Карабута В.,
учениця 10
класу
Конєва
М. І.,
учитель
української мови та літератури
Запорізької
гімназії № 107
Наук.
кер. : Кравченко В. О., к. філол. н., професор
ТИПОЛОГІЯ
ОБРАЗУ«ВІЙНИ» У КНИЗІ Д. БУРОЇ, Є. ПОДОБНОЇ «ЛЮТИЙ ЛЮТИЙ 2022.
СВІДЧЕННЯ ПРО ПЕРШІ ДНІ ВТОРГНЕННЯ»
У творчості сучасних українських
письменників тема війни посідає окремішнє місце. У 2014–2018 рр. розпочали
зринати призабуті терміни «воєнна проза», «окопна проза», «комбатантська
проза», «лейтенантська література». Сьогодні тема війни займає чільне місце в літературі,
а літературознавці виявляють увагу до воєнної прози. Найґрунтовнішими
дослідженнями є роботи Н. Герасименко, Н. Головченко,
Я. Кулінської, В. Матвієнко, Я. Поліщука, О. Пухонської,
М. Рябченко, С. Філоненко та ін.
Мета нашого дослідження –
схарактеризувати образ «війни» у книзі Д. Бурої та Є. Подобної «Лютий
лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення».
Тексти, зібрані під спільним
заголовком «свідчення», складаються з безпосередніх спогадів авторок, очевидців
і доповнюються дописами з соцмережі «Фейсбук». Очевидці подій розповідають про
перші враження, стан і спостереження за іншими людьми. Кожна історія
розпочинається назвою міста та короткою довідкою про події перших днів війни. Назви
історій виконано різними шрифтами чи курсивом задля уточнення інформації для
читачів. Наприклад: «КИЇВ Перші вибухи мешканці Києва почули близько 5 ранку.
Вперше в історії столиці кияни використовують станції метрополітену як укриття
від бомб та ракет» [1, с. 67]. У книзі спогадів очевидців показано, що
війна здатна поставати в різних образах.
Образ війна «…знецінює значення
дому» розкривається в історії Анастасії. У 2014 році вона була вимушена
переїхати з Луганська в безпечніший куточок України. Війна для Анастасії,
очевидно, асоціюється зі словами «безвихідь», бо «…тоді мене вигнали з мого
Луганська і я втратила все» [1, с. 10]. Війна дає вповні зрозуміти справжнє
відчуття домівки. Дім для людини – це не лише затишне місце, а й прихисток від
ворожого ока. Для Анастасії втеча з дому у 2014 році змістила всі
координати дому як місця захисту від злих сил на місце, яке необхідно покинути,
аби зберегти життя. Вона розуміє, що «…не готова вдруге дозволити їм вигнати
мене з дому. Я не військова, моя зброя – слово» [1, с. 12].
Образ війна «…породжує тривогу» розгортається
в історії Євгенії. Дівчина зізнається, що почуття тривоги тримало її в
постійній напрузі та мобільності. Однак із часом подумки вимальовувалася фобія,
пов’язана з босими ногами під час лунання повітряної тривоги: «…я боялася, що
під час якоїсь тривоги я буду боса і не встигну взутися … і так і сталося… дуже
незатишно в броніку з автоматом і без взуття» [1, с. 70].
Як влучно зазначила
Н. Герасименко, новий герой воєнної прози «…готовий брати відповідальність
на себе, спершу – за своє життя, а потім – і за життя країни» [2, с. 59]. Таким
героєм для Охтирки є мер міста Павло Кузьменко, у минулому лікар-хірург-травматолог
(«Охтирка»). За день із моменту вторгнення ворога до міста він змінив костюм
мера на халат хірурга та пішов оперувати поранених людей. У його свідченнях
війна набуває образу «кровожерної химери», яка поглинає життя людей: «…зараз –
майже кожного дня. І це не по одній людині ховають. Раніше я не бачив стільки
горя, а зараз бачу кожного дня» [1, с. 46].
У нарації Євгенії Закревської з
історії «Київ», адвоката справ родин Небесної Сотні, які були пов’язані з
окупацією Криму та Донбасу, простежується образ відчайдушної жінки-воїна: «…я
пішла в штаб нашої тероборони. У той же день уклала контракт з підрозділом
територіальної оборони і отримала зброю» [1, с. 68]. Спостерігаємо, що навіть в
умовах повномасштабного вторгнення жінки прагнуть ризикувати власним життям,
заради збереження десятків, сотень, тисяч інших.
