Штирова Ірина ОБРАЗИ-СИМВОЛИ ЗООМОРФНОГО ТИПУ В УКРАЇНСЬКИХ ТА ПОЛЬСЬКИХ ПАРЕМІЯХ

 

Штирова І. О.
магістрантка 2 курсу

Запорізький національний університет
Наук. кер.: Мацегора І. Л., к. філол. н., доцент

 

ОБРАЗИ-СИМВОЛИ ЗООМОРФНОГО ТИПУ

В УКРАЇНСЬКИХ ТА ПОЛЬСЬКИХ ПАРЕМІЯХ

 

Слово як основна одиниця мови виконує різноманітні функції (номінативну, комунікативну та ін.), з яких надзвичайно велика роль належить символічній функції. Символізація є складним, неоднозначним явищем, яке пов’язане не лише із суто мовними рисами, але й з етнопсихологічними особливостями людського мислення. Словесні символи є специфічним кодом, розшифрування якого допомагає спілкуванню, правильному розумінню сутності явищ, предметів, процесів.

Одна з найголовніших особливостей символу полягає в тому, що він за своєю природою є діахронічним, існує на кількох часових зрізах. У зв’язку з цим закономірним видається дослідження словесних символів на основі фольклору, зокрема паремій. Народна творчість є чи не найкращим зразком символізації слова. Символ будується на співвідношенні зовнішньої та внутрішньої форми висловлення, на певному порівнянні. Паремія ж за своєю суттю майже завжди є порівнянням. Таким чином вмотивовується дослідження символів саме на прикладі компаративних паремій. Розуміння внутрішньої суті явищ, предметів, процесів, яке можливе завдяки поясненню тих чи інших символів, допоможе глибше вивчити культуру українського народу, специфіку українського світобачення, світовідчуття і мислення. Знання всіх багатств рідної мови та фольклору необхідне сучасній розвиненій людині, по-перше, для культурного і духовного розвитку, по-друге, для правильного користування надбаннями наших пращурів, по-третє, для комунікації не лише на буквальному, але й на символічному рівні.

У лінгвістиці та пареміології загальноприйнятим є погляд на прислів’я і приказки як на одиниці мови, що реалізуються в мовленні, оскільки паремія, з одного боку, є текстом, а з іншого, - її використання в певному мовному колективі фіксоване (тобто належить мові): воно більш-менш єдине для всіх членів колективу, не бувши при цьому повністю мотивованим внутрішньою структурою тексту [2, с. 155]. Попри смислову й формальну завершеність (у більшості випадків), здатність передавати завершену думку незалежно від сусідніх висловлювань, у мовленні паремійні висловлювання побутують, як наперед дані, тому самостійно, поза контекстом, поза реакцією на вербальну ситуацію не вживаються, хоч у наукових дослідженнях здебільшого аналізуються незалежно від контексту, за винятком поодиноких праць, присвячених розгляду особливостей функціювання паремій у художніх творах [3; 4]. Особливістю загальнолюдського паремійного фонду, і українського зокрема, є те, що 95% паремій відображають певні людські якості, риси зовнішності та характеру. Ця закономірність стосується також і компаративних паремій в українській та польській мовах. Щодо зовнішньої форми, то символи в українських порівняльних пареміях поділяються на такі групи: 1) тваринні символи (із підгрупами орнітологічні символи, назви риб як символи); 2) рослинні (включно з назвами дерев); 3) назви людей і міфічних людиноподібних істот як символи; 4) предметні; 5) стихії і природні явища. Внутрішня форма представлена уявленнями про 1) зовнішність людини; 2) риси її характеру; 3) розумові якості людини тощо. Детальніше розглянемо саме групу паремій із тваринними символами.

До найбільш частотних належать символи вовка, хитрий, як вовк // przebiegły jak wilk , боїцця, як вовк кози // bójcie się kozłów jak wilka , любить, як вовк порося // kocha jak wilk świnię , собаки (великий, як ломака, а дурний, як собака // wielki jak młot i głupi jak pies, та й зле. як зінське щеня // i zło, jak szczeniak, кози ( великий, як лоза, а дурний як коза // wielki jak winorośl i głupi jak koza, не хоче, як коза сіна // nie chce siana jak koza тощо. Ці символи представлені назвами як свійських, так і диких тварин.

