Мамчур Єлизавета СЮЖЕТОТВІРНА ФУНКЦІЯ ОБРАЗІВ РЕЧЕЙ У РОМАНІ О. САЛІПИ “ЗЛАМАНІ РЕЧІ”

 

Мамчур Є.О.

здобувачка II курсу філологічного факультету

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Науковий керівник: Мажара Н.С., викладач

кафедри української і зарубіжної літератури

 

СЮЖЕТОТВІРНА ФУНКЦІЯ ОБРАЗІВ РЕЧЕЙ У РОМАНІ О. САЛІПИ “ЗЛАМАНІ РЕЧІ”

 

Творчі здобутки Ольги Саліпи – хмельницької письменниці та журналістки ще не стали об’єктом наукових літературознавчих студій. Проте авторка вже активно ввійшла до сучасної української літератури та має мистецькі відзнаки, серед яких: ІІІ премія щорічного Літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” для молодих авторів, диплом фіналіста Літературного конкурсу “Гранослов”, І премія у номінації “романи” на Міжнародному літературному конкурсі романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей “Коронація слова” [1].

Об’єктом нашого дослідження є роман письменниці “Зламані речі” (2021), у якому розкриваються долі двох дівчат – Регіни, що зростала у дитячому будинку, та Марії, котра мала заможних батьків, але стала сиротою через їх трагічну загибель в автокатастрофі [2].

Яскраві постаті героїнь твору розкриваються не лише через портретні характеристики, вчинки та міркування, а й підкреслюються завдяки додатковим образам речей, які розкривають не лише соціальний контекст, а й особистісний простір дівчат.

На початку роману О. Саліпи речі постають як матеріальний аспект розгортання сюжету, адже заможна дівчинка Марія, звикла до вишуканого одягу, інтер’єру, які створюються зусиллями батьків, що прагнуть дати своїй дитині лише все найкраще: “У час, коли для дітей кожна нова пара колготок чи, тим паче, взуття – справжнє свято, те, у що одягається вона, – без перебільшення диво. Ніхто достеменно не знав, як вдається мамі дівчинки діставати сукні, взуття та майже лялькові пальтечка з-за кордону, але у цьому всьому красивому та кольоровому вона вирізняється не те що з натовпу – відрізняється від радянських дітей узагалі” [2, с. 36]; “…У верхній шухляді – новенький чеський набір косметики. Подарунок їй на день народження. Можна тільки уявити, скількох знайомих татові довелося обдзвонити, щоб його дістати. Хотіли потішити доньку” [2, с. 55]. Натомість життя народженої поза шлюбом Регіни, від якої мати відмовилася після пологів у лікарні, сповнене страждань і численних випробувань у дитячому будинку, напівголодного існування, цькування однолітків і мрій про справжню родину: “Перед кабінетом директора вихователька зупинилася, критичним поглядом оцінила Регіну. Пригладила волосся і смикнула вниз трохи закоротку сукеночку. Значить, чергова «показуха» потенційним батькам” [2, с. 30].

Відмінності між дівчатами підкреслюються через опис елементів одягу, предметів побуту та навіть простежуються у репліці однієї з “всиновлювачок”, стосуючись обох: “Знаєте, є цуценята породисті, а є – дворняги” [2, с. 32]. Саме “дворнягою”, тобто звичайною дівчиною, постає Регіна, а “породистою” – талановитою, гарною, залюбленою батьками – Марія, котра називала себе “вишукано” Марі та грала на фортепіано: “Чорний старий інструмент привезли у квартиру наступного дня після того, як Марі записалася на заняття… Марі точно не знала, чи хотіла грати, але перспектива бути «талантом» і найкращою їй подобалась” [2, с. 37].

У той час, коли Регіна “після уроків окремо від усіх йшла в їдальню, швидко проковтувала нехитрий обід і ховалася на своєму ліжку” [2, с. 28], бо на вихідні в дитбудинку залишалися лише “нічийні”, у квартирі Маріїних батьків завжди було людно: “У свята, коли до батьків приходили гості, щоб поласувати «дефіцитними» продуктами, які тато діставав «по блату», Тетяна садила малу за фортепіано і просила грати…” [2, с. 37]; “Справжні шоколадки, а ще цукерки «Червоний мак» мама діставала через бабусю татового студента-двієчника, що працювала на продуктовій базі…” [2, с. 38]. Натомість у дитбудинку: “Перед Новим роком дітей пригощали солодощами. За тутешніми законами, цукерки забирали собі «старшаки», решті залишався дріб’язок” [2, с. 85].

