Черноусова Маргарита ЕКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА ЗБІРКИ Є. ГУЦАЛА «ДІТИ ЧОРНОБИЛЯ»

 

Черноусова М. О.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ЕКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА ЗБІРКИ Є. ГУЦАЛА
«ДІТИ ЧОРНОБИЛЯ»

 

У світі трапляються події, які назавжди залишають відбиток у свідомості нації. Однією з них є чорнобильська катастрофа, проблематика якої представлена в українській та зарубіжній літературі. Твори про Чорнобиль стали справжнім одкровенням, адже розкривають трагедію як окремих особистостей, так і цілого народу з властивими художньому письменству психологізмом та емоційністю.

Специфіка відображення катастрофи на Чорнобильській АЕС у літературі ставала темою досліджень І. Годинець, Т. Гундорової, І. Дзюби та ін. Зокрема, Т. Гундорова в «Післячорнобильській бібліотеці» простежила, як Чорнобиль вплинув на зрушення в українській літературі, а І. Дзюба виділив чотири ступені зображення чорнобильської трагедії в літературі: 1) реконструювання подій; 2) пояснення причин катастрофи; 3) вирішення морально-етичних питань; 4) усвідомлення загальнолюдської природи катастрофи [4, с. 363].

Проблеми чорнобильської трагедії у художніх творах порушували Л. Горлач, І. Драч, С. Йовенко, В. Кордун, Л. Костенко, О. Левада, М. Луків, М. Наєнко, Б. Олійник, Д. Павличко, М. Сингаївський, Ю. Щербак, В. Яворівський та інші митці слова. Крім цього, є твори художньо-документальні та документальні, присвячені різним аспектам цієї техногенної катастрофи. У царині дитячої прози (точніше – книжок для дітей і батьків) вагоме місце посідають твори Євгена Гуцала. 1995 року світ побачила його збірка «Діти Чорнобиля», до складу якої увійшли оповідання «Скажений чорнобильський собака», «Чорнобильська дівчина Калина», «Плач у мороку ночі», «Рудня», «Зозуля», «Дитя від стронцію», «Різдвяне оповідання». Автор не зображує причини аварії й не шукає винних, адже його головна мета – зосередитися на внутрішньому стані героїв. Є. Гуцало подав трагедію крізь призму дитячого світогляду та показав, як аварія на Чорнобильскій АЕС вплинула на життя маленьких українців.

У художній картині Є. Гуцала протистоять два світогляди – відкритих, щирих персонажів-дітей, які не приймають жорстокості буття, та прагматичних дорослих. В оповіданні «Скажений чорнобильський собака» відтворено переживання хлопчика Грицька, який має незвичного друга – тварину із Чорнобильської зони, собаку Пальму. Письменник подібно до тонкого психолога матеріалізує бажання хлопчика мати справжнього вірного друга. Але дружбі протистоїть реальність, до якої повертають застереження дорослих, адже Пальма – чорнобильська собака, покинута напризволяще колишніми господарями: «То ж чорнобильські люди її загубили, ген отам за селом прив’язали до верби» [3, с. 7]. Разом із тим, автор показує, що дитина не може сприйняти вповні те, що відбувається, тому закривається від людей та бажає втекти якомога далі від жорстокого світу, туди, де завжди добре – до природи.

Маленького героя зображено спражньою людиною, яка всіма зусиллями намагається допомогти довкіллю. Це виявляється навіть у тому, як Грицько лікує рани лісу: «– Пальмо, – каже, – давай замажемо оцю діромаху, бо це рана, березі болить» [3, с. 11]. Та допомоги для себе хлопчикові чекати ні від кого. Всюди байдужість та жорстокість дорослого світу, уособленням якого виступає дід Кирило: «Потоплю вам цуценят у копанці, як тільки приведе» [3, с. 9].

Автор навмисно завершує оповідання картиною сну Грицька, тим самим даючи надію на щасливе завершення історії з Пальмою та її дітьми: «І сниться йому вві сні, як малесенькі руді цуценята граються за хатою на золотій пшеничній соломі. А Пальма лежить неподалік від них – й щасливо всміхається» [3; с. 22].  

Тема дружби маленького героя й кудлатого улюбленця знайшла відображення і в оповіданні «Рудня». Савка-Савка – хлопчик, який не мав страху перед небезпекою, якщо йшлося про порятунок чийогось життя. Якось, не знайшовши коло будинку свого пса Вовка, Савка-Савка відправився в небезпечне місце, прозване Руднею, що уторилося на місці металургійного виробництва: «Колись тут водилась риба, раки та в’юни, а тепер навіть жаби не водяться. В селі знають, що на Рудню ходити не можна, щоб не задихнутися чи водою не отруїтися» [3, с. 58]. Хлопчик сподівався знайти свого друга, а натомість натрапив на безпорадних тварин, що потрапили в пастку Рудні. Щире дитяче серце не залишилося байдужим до такої біди, хлопчик кидається на допомогу, але сам стає жертвою недбалого господарювання людини: «Він силкується ногами намацати щось тверде, але ноги тонуть у в’язкому болоті» [3, с. 63]. Автор не ставить прямого запитання, що ж стало причиною загибелі хлопчика: байдужість дорослих, які бачили, що дитина потребує допомоги, але залишалися осторонь, чи забруднена людьми земля, що стала кладовищем для живих істот. Тільки в останній картині біжать до Рудні дівчинка в білому платті й чорний пес. Через символіку ділого і чорного кольорів автор підкреслює беззахисність дитячої душі та нагадує про трагізм людського життя, від якого не вберегтися навіть маленьким героям.

