Дудніченко В. В. ПОЛІПРОБЛЕМНІСТЬ ЗОБРАЖЕННЯ ЖІНКИ У РОМАНІ М. МАТІОС «ЩОДЕННИК СТРАЧЕНОЇ»

 Дудніченко В. В.
студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук.кер.: Кравченко В. О., к.філол.н., доцент

П. Загребельний назвав жінку «найбільшим дивом на землі» [1, c. 211]. Диво, жінку, намагається розгадати і М. Матіос. У творах авторкижінка є центромподій, вона ввібрала в себе риси світовідчуття М. Матіос. Письменниця доносить до читача складність бути жінкою, висловлює власну позицію щодо одвічного питання стосунків між двома статями.

Героїня твору «Щоденник страченої» М. Матіос кваліфікує його «Жіночим літописом». Авторка порушила проблеми фемінності жінки: стосунки з чоловіком, пристрасне кохання, виховання в неповній родині, смерть, спокута, материнство. Одна з головних проблем, яку продукує авторка – проблема свободи жінки у XXI столітті.

Творчість М. Матіос була об’єктом дослідження Ю. Вишницької, Н. Гаєвської, Д. Дроздовського, К. Ісаєнко, Н. Косинської, Т. Тебешевської, С. Філоненко, М. Якубовської та інших.

Мета статті – проаналізувати сутність особистості жінки в романі «Щоденник страченої»М. Матіос.

На думку Н. Косинської, «Щоденник страченої» є «глибоко інтимною, суб’єктивною сповіддю жінки» [2, c. 123]. Такого ефекту авторка досягла завдяки жанру щоденника, оскільки в ньому можна чітко передавати думки головної героїні, простежуючи її «внутрішні» зміни. Водночас, форма щоденникових записів надає розповіді певної інтимності й сакральності. «Це не просто так званий зошит…, а «літопис» – послідовний запис подій із «внутрішнього» життя героїні, ціла її історія» [4, с. 55], – як зазначала Т. Тебешевська.

Головна героїня роману Лариса Ковальчук – звичайна жінка, яка «хворобливо» закохана у чоловіка. І саме це кохання є тим каталізатором, що спричиняє реакцію Ларисиного життя. М. Матіос інтерпретує традиційну проблему двох закоханих, які постійно перебувають у сумнівах і психологічно залежать один від одного.«Навіть якщо Ти, мій любий, скажеш, що треба кинутись сторч головою й без парашута з верхніх шарів атмосфери – я виконаю Твоє бажання. Я можу піти по хвилях, як Христос, якщо попереду замість землі чи горизонту маячітиме Твоя постать», – запевняє героїня [3, с. 32]. Лариса, заради свого кохання, готова на все, але це кохання приносить їй лише біль, воно викликає залежність, певною мірою мазохістський синдром:«Людина, а тим паче людина-жінка, не може мати більшого тоталітариста, гнобителя і ката, ніж вона сама» [3, c. 71]. Постійне очікування Його дзвінка чи зустрічі з Ним морально випробовує головну героїню. І ті короткі миті щастя змінюються довгими днями очікування нової зустрічі. Таке життя не влаштовує Ларису, але й змінити його вона не в змозі, а можливо й не хоче.

Для Лариси Ковальчук характерні самоаналіз, самозаглиблення, пошуки власного місця у світі, осмислення призначення у житті. Вона тверезо оцінює власні недоліки, знає свої слабкі й сильні сторони. Зізнаючись самій собі в тому, що вона не зможе все життя «варити борщі», Лариса називає себе «міською дитиною», «егоїсткою», яка «навчена чути лише себе» [3, c. 33].

Хоча героїня і розуміє, що не вміє жити за «планом сімейного життя на наступну п’ятирічку» [3, с. 108],вона чітко розумієпризначення жінки у світі – «мати повноцінне щастя» [3, с. 124]. Та проблема цим не вичерпується, адже для кожної жінки «повноцінне щастя» має індивідуальні складники. Для Лариси – це бути поруч із об’єктом свого божевільного кохання-залежності, хоча й у ролі «неповноцінної» коханки, яка, на перший погляд, цілком влаштовує героїню.Саме це, на думку Н. Косинської, призводить до «нереалізованості головної героїні у житті», набуття нею статусу «прихованої нареченої» [2, c. 122].

М. Матіос, задля більш глибокого проникнення у свідомість головної героїні, продукує думку чоловіка, яка відіграє роль контрастного фону, виражає байдужість і споживацьке ставлення до жінки. Наприклад, колега Лариси, ім’я якого приховане, аби таким чином приписати цю думку чоловічій половині загалом, вважає, що «жінка твердо і назавжди ціною неймовірних зусиль «вибила» собі лише спальне місце, з якого посилає хіба що флюїди розбрату і малозначущих примх для чоловіків, які правлять світом» [3, с. 58]. Але письмениця вміло відсікає цю думку, зауважуючи, що всі чоловіки лише «іграшки в наших руках, перекинуті з руки на руку» [3, с. 60].

