Федоренко Вікторія СПРИЙНЯТТЯ ГОЛОДОМОРУ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДИТЯЧОЇ СВІДОМОСТІ В РОМАНІ «ОЧЕВИДЕЦЬ» Н. ЧАЙКОВСЬКОЇ

 

Федоренко В. І.

студентка 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

СПРИЙНЯТТЯ ГОЛОДОМОРУ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДИТЯЧОЇ СВІДОМОСТІ В РОМАНІ «ОЧЕВИДЕЦЬ» Н. ЧАЙКОВСЬКОЇ

 

Голодомор 1932–1933 років – одна з найбільших трагедій в історії українського народу. Цей штучно створений голод, спричинений політикою радянського керівництва, призвів до мільйонів жертв, залишивши незабутній слід у національній пам’яті українців.

Одним із творів, що зберігають національну пам’ять про події Голоду є роман «Очевидець» Н. Чайковської, який передає трагічний досвід Голодомору очима дитини. Через переживання та внутрішню боротьбу Омеляна авторка показує, як голод змінює людей, руйнує сімейні зв’язки, дитячі мрії та бажання жити. Цей твір не тільки нагадує про масштабність трагедії, але й дає можливість заглибитись у психологічні аспекти життя людини в умовах катастрофи.

Омелян – головний герой роману «Очевидець» Н. Чайковської. Саме він на схилі літ зважиться розказати сусідчиній онуці Іринці про найстрашніший свій життєвий досвід – Голодомор. Упродовж року Омелян став «дорослим». Звичайний сільський десятирічний хлопчина, який любив дитячі розваги, мріяв, що тато візьме його з собою на поле, із задоволенням доглядав коня й не любив бавити молодшу сестру Даринку, щиро не розуміє, причину сварки між Дмитровим і його батьками, заборони «водитися» із Дмитром, знервованого стану батька і тривоги матері. Тож, коли вперше комсомольці вилучили в родини хліб, неприємним відкриттям стає усвідомлення своєї причетності до того, що сталося (напередодні він, будучи голодним, гонорово хвалився Дмитрові, котрий ласував пиріжками, що мама пече хліб і різні смаколики: «– Сьогодні мама пирогів напекла з сиром і яблуками. Ще й хліба замісила стільки, що казала, на три родини вистачить» [1, с. 72]). По-дитячому наївно розповідається про стрімке зубожіння власної родини і збагачення сусідів. У них забрано право на радість, віру в Бога та, найголовніше, – право на життя.

Навколишній світ втратив свої яскраві кольори, натомість набувши сірих відтінків. Вулиці колись жвавого та веселого села змінились до невпізнаваності. Більше не бігали й не грались діти, жінки не сиділи на лавках, поряд хати, та не ділились свіжими новинами, чоловіки не їхали на поле вранці: «А навколо порожня вулиця – ні людей, ні худоби… Ніхто нікуди не поспішає, здавалося, ніхто й по господарству нічого не робить, бо давно вже не чувся стукіт молотка або ж гепання сокири. Принишкле село затаїлося» [2, с. 95]. Такі рідні односельчани, які на кожне свято збирались разом у хатках, стали зовсім чужими одне одному.  

Втрата старшої сестри, батька, смерті дорослих і малих односельців – накладають відбиток на психо-емоційний стан Омеляна. Усе, що раніше здавалося йому стабільним і надійним – сім’я, любов, захист – виявляється крихким та вразливим. У цей момент хлопчик уперше усвідомлює, що трагедія, яку він бачить, може торкнутись і його власної родини: «Підвода, голосно риплячи колесами, котилася вулице. Коли порівнялася зі мною, я не зміг вмовити себе не дивитися. Там лежало одне тіло. Жіноче. А за підводою йшла дитина. Йшла й скавуліла. Величезні сльози котилися щоками, а вона все схлипувала та шепотіла: – Мамо. Ти куди, мамо?» [3, с. 134].  Врешті голод забирає в нього всіх рідних: бабусю, маму, але чи не найболючишою з усіх втрат стала смерть Даринки, з якою опинився в Дитячому будинку: «Наступного ранку вона не прокинулася» [4, с. 218]. Саме втрата молодшої сестри була останнім випробуванням його жаги до життя. Його Омелян не витримав – зламався: «Я волів би вдихнути і не видихнути» [5, с. 5], страх втрати близьких залишився на все життя: «Я не мав дітей. Ціле життя був сам. І хоча в початковій школі вчився добре, так ніякої професії й не здобув. Мені не хотілося. Нічого не хотілося» [6, с. 54].

Голодомор знищив бажання Омеляна жити, але не знищив почуття емпатії: упродовж всього дорослого життя чоловік щомісяця є гостем сиротинця, в якому радує вихованців здобою. Цей ритуал потрібний і дітям, яким бракує душевного тепла, і Омелянові, котрий ніби віддає шану дітям, які не пережии Великого голоду.

Отже, у романі «Очевидець» Н. Чайковської перед читачем постає трагічна доля українського народу. Через призму дитячої свідомості авторка майстерно відтворює не лише Голодомор, а й його наслідки – моральне знищення людини, яка виявляється в байдужості до життя. 

Література

1. Чайковська Н. Очевидець. Харків : Вид-во КСД, 2023. 224 с.