Конєв В. В.
аспірант 1 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол.
н., доцент
МОТИВ БОЖЕВІЛЛЯ В ПОВІСТІ О. ЗВИЧАЙНОЇ «СЕЛЯНСЬКА САНАТОРІЯ»
Наявність мотиву божевілля в творах українських письменників початку та середини
ХХ століття обумовлено низкою факторів, серед яких окреме місце посідає
антитоталітарна реакція на події міжвоєнного періоду. Антитоталітарний дискурс
творів характеризується відображенням державного терору та насильства, сімейних
і суспільних розривів, загальної соціально-культурної кризи тощо. У цих умовах
божевілля може бути спробою порятунку від червоного терору і засобом визнання, спокути
своєї вини.
Феномен божевілля вивчав французький філософ М. Фуко. Його праця
«Історія божевілля в класичну епоху» залишається актуальною і є основоположною
для сучасних досліджень. В. Василенко та Ф. Штейнбук досліджували різноманітні
прояви божевілля в літературознавстві. Мотив божевілля широко представлений в
українській літературі ХХ століття, а
саме в творах М. Хвильового, І. Багряного, Т. Осьмачки та ін.
Використання понять «божевілля», «жорстокість» розглянув Ф. Штейнбук.
Вчений зауважував, що обидва феномени дуже рідко розглядаються як топос,
частіше як тема, концепт або взагалі без жодної ідентифікації, але переважно як
мотив [див.: 3, с. 70]. Науковець указував на принципову
відмінність, яка полягає в тому, що «…мотив лежить на поверхні тексту, а топос
прихований інколи настільки глибоко, що може видатися, ніби цей топос існує
взагалі автономно без тексту» [3, с. 70].
Образи психіатричних лікарень, санаторійних зон, тюремних карцерів, як
зазначав В. Василенко, «асоціюються з тоталітарною державою, диктаторським
режимом, морально-психологічним станом людини, хаосом і абсурдом
антидемократичного, антигуманного світу, наскрізні в українській літературі
цього часу» [1, с. 58].
У повісті О. Звичайної «Селянська санаторія» простежується мотив
божевілля, який пов’язаний з Оленою Петрівною Безрідною. Найвлучніша
характеристика, що повторюється упродовж оповіді, одразу налаштовує читачів на
сприйняття її серед інших персонажів. Вона – «член партії з 1917-го року» [2, с. 19].
Достатньо промовистим є прізвище Олени Петрівни, навіть враховуючи те, що
авторка розкрила її походження. Прізвище «Безрідна» можна трактувати як спробу показу
розриву сімейних зв’язків: це не людина, що не знала своїх батьків, це людина,
що відмовилася від власного коріння.
Основні події повісті відбуваються в курортній зоні міста Ялти.
Відвідування екскурсії на території «Селянської санаторії» збуджує пам’ять
Олени Петрівни, змушує її рефлексувати над своїм минулим та визнати
помилковість партійної діяльності. Ключовим запитанням повісті, що ставить
Улянка, є відсутність селян на території санаторії. Ці слова викликали тишу
серед партійних курортників, які ніколи не мали сумнівів щодо власної вищості
перед простим людом. Відповідь екскурсовода про участь селян у польових роботах
не могла задовольнити Улянку, адже вона бачила голодних людей із сіл у Харкові.
Тільки вказівний палець Олени Петрівни, що був прикладений до вуст, зупинив
дівчину від подальшого запитання. Уже після визнання Олени Петрівни
божевільною, причиною чого було те, що «вона говорить дурниці» [2, с. 144].
Перед читачами постає правда «…про чудові «порядки», які панують в нашій
«щасливій» країні, про великий обман ‹…›
Правду про цинічну назву «Крестьянській Санаторій», у якому нема селян, про
цинічну назву «Украінская Совєтская Соціалістіческая Республіка», в якій і
натяку нема на українську державність» [2, с. 162–163].
Думка про божевілля перший раз згадується як реакція Олени Петрівни на лист
батька з вказанням на хибний шлях доньки, з проханням схаменутися. Це змогло
викликати лише усмішку та думку, що «старий татко зовсім з «глузду зсунувсь» [2, с.
89]. Робота партійним агітатором, що полягала у виголошуванні промов, закликів
до вступу в колгоспи і демонстрації заборгованості перед державою голодуючих
селян, привела Безрідну до її рідного села. Стара селянка Чуйчиха впізнала в
агітаторці дочку місцевого лікаря, який залишив по собі добру пам’ять серед
простого люду. У зміст слів Чуйчихи: «А яблучко то від яблінки як далеко
відкотилося!» [2, с. 98] закладено народну мудрість, яка демонструє
зв’язок або його відсутність між поколіннями. Останніми словами селянки був
заклик схаменутися, яким вона намагалася спонукати Олену Петрівну до
переосмислення власного життя. Тоталітарна система не дозволяє легко
відмовитися від участі в насильницьких діях та не пробачає тих, хто має бажання
вивільнитися від виконання «брудної» роботи. Тільки серйозна хвороба могла
допомогти Безрідній врятуватися від агітації в рідному селі. Лежачи в снігу,
Олена Петрівна тихо шепотіла, що вже схаменулась. Вона сподівалася, що холод
одразу спровокує хворобу, але запалення легень розпочалося вже після останньої промови
в селі, яку система їй би ніколи не пробачила.
