Лукаш Анастасія ВПЛИВ АТЕЇСТИЧНОГО КУРСУ ВЛАДИ СРСР НА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

 

Лукаш А. С.

студентка 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Бакаленко І. М., к. пед. н., доцент

 

ВПЛИВ АТЕЇСТИЧНОГО КУРСУ ВЛАДИ СРСР

НА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

 

Політика щодо релігії в Радянському Союзі мала один вектор: зменшення її впливу на маси та пропагування атеїзму, але хоч вектор і був один, методи боротьби у різний час відрізнялися, тож важливим у висвітленні цього питання буде історичний аспект.

Варто почати з короткого огляду становища церкви до приходу «совєтів»: у Російській імперії церква була важливим інструментом внутрішньодержавної політики, одним із засобів впливу на населення, тому тодішня влада лише заохочувала розвиток у літературі релігійної тематики та возвеличення церкви, атеїзм же навпаки засуджувався. Ставлення ж керівництва УНР до релігії було позитивним, а важливим завданням стало забезпечення національного чинника в церковному житті. Тож 1 січня 1919 року Директорія проголосила автокефалію Української Православної Церкви в УНР, тобто незалежність від Всеросійського Патріарха. Під час Українських національно-визвольних змагань взагалі відбулось піднесення української культури: вивчення української мови та літератури стало обов’язковим в усіх школах та гімназіях, багато з них переходили на українську мову викладання, рідною мовою також розроблялася термінологія, проводилися вистави в театрах, і, звісно, з’являлося багато творів, у яких письменники, що цілком логічно, згадували Бога або біблійні мотиви. Показовим прикладом є вірш Павла Тичини «Золотий гомін», датований 1917 роком У ньому згадується легенда про апостола Андрія, возвеличується Києво-Печерська Лавра, Софіївський собор і безпосередньо Бог:

1. Десь в небі плинуть ріки,

Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!.. [4, с. 49]

 

2. Ласкою Божою в серце зранений

Входить Андрій Первозванний. [4, с. 49]

Та Українські національно-визвольні змагання зазнали поразки. Встановлювалась жорстока тоталітарна ідеологія Радянського Союзу, одним із векторів якої було викорінення релігії. Але в 1921 року відбулась подія, яка видається, на перший погляд, нелогічною: створення Української Автокефальної Православної Церкви на чолі з митрополитом Василем Липківським. Але насправді це було зроблено не заради посилення національної церкви, як у 1919 році Директорією УНР, а задля розколу та послаблення Російської Православної Церкви, а також для стабілізації ситуації, щоб наростити сили, а вже тоді починати чистки «небажаних» суспільних класів. Таку ж тактику «совєти» використали і щодо української мови та літератури – оголосили коренізацію, а потім, укріпивши свої позиції, почали наступ і на церковних діячів, і на українське літературно-мистецьке середовище; єдиним допустимим варіантом стало творити в дусі соціалістичного реалізму, дотримуючись атеїстичних поглядів.

Тепер перед владою постало нове завдання: заборонити авторів Розстріляного відродження, а їхні твори вилучити; у випадку ж, якщо хтось із них пішов на співпрацю з владою, то вилучення стосувалося лише доробку їхнього «невдалого» творчого періоду. Під забороною опинилися й автори закордонні. Зокрема, були заборонені твори Богдана-Ігоря Антонича як аполітичного поета-містика (у цього автора також достатньо творів на християнську тематику).

Саме цей період від закінчення політики коренізації, початку так званого Великого терору і до смерті Сталіна, тобто до початку відлиги, був найбільш жорстоким у плані заборон. Мало б хто наважився писати про Бога, коли за вікном закривали, зносили та розкрадали церкви, а священників масово розстрілювали: розстріляли і Василя Липківського у віці 73 років. Боротьба з релігією стала офіційним курсом влади: у 1932 році був проголошений план на п’ять років щодо ліквідації усіх релігійних конфесій та виявів релігійності в Радянському Союзі – так звана «безбожна п’ятирічка». Можна казати лише про незначне послаблення цього курсу під час Другої світової війни, коли був відновлений Московський патріархат.

У період відлиги методи боротьби стали набагато м’якшими і були спрямовані вже не на викорінення релігії, а на контроль над нею, показником чого є явище складання на замовлення влади «ідеологічно правильних» колядок та щедрівок. Ось приклади деяких із них:

1. Зірко п’ятикутна,

Світи нам в майбутнє,

Щоб міцніла хода наша

Широка й могутня.

Щоб у щасті, дружбі, згоді

Жили всі наші народи.

І вели до щастя, слави

Радянську державу! [див.: 1]

 

2. Хто в цьому домі живе-поживає,

Того з Новим роком поздоровляєм!

Щоб господарям цієї хати

Трудоднів тисячу у році мати! [див.: 1]

Традиційні ж колядки визнали «ідеологічно неправильними» та зарахували до націоналістичних проявів.

Щодо періоду застою, то методи боротьби з ворогами Союзу стали більш жорстокими, якщо порівнювати з відлигою, хоч і не досягнули рівня жорстокості методів Сталіна. Саме тому дисиденти, які взялися відроджувати традиційні колядки, щедрівки та інші самобутні українські звичаї, а також випускали «самвидав» (у тому числі релігійний), проводили творчі вечори – зазнали переслідувань. Ще у 1966 році колядниками зацікавився КГБ: учасників допитували та залякували, багатьох відрахували з університетів, але це не допомогло, бо випадків колядування та кількості задіяних людей ставало все більше. Зокрема, у 1971 році відбулося колядування, яке організувала колишня дружина В’ячеслава Чорновола – Олена Антонів, у ньому взяв участь письменник Василь Стус та ще близько 50 осіб. Також за проведення, участь чи теплий прийом колядників під пильний нагляд КГБ потрапили такі письменники, як Борис Антоненко-Давидович, Раїса Мороз, Микола Петренко, Роман Іваничук, Роман Лубківський та інші. У 1972 році в колі дисидентів почались арешти, що увійдуть в історію як «заарештована коляда».

У період перебудови політика щодо релігії стала найм’якшою за всю історію СРСР, але так само містила установку на «подолання релігії», тож здобути право на свободу світогляду і віросповідання вдалося тільки за часів незалежної України.

Література

1.       Бірчак В. Як КГБ проти Різдва боровся і чому програв колядникам. URL: http://tsn.ua/special-projects/kgb_and_christmas_caroling/ (дата звернення: 17.02.2023)

2.       Бойко О. Історія України : навч. Посібник ; 2-ге вид., допов. Київ : Видавничий центр «Академія», 2002. 656 с.

3.       Мателешко Ю. Релігійне дисиденство на Закарпатті 60-х – початку 80-х років ХХ століття. Carpatica-Карпатика / редкол. : Е. Балагурі, М.  Вегеш, С Віднянський, М. Тиводар та ін. Ужгород : Вид-во УжНУ, 2002. № 20. С. 130–141.

4.       Тичина П. Золотий гомін : поезії : (зб. збірок). Львів, Київ : Вид-во спілки ”Нові шляхи”, 1992. 104 с.

5.       Широке море самвидаву з України. Париж – Балтимор : Вид-во «Смолоскип», 1972. 378 с.