Козак М. І.
студентка 3 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Доброскок С. О., к. філол. н., доцент
ПОРТРЕТ ЯК ЗАСІБ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ РОМАНУ
В. ЛИСА «СТОЛІТТЯ ЯКОВА»
Невід’ємним
складником дослідження художньої прози є аналіз засобів розкриття характерів
образів-персонажів, серед яких чи не найвищу позицію займає портрет. Його
використання у творі виконує ряд домінантних естетичних функцій: «з одного
боку, він характеризує конкретного героя, допомагаючи розкривати його
особистість у певному соціумі, створюючи його образ, а з іншого боку, моделює
його з точки зору морально-етичних категорій» [1, с. 22-23]. Портретна
характеристика персонажа – структура, формування якої залежить від мистецького
стилю автора, його світоглядних та ідейних переконань. З огляду на це потребує
аналізу й роман В. Лиса «Століття Якова», жіноче портретотворення якого
раніше не привертало увагу літературознавців, що й зумовлює актуальність
дослідження.
Користуючись
класифікацією портретів за розташуванням характеристик у тексті поділяємо їх
на: неконцентрований (Оленка, Олька, Параска – матір Якова, Вікторія, Нілка,
Зося, Параскева – донька Зосі та Гандзя), концентрований (Христофорівна,
Світлана, Тереза) та окремо виводимо такі портрети як: Ярина Федотиха, Урсула,
Майя, Елінка – служниця та ін., адже вони дають лише приблизне розуміння про
окремі риси портретної характеристики героїнь в дії.
Вибудовуючи
портрет Зоф’ї М’ялковської, автор зображає його чи не найширше саме на її
прикладі. Портрет Зосі складається з цілої низки структурних елементів: її
обличчя, погляд та колір очей, волосся, зачіска, особливості статури й тіла, її
запах, її вишуканий одяг, аксесуари, макіяж та манікюр, а також її голос,
міміка, жести, манера рухатися та деякі інші елементи. Деталь, на якій
письменник, без сумніву, акцентує увагу в цьому портреті – це очі героїні.
Вперше автор змальовує їх живописно, порівнюючи з елементами природи – двома
блискучими ставочками, що говорить про величезну глибину її погляду. Очі
героїні стали основною художньою деталлю її портрету, оскільки очі – дзеркало
душі, один із найдавніших сигналів про стан внутрішнього світу людини. Вони
стали виразником емоцій Зосі, її переживань і прихованих страждань. Переживши
багато горя та нещастя, побачивши війну та несправедливість влади до людей, «її
зеленкуваті очі були не тільки заплаканими, aлe й страшенно стомленими» [3, с.
157]. Символічним у цьому випадку є й їх колір. Володимир Лис порівнює цей
зеленкуватий колір з кольором молоденьких морських водоростей, а також з
кольором нестиглої сливи, що увиразнює зв’язок очей Зосі з природою.
Енциклопедичний словник символів розкриває зміст цього кольору так: це «символ
природи; молодості; плодючості полів; краси і радості; ствердження життя; з
іншого боку – символ депресії, інертності, байдужості і смерті» [2,
с. 284]. Це двохзначне розуміння кольору яскраво виявлене на прикладі
портрету Зосі: від молодої та вродливої шляхтянки-куртизанки, він еволюціонує
до простої зовні української селянки, але з непростою долею та складними
випробуваннями в кінці яких – смерть. Саме в цих зеленкуватих очах героїні
показана вся її надприродна мужність та сила, відвага та стійкість, однак
водночас показана і її ніжність, слабкість характеру, а, може, навіть її
сексуальність. Адже недарма автор звертає нашу увагу й на те, що такого ж
зеленкуватого кольору були й очі Параски – доньки героїні. Саме очі Зосі вперше
привабили Якова, а далі до тих же очей, тільки вже в обличчі дитини-підлітка,
він знову відчув короткочасний, тваринний потяг як чоловіка до жінки: «Бо любив
дедалі дужче старшу дочку. Дивною любов’ю любив, аж сам того лякався. Чим далі,
тим дужче – в міру того як росла, випиналася, виструнчувалася Парасочка, як
росли горбики грудей, випружнювалися й вабили до себе, як наливалися
зеленкуватістю очі, великі й виразні, аж до болю, до щему в грудях, знайомого
по Зосиних очах. І в якусь мить зловив себе Яків на думці — хочеться йому свою
нерідну дочку як жінку мати. Під собою мати, а може, й до дерева притуливши» [3,
с. 179].
