у нашому світі ще залишилися міфічні уявлення, пов‘язані із предметами накшталт цієї криниці?“
ВідповістиВидалитиДякую за питання. На мою думку, у сучасному суспільстві міфологію витісняє наука. З наукової точки зору, все можна пояснити і довести, але сучасній людині легше "списати" все на енергетику, потойбічні властивості тої чи іншої речі, поведінки когось/чогось, ніж знайти справжню причину.
Видалити