Ці описи роблять яскравішим контраст між дівчатами, демонструють різні погляди на життя, і водночас поглиблюють трагедію розбещеної Марії, яка після загибелі батьків опиняється в дитячому будинку та втрачає “дефіцитні” речі: “До слова, майже нове пальто в неї забрали ще вдень. Наказали зняти верхній одяг перед кабінетом директора, а коли вийшла звідти – замість пальта подали сіру «балонову» куртку. Марія ні про що не питала – надто емоційним видався день. Тому ще один грабунок витримувала стійко. Хлопці забрали дещо з одягу, блокнот з тканинною палітуркою, брелок, подарований Катею, і трохи інших дрібниць” [2, с. 88].

Долі Регіни та Марії перехрещуються в дитячому будинку: вони підтримують одна одну, вчаться виживати серед жорсткого світу покинутих дітей. Однак, далі на дівчат чекають інші перипетії – приємні та трагічні: зґвалтування, смерть дитини, подружня зрада, щасливий шлюб, зникнення коханого в АТО тощо. Ці події загартують їх та знову поєднують: самотню Регіну в очікувані кохання та заміжню Марію, турботливу й закохану.

Перед нами вже постають не перелякані дівчатка з дитячого будинку, а мудрі жінки, котрі знають ціну справжнім почуттям і родині. Так, Марія дбає про сімейний затишок і знаходить щастя у буденному догляді за квітами, що вражають своєю красою: “Жінка наближається до хризантем, гладить їх по вершечках, як дітей. Квіти за це щедро віддають свій терпкий аромат” [2, с. 9]; “Цілими днями порпалася в землі. Полола, поливала, лікувала від шкідників, підживлювала – доглядала за квітами” [2, с. 236]. У свою чергу, Регіна дарує зламаним речам “друге життя”: “Зі снів здебільшого говорили зламані речі з недоробленої кімнати… діставала їх одну за одною й лагодила. Думала, може, то душа баби Дуні бідкається на тому світі, що не доробила всіх справ, та й говорить до неї в снах. А коли збережені бабкою зламані речі закінчилися, пішла шукати інші. Нащо це робила – не могла пояснити навіть сама собі. Просто відчувала, що має силу давати нове життя. А хто знає, може, речам болить так само, як і людям? Людей же лікують, оперують, водять до психолога. А зламані речі – викидають. Без шансу на одужання неї в снах” [2, с. 234].

В останньому розділі роману “Воскресіння” своє вистраждане щастя нарешті отримує Регіна. Вона не лише полагодила всі зламані речі, а й душу бійця АТО Ігоря, котрий під час вибуху втратив ноги. Жінка подарувала йому все своє тепло й турботу, і найголовніше – віру в майбутнє, що розкривається в їхньому діалозі: “А ти для чого тут живеш? – оглянувся навколо. – Ти тут сама-самісінька. Кому ти потрібна? – Собі, – відповіла впевнено. – Людям. Тобі. Я тебе вилікувала. – Правда. Але ж ти не знала, що на щось згодишся. – І ти не знаєш. Не знаєш, для чого ти живеш – може, теж когось маєш урятувати…” [2, с. 250].

Таким чином, образи речей у романі О. Саліпи “Зламані речі” впливають на розгортання сюжету твору, постаючи джерелом вражень, переживань, роздумів головних героїнь – Регіни та Марії, співвідносяться з їхнім особистісним простором, пам’яттю про померлу доньку Яринку (Регіна) та батьків (Марія). На сторінках роману речі сприяють розкриттю еволюції характерів дівчат, їхнього внутрішнього світу, дозволяючи краще зрозуміти поведінку та вчинки.

Література

1.“Коронація слова”: переможці конкурсу URL: http://koronatsiya.com/peremozhci-konkursu-koronaciya-slova/ (дата звернення: 19.02.2022).

2. Саліпа О. Зламані речі: роман. Х.: Книжковий Клуб “Клуб Сімейного дозвілля”, 2021. 256 с.