Описуючи
зовнішні дані шляхтянки, В. Лис звертає увагу й на інтимні подробиці її
тіла, на становлення її сексуальності, на любов та ненависть Зосі до самої
себе, яку дівчина відчула ще підлітком: «Мої прекрасні ніжки, мої чудові ручки,
мій чудовий животик, — вона промовляла ці відлуння маминих слів… «Дитина-жінка»
– то була Зося-підліток. Старанно обходила кущі й дерева, не підпускала до себе
котів і собак, які могли осквернити своїм доторком її чудесне тіло. Коли в неї
між найкращими в світі ніжками стало рости волосся, Зося уявила собі, що то
твориться гніздо для прекрасної райської пташки, котра прилетить і неодмінно
там поселиться. А яким святом став початок росту маленьких білосніжних горбиків
калачиків вище живота. На той час Зося вже знала про кохання, про те, що грубі
тваринні створіння – чоловіки – прагнуть заволодіти неземними істотами, якими
були жінки. Вона боялася цього і... І прагла…» [3, с. 118]. Така самозакоханість
(інколи навіть навіть нарцисизм) Зосі були наслідком її виховання в родині
польської шляхти. Вона доглядала за собою, була витонченою та стрункою з
довгими ніжками й, що помітно, у творі її одяг ніколи не повторювався, був
вишуканим та стильним за мірками ХХ століття.
Портрет Зосі
оприкметнений ще однією важливою деталлю – руки шляхтянки. Дівчина походила з
аристократичного роду, звикла носити рукавички, які, окрім естетичної,
повсякчас виконували ще й захисну функцію. Руки Зосі проходять еволюцію, як і
весь її портрет. Опинившись у селі вони зазнали тяжкої роботи і це були вже не
ті «колишні, білі, пещені, з довгими тонкими пальцями», а «порепані, у землі, у
гноєві» руки» [3, с. 139].
Дещо
по-іншому змальовано Уляну – перше кохання Якова. Її портретна характеристика,
подана автором у романі, є не менш розлогою та динамічною, оскільки відтворює
як риси зовнішнього так і внутрішнього світу героїні. Вираз обличчя, очей,
одяг, аксесуари, волосся, статура, рухи тіла, голос, посмішка, міміка та жести
– все це виразники портретотворення Улянки. Зустрічаючись з цим образом вперше,
читач бачить перед собою юну шістнадцятирічну дівчину, яку автор порівнює з
молоденькою вишенькою і ялинкою водночас, що скоріш за все свідчить про вроду
та зріст дівчини. Та якщо заглибитись у символічний зміст даних дерев, то перше
– це «символ України, рідної землі; матері; дівчини нареченої» [2, с. 117], а
друге – «це символ хоробрості, сміливості, підняття стану духу, вірності,
безсмертя та вічної молодості, довголіття, гордовитості…» [2, с. 898].
Дійсно, як тая вишенька Улянка трималась рідної землі та батьківського дому:
«…вона може жити тилько в Загорєнах і не деінде. Відрізати себе, як скибку од
родини, безрідною стати — не для неї…» [3, с. 28] і як тая ялинка Улянка
прожила довгий вік, сміливо йдучи по життю, попри усі негаразди.
Глибше
проникнення у характер портрету відбувається і за допомогою живої мови виразних
очей героїні. Їх опис опосередкований, зі слів Якова «Очі неїни
паволокою-туманцем затягнуті, пропікали наскрізь і зразу за віями ховалися од
свеї допитливості дівочої» [3, с. 26]. Улянині очі мають символічний зміст у
тексті твору, адже автор неодноразово зосереджує нашу увагу на такому
природному явищі, як туман, і саме його ми бачимо в очах дівчини. Ці очі –
привабливі, як у випадку з Зосею, Яків вдивляється в них, вони тягнуть його за
собою, в них він намагається прочитати те, що не можливо вимовити словами.
Еволюція
портрету Уляни є помітною, адже з роками, в силу фізіології та біології людини,
а також зважаючи на всі соціально-історичні умови, що склалися у ХХ столітті, –
вона змінилася. Від молодої, стрункої з довгою косою та засоромленим поглядом
дівчини тепер залишилась тільки «стара і вже трохи згорблена жінка, зодягнута в
чорну спідницю і жіночу маринарку» [3, с. 221], жінка з сивим волоссям, яке
тепер схоже на полин, жінка з «висушеними та поораними руками» проте з бісиками
в очах, хоч вицвілих і постарілих.