Олена Петрівна, як «член партії», змогла знайти тільки один вихід із лещат
системи – смерть, відмову від боротьби за життя перед хворобою. У сповіді
Улянці вона промовила, що хотіла б умерти в санаторії. Схаменувшись, Безрідна
відмовилася продовжувати жити та грати роль агітатора. Олена Петрівна розуміла,
що було вже запізно спокутувати свої гріхи, що іншого виходу не знайти, тому
якби вона «почала видужувати, то… довелося би зробити над собою те, що зробив
Хвильовий 13 травня…» [2, с. 160]. Письменниця порівнює стан персонажа з постаттю
письменника, додаючи контексту історичних подій. Безрідна певна, що «він теж…
схаменувся… і втік від дійсності… Цілком розумію його…» [2, с. 160].
Розповідь Олени Петрівни виходить за межі індивідуального божевілля, яке охопило
країну: «В цій великій божевільні, що носить назву СССР…» [2, с. 104].
Вона стверджувала, що суспільство вже настільки забрехалося, що будь-якого чесного
громадянина, який би насмілився казати правду, населення СССР не визнавало та «мало
б його за божевільного і з чистою совістю посадило б до божевільні…» [2, с. 104].
Страх перед тоталітарною системою – причина колективного безумства, коли
божевільним вважається порядна людина: «Страх до такої міри ввійшов у мозок і в
кров «щасливого» населення СССР… що кожний, без винятку, громадянин СССР є
хворий на манію страху в більшій або меншій мірі…» [2, с. 161].
Отже, мотив божевілля в повісті О. Звичайної «Селянська санаторія» розкривається
на прикладі життєвого шляху Олени Петрівни Безрідної. Божевілля є шляхом до
порятунку колишньої партійної агітаторки. Сповідь Безрідної репрезентує
індивідуальне та колективне божевілля: спокуту за особисту провину та результат
державного терору. Психічний стан Олени Петрівни оприявнює кризу національного
самоусвідомлення та є результатом визнання участі в насильницьких методах
колективізації свого народу, що передували подіям Голодомору. Повість
О. Звичайної може бути об’єктом подальших досліджень проявів
антитоталітарного дискурсу в українській літературі.
Література
1.
Василенко
В. У світі навиворіт : божевілля як тема і сюжет. Слово i Час. 2021. № 4 (718). С. 57–75.
2.
Звичайна
О. «Селянська санаторія» : повість. Вінніпеґ : Видавнича Спілка
«Тризуб», 1952. 218 с.
3.
Штейнбук
Ф. Катастрофічний вимір топосів божевілля і жорстокості у творчості Олеся
Ульяненка. Катастрофа як об’єкт
літературної рефлексії : колективна монографія. Київ : Український
державний університет імені Михайла Драгоманова, 2023. С. 69–89.
Добрий день, пане Владиславе! Дякую Вам за таку актуальну розвідку! На Вашу думку, чи можлива кореляція мотиву божевілля у проаналізованому Вами творі із мотивом абсурду (в розумінні А. Камю)? І чи можна вважати, що суїцидальні тенденції героїні твору є увиразниками її філософського самогубства? Дякую!
ВідповістиВидалитиДобрий день, Ганно! Дякую Вам за запитання. Мотив абсурду А. Камю пов'язаний з поняттями "абсурдного світу", "абсурдного героя", "абсурдного життя". В аналізованій повісті героїня усвідомлює безвихідне становище, але не вважає життя абсурдним. Минуле Олени Петрівни наповнене ідеологічним змістом, який повністю поглинув її самоусвідомлення та надавав мотивацію до дій. Тому ми не можемо говорити про кореляцію мотиву божевілля з мотивом абсурду. Філософське самогубство відповідає на запитання: "Чи варте життя того, щоб бути прожитим?". Самогубство для Олени Петрівни є відповіддю на запитання: "Чи змогла б вона виправити свої помилки, повернутися до національного самоусвідомлення?".
ВідповістиВидалитиДякую Вам за відповідь!
ВидалитиДобрий вечір,пане Владиславе! Дякую Вам за цю цікаву розвідку! Які б ще епізоди та висловлювання Олени Петрівни в повісті Ви б змогли виокремити для відображення її особистого протиставлення тоталітарній системі та бажання звільнитися від партійних ідеологічних уявлень?
ВідповістиВидалитиЗаздалегідь дякую за відповідь!
ВидалитиАнастасіє, дякую за запитання! Крім висловлювань, зазначених вище, можу навести таку цитати: "І ти не можеш собі уявити, яким страхом переймаються їх обличчя, як нишпорять їх очі, уникаючи контакту з моїми - цілком ще здоровими й розумними очима!" та "Порятунок, Уляно, у здійсненні тих ідеалів, які носив у душі мій татко, - в досягненні Незалежної Української Держави...".
ВідповістиВидалитиПане Владиславе, а чи не збираєтеся Ви продовжити Ваше дослідження? Якщо так, то можна розглянути роман О. Звичайної "Страх". Якраз головна героїня цього твору Марія Степанівна Ромашко божеволіє, не витримавши жорстоких тортур НКВД.
ВідповістиВидалитиМиколо, дякую за рекомендацію! Думаю, що для всеохопного погляду на тему варто звернути увагу на цей твір.
ВідповістиВидалитиВладиславе, добрий вечір! Дякую вам за таке глибоке дослідження! Хотілось би знати, чи не вбачаєте ви у тредметі вашого дослідження який-небудь релігійний підтекст?
ВідповістиВидалитиДобрий вечір! У творі жодних релігійних підтекстів стосовно мотиву божевілля нами не простежено.
ВідповістиВидалити