вівторок, 21 лютого 2017 р.

Самелюк В. О. ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ В РОМАНІ О. ЗАБУЖКО «МУЗЕЙ ПОКИНУТИХ СЕКРЕТІВ»


Самелюк В. О.
студентка 3 курсу,
Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького
Наук. кер.: Вертипорох О. В., к. філол. н., доцент

Для українського суспільства проблема національної пам’яті  досить складна і водночас важлива. Довгі роки вона приглушувалась і знищувалась, адже постійно існував такий собі контроль за пам’яттю у вигляді радянської цензури. Вона зробила свою справу: ми до цих пір не можемо заповнити цілі прірви сторінок історії. «Музей покинутих секретів» – художня спроба Оксани Забужко розповісти про мовчанки історії, коли всеохопна правда залишається невідомою. Протягом усього роману читач шукає відповіді на запитання, які герої ставлять до минулого, до своїх предків.
Стимулює до роздумів епіграф-напис на стіні камери львівської в’язниці КДБ та гестапо «Хоч знати, що з нами? Чекай на нас!»[31, с. 1]
У романі О. Забужко пам'ять розкривається через людей-свідків певних подій, їх перекази, що для письменниці є головним документальним джерелом. Часто такі свідчення суттєво відрізняються від офіційної версії, тому й виникала «суто хімічна реакція несумісности: клекотіло, булькотіло і випадало в осад на адресу підручника чітке й презирливе: бре-ехня!..»[9, с. 1]. Та письменниця наполеглива у пошуках правди, створюючи дуже часто конфліктні ситуації пам’ятей поколінь через перепитії доль героїв роману.
2001 рік. Дарина Гощинська, молода успішна тележурналістка, робить програму «Діогенів ліхтар». Героїнею програми стає Олена Довганівна, дівчина, яка загинула в Карпатських лісах під час боїв МГБ з УПА. Виявляється,  що вона – двоюрідна бабця коханого Дарини, Адріяна. Дивно, але саме до нього у снах приходить минуле, де  переплелись любов, повага, мужність і зрада. У цих снах «нема ніяких почуттів…самі лише змисли». [48, с. 1]
Письменниця простежує зв'язок поколінь через долі героїв, часто проводячи аналогії із сучасними життям. Виявляється, що сучасне так само не поспішає розкривати всю правду: не відкривається таємниця смерті подруги Дарини, художниці Влади Матусевич. Відчуваючи «невиразну глуху вину за власну безпорадність» [93, с. 1], переглядаючи стару книжку з батьківської бібліотеки, Дарина «з розгону наскочила на помітку на берегах, зроблену батьковою рукою» [94, с. 1], і, згадуючи минуле, зрозуміла батька, його душу, душу людини, яка протестувала, і за це ніби «справді потрапила на дорозі під колеса вантажного автомобіля»[94, с. 1]. Ота помітка на берегах вперше розвертає до Дарини «бінокль іншими боком» [95, с. 1], і вона пишається своїм батьком. «Не як батьком, ні, – для того він уже був задалеко в часі, а як людиною, котрою могла б захоплюватись, якби тепер зустріла» [95, с. 1].
Аналізуючи прочитане, співставляючи факти, читач проводить аналогію із подіями сучасного життя. Відкривається, хай і в художньому стилі, правда про УПА, Голодомор і Голокост, завіса долі Соломії Павличко, убивства Георгія Гонгадзе, життя Києва в 70-80-90-00 роках. «Ніхто ніколи не дізнається, що було вивезено з українських архіві до Москви в 1990-му, а що спалено вже після проголошення незалежності», бо є «така професія: створювати зони мовчання» [138, с. 1]. Пам'ять в романі О. Забужко доходить до читача через  її носіїв і через тих, хто її контролює. Вона з’являється через докази, такі, як надпис у в’язниці й останнє фото криївки . Все це стає надійними доказом «минулого, що вже відійшло, як простягнений у майбутнє відбиток минулих миттєвостей» [ 17, с. 1].
Та найсильнішим доказом пам’яті поколінь, пам’яті нації – є зв'язок двох жінок: жінки з минулого Гельці й жінки з теперішнього Дарини. Хтось може сказати, що він якийсь неправдоподібний, містично-символічний. Але на межі остаточної втрати жінки народжують і дають імена своїм дітям. Повторювані імена змушують героїв твору шукати відповіді на запитання: чому?  коли?
Попри повторюваність історії, яка продовжує приховувати й нищити за наказом влади факти й правду, оптимістично звучать рядки роману: «То певно, що є речі, яких ми вже ніколи не взнаємо, – але ж це не значить, що тих речей не було. І нікуди вони не ділися, ми ж усе одно з ними живемо»  [11, с. 1]. І рано чи пізно людина стане перед необхідністю «взнати, звідки йдуть по життю всі ці ниточки, це капілярне сплетиво людських доль» [14, с. 1].
У романі О. Забужко ставить запитання: чи готові ми дізнатися всю правду, чи нам, суспільству, це під силу? Національна пам'ять – це  неперервний процес, в якому суспільство, шукаючи себе сучасне, відчуватиме зв'язок з минулим у відповідальності за майбутнє.
Дякуючи авторці роману,  ми маємо можливість глибше збагнути й ще раз пережити  те, що було, його наслідки і причини того, що неминуче має статися. Закарбуються в пам’яті слова, сказані Адріяном Стодолею: «На всяку силу, що неволить людину, завжди знайдеться друга, більша сила… на силу визволу нема другої:  вона одна така, на всі племена й народи, скільки їх є на землі» [55, с. 1].
Пронісши ідею пам’яті нації через три покоління, герої роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» часто травматично для читача  акцентують увагу на праві існування національної пам’яті у руслі єднання нації, прощення поколінь, розуміння себе  й існування пам’яті нації.
Література:
1.  Забужко О. Музей покинутих секретів : роман / О. Забужко. – К. : Комора, 2013. – 820 с.
  