У романі авторка торкається актуальних проблем: смерть, виховання в неповній родині, чоловіча шляхетність, недовіра, ревнощі. Смерть постає в кількох значеннях. По-перше, духовна смерть головної героїні, що виявляється у зростаючій апатії до суспільства та життя загалом. По-друге, смерть ненародженої дитини Лариси, біль від втрати якої весь час мучить її і є причиною невимовної порожнечі, яку вона нічим не може заповнити. Це ще одна з причин на шляху її «вселенської печалі».

Чоловіча шляхетність визначає рівень відчуття самостійності й захищеності в головної героїні. Її коханий не звичайна людина – він належить до «вищого кола», але йому так і не вдалося пробудити в Ларисі бажане почуття впевненості в собі. Він репрезентує собою той тип чоловіків, які намагаються відповідати нормам соціальної маскулінності, природа яких запрограмована так, що «після всього він встає, обтрушує коліна – і «адью», будь здорова, чорноброва, – і без спогадів» [3, с. 49]. Він прагне цілковито володіти жінкою, бути її власником. Проте жінка у М. Матіос прагне будь-що мати власну свободу, і її не здатен обмежити жоден чоловік. Авторка відходить від патріархальних стереотипів, що жінка є лише власністю чоловіка, і головне її призначення у житті – бути домогосподаркою.

М. Матіос доводить, що саме в жіночій природі закладено вміння змінювати чоловіка, прив’язувати його до себе на підсвідомому рівні. Лариса розполовинила світ цього чоловіка, про що свідчать його слова: «Та світ мені клином зійшовся на двох жінках – на дружині й на жінці, яку я кохаю»[3, c. 128].

Торкається М. Матіос і проблеми вибору жінки. Лариса постійно змушена обирати: самотність або неповноцінне коханням.І обирає свободу: не залежати від чоловіка, не мати дитини– іцим розплачується за свій вибір. Письменницявиправдовує її: «Жінка проживає життя з очима винятково заплющеними» [3, c. 73], оскільки «при відкритих очах жінка не відчуває нічого, крім утоми, роздратування й печалі» [3, c. 74]. І тому героїня сприймає кулі, пущені коханим у її «нутро», як невідворотність фатуму, спричиненого її власним вибором.

Головна героїня зустрічає старість удвох із коханим чоловіком у якості його законної дружини. Бездітне існування та неможливість щось змінити забирають у неї останні сили: «А у хвилини нестерпної депресії я шкодую, що колись оті хірурги не розпороли, не побілували мене, як підстрелену оленицю, в пошуках другої кулі, випущеної люблячою рукою з відчаю, а не з ненависті, а лиш продовжили муки, на які немає жодного ліку» [3, с. 186].М. Матіос оприявнює ще одну проблему – занадто довге «очікування щастя», яке приносить одноманітність і сірість життя, невиправданість сподівань і мрій. Те, що так довго було для Лариси забороненим і нарешті здійснилось, не дало їй нічого, окрім можливості бачити, як старіє її чоловік, колись такий «незалежний». Він так і не зміг «завоювати» Ларису, бо усвідомив, що «навіки завойованих жінок, як і навіки завойованих територій, і справді немає» [3, c. 6]. М. Матіос укотре акцентує увагу на особистій свободі жінки.

У житті Лариси Ковальчук все оберталось навколо бажаного чоловіка. Саме жінка бере на себе відповідальність за руйнування та перебіг стосунків, відкидаючи цим суспільні правила патріархальних стосунків між статями. Роздуми жінки на тему гендерних стосунків приводять її до такого «відкриття»: «Все, що робить жінка в житті, – вона робить лише для себе. А для цього жінка тримає поруч себе своєрідний підручний матеріал – чоловіка, що волею судьби чи тимчасової примхи вигулькує на її шляху» [3, с. 19]. Жінка XXI століття, у розумінні М. Матіос, здатна керувати та визначати напрямок стосунків, прагне до автономності та самовизначеності у житті.

Отже, М. Матіос у романі «Щоденник страченої» відкидає традиційні патріархальні погляди на соціоповедінку статей.

Література

1.  Загребельний П. Юлія, або Запрошення до самовбивства / Павло Загребельний. – Харків : Фоліо, 2003. – 351 с.

2.    Косинська Н.Трагедія жінки у сучасному світі : «Щоденник страченої» Марії Матіос як фемінний текст/ Н. Косинська // Літературознавчі студії. – Вип. 4. – 2010.– С. 119–127.

3.      Матіос М. Щоденник страченої / Марія Матіос. – Львів : ЛА «Піраміда», 2005. – 192 с.

4.         Тебешевська Т. Художні особливості «Щоденника страченої» Марії Матіос/ Т. Тебешевська// Слово і час. – 2006. – № 2. – С. 54–62.