Пенська Єва-Марія ДУХОВНА СПРЯМОВАНІСТЬ ДРАМАТУРГІЇ І.КАРПЕНКО-КАРОГО, «БАТЬКА НОВОЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ»

 

Пенська Є.-М. М.

студентка 1 курсу

ВСП «Криворізький фаховий коледж

Державного університету економіки і технологій»

Наук. кер.: Федоренко О. Б., к. філол. н.

 

ДУХОВНА СПРЯМОВАНІСТЬ ДРАМАТУРГІЇ І.КАРПЕНКО-КАРОГО,

 «БАТЬКА НОВОЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ»

 

Іван Карпович Карпенко-Карий (Тобілевич) – видатний український письменник-реаліст і драматург, «Батько новочасної української літератури». Усе своє життя І. Карпенко-Карий присвятив розвитку українського театру і збагатив національну драматургію соціальною комедією, історичною та соціально-психологічною драмою. Слід зауважити, що І. Карпенко-Карий був не тільки талановитим письменником, а й не менш талановитим актором, який вирізнявся надзвичайно тонкою грою.

Він народився 29 вересня 1845 в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Херсонщина) у родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, управителя поміщицького маєтку. Навчався хлопець у Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив на відмінно. Молодий Іван Тобілевич скінчив чотирикласну школу в місті Бобринці. Щоб банально не померти від голоду мусив у 14 років поступити до губернської канцелярії як урядовець. Але серце майбутнього поета не переставало мріяти про український театр. З 1864 року – на службі в повітовому суді. У 1865 році І. Карпенко-Карий переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління. З 1860-х років брав активну участь у театральному житті. Саме Карпенко-Карий був одним із його засновників. Він брав участь в аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

У 1870 році одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського. Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому семеро дітей. Через 11 років втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина. У 1883 році в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. Вступив до театральної трупи М. Старицького. У цьому ж  році одружився вдруге з Софією Дітковською, вона була хористкою цієї ж трупи. У 1884 році заарештований і засланий до Новочеркаська, написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». Через 2 роки у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів». У 1887 році звільнився та прийняв рішення повернутися з дружиною Софією в Україну й оселитися на хуторі, названому на честь першої дружини Надії. Через рік з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше – до трупи іншого брата Панаса Саксаганського.

У 1890 році І. Карпенко-Карий вступив до товариства українських артистів. У 1899 році написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття. У 1900 – 1904 роках створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море». У 1906 році захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби в Берліні. Поховано видатного українського драматурга на хуторі Надія.

Саме Іван Карпенко-Карий утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей. У п’єсі «Мартин Боруля» драматург хотів показати, що люди дуже залежні від суспільних умовностей і стереотипів, а це може вкрай негативно впливати на їхнє життя. Іноді намір здобути бажаний соціальний статус загрожує перетворитися на манію, що здатна деформувати людську особистість. Натомість справжні моральні цінності – чесність, порядність, працелюбність – підміняються фальшивими уявленнями про щастя. Автор критично висвітлив одне з таких стереотипних уявлень, за яким цінність людини вимірюється соціальним становищем. Він висміяв віру в те, що аристократизм можливо набувати через формальне наслідування престижного способу життя.

Видатний український філософ Г. Сковорода писав про роль «спорідненої праці» в досягненні щастя. У творі І. Карпенка-Карого цей погляд поширено й перенесено в суспільну площину: важливо бути собою, а не вдавати когось іншого, жити своїм життям, а не наслідувати чуже, хай, на думку багатьох, і дуже престижне. Ідеї філософа по-новому розкрилися в актуальній для реалістичної літератури проблемі «пропащої сили». Головний персонаж п’єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» змарнував життя на ілюзії та поставив під загрозу щастя своїх близьких і достаток родини. Від свого прагнення стати «за паперами» дворянином постраждав і сам Боруля, і його сім’я. Марисю ледь не віддали заміж за бідного гульвісу, але чиновника, дворянина Націєвського Степан займався чужою йому справою, їх мало не вигнали з орендованої землі. І сам малограмотний Мартин, і його рідні не розуміють суті вищого класу, і в своєму намаганні формально дорівнятися до них смішні. Кожен має займатися тою справою, до якої він має нахили та здібності.

«Хазяїн» – зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети». Інтрига, на якій побудована п’єса «Хазяїн», – незаконна махінація –дуже типова для періоду «дикого капіталізму». Пузир, заробляючи гроші, поступово стає залежним від них. Про згубну владу грошей над головним персонажем свідчить і його ставлення до робітників, яких він безжально експлуатує заради зиску. Терентій Гаврилович, здається, і Бога не боїться, і гріха не бачить у тому, що заради грошей морить людей голодом, хоч вони сумлінно працюють на нього. П’єса була покликана показати, як ненаситна жадоба до наживи, що стає самоціллю, перетворює багатія на моральну потвору, робить з нього страшного хижака, який загрожує існуванню інших людей. Засобами їдкого сміху ця комедія викриває здичавіння великого землевласника, його духовну убогість і жорстокість.

Бажання людини бути на крок вище за інших, іноді більше, ніж бажання залишатися людиною. Гроші, або будь-які матеріальні цінності завжди будуть спокушати людину йти на безглузді та навіть небезпечні для її життя вчинки. Так Пузир веде нескінченну боротьбу зі своєю душею. На жаль, саме людина робить зі своєї душі ненажерливу до мірських благ масу. Вона здатна на багато більше, ніж просто стримувати бажання плоті. Пузир – не хазяїн свого життя, свого здоров’я, він стає нікому не потрібним у суспільстві, навіть незважаючи на орден Станіслава. Справжній хазяїн – гроші, а гроші – це влада. А влада таких, як Пузир, страшна, бо аморальна.

Література

1.      Карпенко-Карий І. К. Твори : в 3 т. / Іван Карпович Карпенко-Карий; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка; приміт. П. М. Киричка. К. : Дніпро, 1985. Т. 1. : Драматичні твори / передм. П. М. Киричка. 1985. 437, [2] с.

2.      Карпенко-Карий І. К. Твори : в 3 т. / Іван Карпович Карпенко-Карий; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка; приміт. П. М. Киричка. К. : Дніпро, 1985. Т. 2. : Драматичні твори. 1985. 348, [3] с.

3.      Карпенко-Карий І. К. Твори : в 3 т. / Іван Карпович (Тобілевич) Карпенко-Карий; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка; приміт. П. М. Киричка. – К. : Дніпро, 1985. Т. 3.: Драматичні твори, Статті, Листи. 1985. 372, [1] с.