Зокрема, вовк за словником українських символів [5, с. 28] є втіленням зла, жадібності, жорстокості та лицемірства (розжалобивсь, як вовк над поросям: від'їв ніжки та й плаче [5, с. 231] (це прислів'я функціонує і у скороченій формі: розжалувався, як вовк над поросям)), брехні і кровожерливості (як вовк: що стрів, то ззів [5, с. 237]), в українських прислів’ях він також виступає дуже хитрим створінням і наближається цим до чорта або біса.

Собака – багатозначний образ-символ у польській та українській лінгвокультурах . Пояснюється це також широкою обізнаністю із поведінкою цих свійських тварин. В слов’янському фольклорі собака символізує хитрість, низькі розумові якості, злість, неволю (хитрий, як собака // przebiegły jak pies великий, як ломака, а дурний, як собака // wielki jak łom i głupi jak pies, гуля, як собака на прив'язі // chodzić jak pies na smyczy.

В. Кононенко стверджує, що уявлення про собаку як про злу, жорстоку, підлеглу істоту ґрунтується на розумінні собаки як сторожа, для якого ці риси є корисними. За спостереженнями вченого, символічні значення «вірність», «відданість» трапляються значно рідше [3, с. 15]. Досить часто у прислів’ях із загальним значенням «не подобається» використовують саме символ собаки: любить, як пес дідька // kocha jak pies starca, жалує, як собака палку // kłujejak pies na patyku. Частина символічних значень вовка і собаки збігається, що

імовірно зумовлено спорідненістю цих тварин. Це дає підстави вважати, що у прислів'ях із тотожним значенням ці символи можуть взаємозамінюватися.

Гадюка – символ підступності (основне значення), хитрості (хитрий. як гадюка, а дурний, як ворона // przebiegły. jak żmija i głupiec jak wrona. Також у зв’язку із цією істотою широко функціонує символічне значення «злий», «сердитий»: злий, як гадюка // zły jak żmija, сердита, як гадюка // zły jak żmija Із тотожним значенням вживається лексема «змія», що свідчить про їх взаємозамінність у рівнозначних контекстах. Щодо класу змій в цілому, то, за нашими спостереженнями, у переважній більшості паремій вживається лише лексема «гадюка» та узагальнене поняття «змія», зрідка вживається лексема «уж / вуж».

Символ «кіт» вживається на позначення таких рис, як зажерливість, нерозумність, потайність (великий, як світ, а дурний, як кіт // wielki jak świat i głupi jak kot, не любить, як кіт сала // nie lubi smalcu jak kot .

Серед інших фауносимволів, частотність яких у польських та українських компаративних пареміях досить висока, можна виділити такі: ворона і теля (нерозумність), жаба (пихатість), лис /лисиця (хитрість), свиня (упертість), коза (вередливість: вередлива, як коза [3, с. 15], також як тварина, яка не несе жодної загрози).

Таким чином, найчастотнішими символами виступають тварини, з якими людина часто контактує у побуті (свійські), на полюванні (дикі) або в іншій діяльності, і відповідно, має змогу вивчити їхню поведінку як стосовно людини, так і щодо інших представників тваринного світу. Переважна більшість тваринних символів є полісемічними, виявляють широкі системні зв'язки (антонімічність, синонімічність).

 

Література

1.      Гартоване слово. Постійні порівняння в говірках Нижньої Наддніпрянщини / упоряд. В. Чабаненко. Запоріжжя, 1995. 164 с

2.      Запорожець Л. Співвідношення між предметним та символічним у структурі змісту паремії. Мовні і концептуальні картини світу. 2002. № 6. С. 154–157.

3.      Кононенко В. Українська лінгвокультурологія. Київ : Вища школа, 2008. 327 с.

4.      Мерзлікіна О. Комунікативно-прагматичний аспект функціонування прислів’їв у художніх текстах (на матеріалі творів М. Сервантеса) : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.05. Київ, 2008. 20 с.

5.      Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру / упор. М. Пазяк. Київ : Академія, 2004. 365 с.

6.      Stypuła R. Słownik przysłów i powiedzeń rosyjsko-polski polsko-rosyjsk. Wrocław : Wiedza Powszechna, 2013. 997