Чорнобильська катастрофа спричинила цілу низку проблем, з якими людина не здатна впоратися ані морально, ані фізично. Тому дорослих персонажів оповідань Є. Гуцала супроводжують невпевненість у завтрашньому дні й страх перед майбутнім, якого може й не бути. Так, в оповіданні «Плач у мороку ночі» розгортається життєва історія Олени та її коханого чоловіка Івана. Вона відчуває, як «щось ворушиться у її єстві» [3, с. 41], але вагітність викликає не радість, а страх: «Сірі очі її стають мрійливими, й тепер вона не дивиться на пейзажі, а дивиться сама в себе, в своє минуле, бо майбутнє їй уявляти важко, чомусь не уявляється» [3, с. 38].

Вирішення проблем Олена вбачає в еміграції: «І ми б могли – чи в Сибір, чи на Далекий Схід…» [3, с. 45]. Бажання поїхати кудись якомога далі спричинене відчуттям фатуму, безпорадності перед наслідками Чорнобильської катастрофи. Олена розуміє, що залишивсь, вона прирікає себе й ще ненароджене дитя на хвороби й можливе каліцтво: «–  А що, краще тут поступово гинути? І щоб діти гинули? Й діти дітей?» [3, с. 45]. Думки героїні зосередженні навколо запитань: «За що?» і «Хто винен?». Та кара набуває загальнонародного спрямування: «– Як тут заспокоїтися? Народ-мутант! Мова-мутант…» [3, с. 45].

Прикметно, що задля посилення драматизму життєвої історії Олени та Івана автор вплітає містичні елементи: «Колись давно у цій хаті був домовик» [3, с. 41]. Їм здається, що вони чують розпачливі глухі звуки загубленої сусідської дитини, але випадковий подорожній заперечує: «То зовсім не дитина, то сич голосить» [3, с. 50]. Сич здавна вважається провісником лих. За народними віруваннями, мандрівник, який зіткнувся з цим птахом, повинен бути напоготові, адже йому загрожують неприємності. А якщо триразовий крик сича пролунав біля будинку, то найближчим часом у ньому з’явиться небіжчик. Тому образ сича нагнітає атмосферу невизначеності і тривоги.

Проблему ризику народження хворих дітей порушено й в оповіданні «Дитя від стронцію». Молода вчителька Ганна Михайлівна залишилася вдовою, бо її чоловік, Василь, загинув під час гасіння пожежі на Чорнобильській АЕС. Та в родині загиблого Василя залишиється єдина розрада, адже невістка носить під серцем дитину. Головна героїня оповідання – молодша сестра загиблого Мар’яна, яка через дитячий вік ще не здатна сприймати жорстокість реалій буття. Сподіваючись на диво, дівчинка поринає у мрії про те, яким буде син її брата, чому вона зможе навчити його. Тому й рішення Ганни Михайлівни перервати вагітність, щоб уникнути загроз життю дитини через радіацію, стає для дівчинки нестерпно болісним.

Мар’яна ще не розуміє страху дорослих, тому засуджує вчинок Ганни Михайлівни, сприймає його як зраду загиблого брата. Вона не може змиритися із тим, що сталося, тому вирішує: «Я сама колись народжу. Народжу такого хлопчика, як мій брат Василь. І ні в кого не проситиму. І він буде схожий на мого брата, бо і я ж схожа на Василя» [3, с. 92].

Отже, у збірці оповідань «Діти Чорнобиля» Є. Гуцало порушує важливі проблеми збереження природи, впливу техногенної катастрофи на здоров’я та життя людей, втрати віри в майбутнє та життєвих орієнтирів. В оповіданнях утверджується щирість, відкритість та беззахисність світу дітей, здатність прийти на допомогу навіть ціною власного життя.  

Література

1.       Гоцинець І. ЛОбраз людини в прозових творах чорнобильської тематики. Проблеми гуманітарних наук. Серія «Філологія». 2017. Вип. 40. С. 4–10.  

2.       Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодернізм. Київ : Критика, 2005. 263 с.

3.       Гуцало Є. Діти Чорнобиля. Київ : Соняшник, 1995. 104 с.

4.       Дзюба І. Звикання до апокаліпсису? Дзюба І. З криниці літ :у 3 т. Т. 1. : Статті. Доповіді. Рецензії. Передмови. Дещо про добрих сусідів і духовну рідню. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. С. 360–370.