11 коментарів:

  1. Добрий вечір! Цікава стаття. Скажіть, будь ласка, яка роль хронотопу у романі О.Забужко "Музей покинутих секретів"? Чи виконує він свою функціональну роль у висвітленні проблеми національної пам'яті народу?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за оцінку і за запитання. Історія побудована так, що читач може очима сучасника подивитися на події минулого, подивитися на них ширше і глибше. Авторка зробила усе, аби читач мав змогу проводити паралелі із минулим, співставляти, порівнювати, робити висновки, погоджуватися або заперечувати, а досягла вона цього за допомогою хронотопу. Тому так, він виконує функціональну роль у висвітленні проблеми національної пам'яті народу.

      Видалити
  2. Доброго дня! Пізнавальна стаття. Скажіть, будь ласка, на Вашу думку, чому саме так названий роман? Чи відповідає назва основному змісту роману? Дякую.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня. Дякую за запитання. Назву, яку має роман О. Забужко є досить символічною. Кожна людина звикла дивитися сторінки історії у музеї, але інколи так стається, що або із власної волі, або із волі інших людей деякі із цих сторінок не знаходять свого місця у музеї. "Музей покинух секретів" саме розповідає про це. Авторка, на мою думку, навмисно дала романові таку назву, зібравши усі приховані факти в один "музей", але у якому немає місця прихованому, а навпаки - все є явним. Відповідаючи на Ваше друге запитання, скажу так. Назва роману повністю відповідає змісту роману, адже авторка розповідає "про мовчанки історії, коли всеохопна правда залишається невідомою", занурюючи читача у такий своєрідний музей покинутих секретів.

      Видалити
  3. Курилова Юлія: Наскільки актуальною є тема пам'яті в сучасній літературі (як українській, так і зарубіжній...)? Яку специфіку в її відображенні можна відстежити?

    ВідповістиВидалити
  4. Дякую за запитання. Питання пам'яті було є і буде завжди актуальним, адже пам'ять - це історія, а це безсумнівно завжди важливо і актуально. Щодо спеціфіки її відображення, то зазначаю, що авторка для цього використовує історичні факти, образи, фотографії, свідчення живих очевиців, але найкраще це можна прослідкувати через долі героїв, вони якнайповніше розкривають усю суть.

    ВідповістиВидалити
  5. Доброго вечора! Владиславо, скажіть, чи потрібно бути підготовленим читачем, щоб осягнути зміст роману О.Забужко?Адже деякі твори читаються на одному подисі, і ніякої підготовки не потребують.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго ранку. Ганно, я цілком із Вами погоджуюся щодо прочитання деяких творів на одному подисі. Але таке прочитання не є характерним для роману О. Забужко. Авторка "вимагає" від читати і думати, мислити, аналізувати. Чи потрібно бути підготовленим, як на мене, то так, але в більшій мірі читач має розуміти про що читає. Зміст роману не є легким, тому читач має вниктути в його суть, а ще повинен бути готовим до роздумів.

      Видалити
  6. Доброго дня. Скажіть будь ласка, чому саме цей роман О.Забужко ?Дякую.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Автор видалив цей коментар.

      Видалити
    2. Доброго дня. Чому саме цей роман, то це тому, що у ньому порушуються питання, які не залишаються без уваги. Як на мене, це один із тих мистецьких творів, у яких є все. Він глибокий, певною мірою філософський, у ньому можна знайти відповіді на запитання, він не залишає байдужим.

      Видалити