Крім негативних, війна має інший
образ, притаманний лише їй. Окреслюємо образ війни, який «…стимулює нетипову
діяльність у людей». В історії «Херсон» оповідачкою є місцева жителька Ірина. У
перші дні війни вона вирішує, що залишиться в Херсоні допомагати людям,
рятувати їх. З цією метою жінка знаходить для людей ліки, оголошує про збір
коштів на ліки в соцмережах, а згодом долучається до організації місць для
людей із окупованих територій, які прибували до міста з Антонівки.
Для людини здобути, побудувати,
придбати власний дім – це є завершенням її шляху і місцем спокою. Більшість
українців у перші дні повномасштабного вторгнення не розривали свого зв’язку з
домом. Телеведуча Лєна Чиченіна в історії «Буча» зізнається, що ототожнює себе
з домівкою: «…у мене дуже сильне відчуття дому. Я дуже сильно люблю Бучу. Я
думала – чого я їхатиму. Ну і, все ж таки, до кінця не розуміла масштабів того,
що відбувалося» [1, с. 113].
У розповіді Афіни («Маріуполь»)
простежується концепт «дому». Матері Афіни 83 роки і вона навідріз
відмовлялася їхати з домівки: «Це мій дім! Я нікуди не поїду!» [1, с. 22]. Її
внутрішнє відчуття дому суперечить ситуації та жахливим проявам реального
світу. Війна змушує віднаходити порятунок у дорозі, вирушаючи з домівки, людина
інтуїтивно не прощається з рідним порогом.
Отже, у книзі Д. Бурої,
Є. Подобної «Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення» зібрано
різнотипні образи війни, які відбивають багатогранність цього
історико-соціального феномену.
Література
1. Бура
Д., Подобна Є. Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення.
Харків : Фоліо, 2022. 189 с.
2. Герасименко
Н. Новий герой сучасної воєнної прози (на матеріалі книжок про Майдан та війну
на Донбасі). Слово і час. 2020.
№ 2 (710). С. 55–67.
Вітаю! Дякую за сміливість взятися за осмислення такої болючої й важливої теми! Ваші міркування цікаві й слушні. Окрім трьох, виділених вами типів образу війни, які простежуються в усіх свідченнях, є такі, що постають лише в окремих свідченнях? Якщо так, в чому їхня специфіка?
ВідповістиВидалитиДобрий день! Дякуємо за запитання! Так, це не всі, названі нами художні образи. В окремих свідченнях героїв книги є й такі, які набувають образу «несподіваної війни». У розповіді В. Івченка з Сум виразно простежується цей образ через те, що від кордону настільки впевнено й завзято просувалися російські війська до Сум з метою захоплення інших українських міст.
ВидалитиВи згодні, що ваш твір - це також зброя ? Дякую.
ВідповістиВидалитиКлевцова Наталія
ВидалитиНаталіє, дякуємо за Ваше запитання. Аналізований нами текст, як і будь-яке слово, дійсно, є зброєю.
ВидалитиОЛЬГА ФЕДОРЕНКО. Дякую за актуальну тему дослідження! Що говорять письменники про завершення теперешньої війни?
ВідповістиВидалитиДобрий день! Дякуємо за запитання. На превеликий жаль, письменники - не завжди пророки. Сьогодні письменники обрали функцію інформування суспільства про події російсько-української війни.
ВидалитиВітаю! Чи хотіли б Ви більше заглубитись у цю тему?
ВідповістиВидалитиДобрий день! Дякуємо за запитання. Мілітаристська тема актуальна. У майбутньому, так. Ми вважаємо, що здобутий нами досвід, треба проговорювати в суспільстві.
ВидалитиВітаю!Досить цікава і в нашій сучасній буденності актуальна тема.Чи вважаєте Ви,що таких книжок,де зібрані свідчення постраждалих російсько-українській війні має ставати більше?Яку,на Вашу думку,основну мету автор ставить при виданні подібних збірок?На які суспільні процеси це має вплив?
ВідповістиВидалити