Єфремова О. О. ЛЮДИНА У ВИРІ ВОЄННИХ ПОДІЙ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ А. КОКОТЮХИ «СПРАВА ОТАМАНА ЗЕЛЕНОГО»

Єфремова О.О.

студентка магістратури

Маріупольський державний університет

Наук. кер.: Романенко Л. В., к. філол. н., доцент

  

 Історичне минуле нашої країни, її важка боротьба за національне визволення тривала століттями, страждання українського народу не могли не торкнути сучасне людство, тому не дивно бачити на полицях книгарень велику кількість творів, присвячених героїчному періоду в історії України. Цей період в житті української нації можна свідомо назвати боротьбою за власне «я», за людську правду, за можливість вільно та свідомо висловлювати власну думку.

Рівень розвитку історичної теми в сучасній українській літературі читач визначає за кращими її зразками, які стали досягненням літературного процесу останніх років. Саме в романах і повістях П. Загребельного, Р. Іваничука, Ліни Костенко, В. Шкляра, А. Кокотюхи та інших виявилися ті риси, які дають підстави говорити про новий якісний рівень сучасної української історичної прози.

А. Кокотюха порівняно нещодавно почав працювати у жанрі історично-пригодницького роману, але цей факт не вплинув на якість його творів. Серед них слід виокремити роман «Справа отамана Зеленого», який побачив світ у  переломному  для багатьох українців 2014 році.

 «Справа отамана Зеленого» переносить нас у далекий 1919 рік, коли революційні протиборства саме досягли апогею. Українські землі стали місцем, де зіткнулися різні панівні сили, різні політичні погляди. Селянські повстання також не оминули 1919-й, ватажки повстанських підрозділів мали свої плани на подальшу долю України, які не збиралися узгоджувати з так званим «урядом».

У центрі сюжету – історія молодого, привабливого київського лікаря Артема Шеремета, на основі його образу автор побудував увесь сюжет роману. Лікар Шеремет є вигаданим персонажем, але письменницький хист Кокотюхи дозволяє читачу вірити в те, що герой насправді існує. Образ настільки реалістично зображено, що навіть думки не виникає стверджувати про протилежне.

У романі «Справа отамана Зеленого» простежується деградація образу головного героя, але чи можна назвати деградацією зміну внутрішніх поглядів, переосмислення значення війни у свідомості земського лікаря? Ми не можемо цього категорично стверджувати, але й погодитися з твердження без вагомих на це підстав теж не можемо. Інтелігент, лікар, освічена людина під впливом життєвих обставин стає народним месником, отаманом Вдовим. Втрата дружини, ув’язнення у губчека,  знущання чекістів, перебування у отамана Зеленого, втрата нового кохання, несправедливість війни перевернули свідомість Шеремета. Саме це змушує персонажа заховати глибоко в душі усе людяне, усе моральне і стати на шлях боротьби.

На початку твору, ми бачимо молодого, енергійного хлопця, який у «свої тридцять встиг зажити слави відомого лікаря». Він приймає війну по-філософськи: «…є загиблі герої, є загиблі воїни, але масштаби померлих він все одно приймає по-філософськи» [1, с. 6]. Його погляди зміняться зовсім скоро, а саме у губчека, коли потрапивши під «конвеєр смерті».

Автор зображує багато натуралістичних жорстоких сцен, змальовує стіни губчека, камери із в’їдливим запахом крові, відрубаними кінцівками – це дуже лякає героя, але він як лікар внутрішньо себе заспокоює, наголошуючи на тому, що його чекає така ж участь. Він поступово  втрачає надію на порятунок: «Час, змарнований серед мертвих тіл, зробив свою руйнівну справу: Артем відчував цілковиту апатію, пригніченість і брак волі до перемоги. Його пряма дорога до кінця життя…але помирати так не хочеться…але й жити втративши чи не всіх близьких, Ліду та Мирона…» [1, с. 20]. Але щасливий випадок зробив свою справу і волею долі Артем Шеремет опиняється в повстанській армії отамана Зеленого: «Військова нарада. Ось куди він потрапив, зрозумів нарешті Шеремет…вільна республіка, яку створив отаман…сам отаман Зелений» [1, с. 25].

Земський лікар перебуваючи у війську Зеленого  стає до звичної для нього справи: «лікувати людей мій обов’язок…я не уявляю себе зі зброєю» [1, с. 36]. Він не приймає пропозицію отамана стати одним із них, його позиція не приймати будь-якої політичної сторони. Артем все ще той хлопчик, але з часом його інтелігентські манери, звички забуваються. Його вражає жорстокість усіх сторін протиборства, але з часом почуття притуплюються, він приймає це як належне, жалість до ворога зникає, а в душі з’являється місце для праведного гніву: « вони мстилися більшовикам за все, що ті накоїли ... нічого, крім смертей та спустошення, українці від них не бачили» [1, с. 201].

Автор зображує не лише криваві події, але й розкриває любовні стосунки. Після втрати дружини героя супроводжували лише страждання та муки, він не сподівається на нове щастя. Письменник зіштовхує дві долі, дві нещасні душі – Артема та Марусю. Проте їхньому щастя не судилося тривати довго, доля вирішила по-своєму. Саме смерть Марусі стає останньою краплею до перетворення лікаря на народного месника. Перед нами постав жорстокий та нещадний отаман Вдовий: «До вас звертаюсь я, отаман Вдовий! Від нині я хочу, щоб всі вороги знали як мене звуть і кого їм треба боятися…їхня влада зробила мене таким…отаман Вдовий буде битися з ними до останнього подиху…і поки я, Артем Вдовий живий – не буде від мене пощади…» [1, с. 316].

Андрій Кокотюха зробив досить рішучий крок, віддавши перевагу простому, а головне вигаданому персонажу. Він вивів образ Артема Шеремета на перший план, навколо якого побудував весь сюжет твору. Історичні, а головне реальні персонажі стали тлом для вимальовування образу. Ми побачили як земський лікар під впливом протистоянь різних політичних сил перетворюється на воїна, народного месника.

Література

1. Кокотюха А. Справа отамана Зеленого : роман / А. Кокотюха. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 320 с.