Розглянемо
ще один цікавий образ з погляду його портретної характеристики, образ сучасної
міської дівчини-приблуди, яка опиняється в Загорєнах в будинку столітнього
Якова – Оленки. Фактично ми знайомимося з нею вже в експозиції твору. Яків
зустрічає на своєму городі «невисоке, худе, як трясця, дівча» [3, с. 15], яке
трощить його мак. Далі портретна характеристика Альони у романі поглиблюється та
розширюється. Поступово В. Лис відкриває завісу й внутрішнього світу
героїні. Портрет Оленки відмінний від попередніх тим, що вона - дівчина нового
покоління й зображена автором як персонаж ХХІ століття. Її одяг – це вже не
довга спідниця чи хустка на голові, а це легке платтячко, що оголює «худі,
землисто-жовті ноги» [3, с. 16]. Яків Платонович порівнює це дівча з метеликом,
адже як і метелик, Оленка – це барвиста особистість, портрет якої в загальному
складають такі елементи як: обличчя, очі та їх погляд, статура, зріст, одяг,
голос, міміка, жести, а також рухи тіла.
Отже,
В. Лис, зважаючи на свій письменницький досвід, за допомогою низки різних
портретних деталей створив багатогранні художні образи-характери жіночої статі.
Автор зміг відтворити всю динаміку почуттєвого світу персонажів, заклавши
символічний зміст у їх зовнішні дані, що дало змогу отримати загальне уявлення
про жіноче портретотворення роману.
Література
1. Галич А. Портрет у
мемуарному та біографічному дискурсах: семантика, структура, модифікації :
монографія. Старобільськ: Вид-во ДЗ «Луганський нац. ун-т імені Тараса Шевченка»,
2017. 449 с.
2. Енциклопедичний словник символів культури
України / за заг. ред. В. Коцура, О. Потапенка, В. Куйбіди.
Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В, 2015. 912 с.
3. Лис В. Століття Якова : роман / передм.
О. Забужко. Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. 240 с.
Маріє, дякую за насолоду, отриману від ознайомлення з вашою розвідкою! Які риси характеру передаються / акцентуються автором через портрети героїнь, про яких йшлося в розвідці?
ВідповістиВидалитиДобрий день, дякую за цікаве питання. Я звертала увагу на деяких рисах характеру героїнь у розвідці, однак якщо говорити саме про найбільш виразні, акценті риси, про які я не згадувала, то, наприклад, через портрет Зосі автор зосереджує нашу увагу на тому, що вона сильна духом, вперта, вольова, епатажна, однак у той же час по-справжньому жіночна, емоційна та тендітна постать (про це говорять і її погляд очей, і її вбрання, а також манера рухатись та інші особливості портрету). Улянка ж є репрезентантом наївності і простоти з "домішками" серйозності - у молоді літа, а от вже в більш зрілому віці - це мудра, загартована життям жінка. Через портретний опис останньої героїні, згаданої у розвідці, - Оленки, автор акцентує на таких рисах її характеру як: легковажність, яскравість та деякою мірою дитячість, що окрім зовнішніх даних, підкреслюється ще й поведінкою героїні
ВидалитиДобрий вечір! Маріє, Ви у своїх тезах торкаєтесь питання жіночого портретотворення роману, однак цікаво було б дізнатись також про чоловічий портрет на прикладі образів-персонажів саме цього твору, чи плануєте Ви подальше дослідження? Чи цікавить Вас така перспектива?
ВідповістиВидалитиДобрий день, Маріє! Дякую за питання. Насправді, я вже почала опрацьовувати чоловічі образи роману, зокрема й особливості розкриття їх характерів засобом портретного опису. Дослідники лише побіжно переосмислювати їх у попередніх працях, коли ж детального опрацювання портретних характеристик здійснено ще не було, тому це цікавить мене і гадаю зацікавить читача.
ВідповістиВидалитиДякую за відповідь!
ВидалитиМаріє, а які ще засоби характеротворення жіночих творів в аналізованому творі Ви виділяєте?
ВідповістиВидалитиДякую за питання! Окрім портрету, до найбільш виразних засобів характеротворення жіночих образів я б також віднесла мовлення, пейзаж, психологічну деталь та імена героїнь.
ВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити