Овсяницька Ганна ЛЕСЯ УКРАЇНКА І РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ: АКСІОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ

 

Овсяницька Г. В.

студентка 1 курсу магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Курилова Ю. Р. к. філол. н., доцент

 

ЛЕСЯ УКРАЇНКА І РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ: АКСІОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ

На сьогодні для українців набула особливої актуальності тематика європейської ідентичності, що нерозривно пов’язана із проблемою визначення національної системи цінностей.

Із усієї плеяди наших літераторів чи не найбільш шанованою, критикованою і разом із тим – загадковою є постать Лесі Українки. Зокрема, варто наголосити, що мисткиня належить до тієї плеяди художників, чиї твори чи не найчастіше прочитуються у символістському ключі, що робить їх близькими до суто візіонерських текстів.

Творчість Лесі Українки досліджували В. Агеєва, О. Бургардт, Д. Донцов, М. Драй-Хмара, О. Забужко, Н. Зборовська, М. Зеров, С. Кочерга, І. Ольшевський, В. Ржевська та ін.. Революція Гідності як історично-аксіологічний феномен стала об’єктом досліджень таких науковців як І. Бекешкіна, В. Верстюк, О. Горкуша, І. Грабовська, А. Доманська, А. Єрмоленко, С. Жаботинська, В. Кебуладзе, А. Киридон, М. Кучерук, М. Попович, С. Пролеєв, О. Сігов, О. Сич, Н. Скуратівський, В. Трач, І. Ясна. Але на сьогодні ще не було розвідки, у якій би було окреслено особливості аксіологічних орієнтирів, притаманних творам Лесі Українки, із проекцією на революційні ідеї Євромайдану, що й зумовило актуальність дослідження. Мета розвідки – окреслення цих особливостей.

Революція Гідності – переломний етап між національною несвідомістю і свідомістю, між застоєм і затхлістю епохи «Блакитної троянди» і соціальним поступом «Осінньої казки». Символічно, що період Євромайдану так само припадає на осінь, зокрема, початок датується 21-м листопада 2013 року, і це – не просто яка-небудь профанна дата, а день пам’яті архангела Михаїла, очільника небесного війська.

Впадає в око й те, що найпершим на Майдан вийшло студентство, якому відповідає певний архетип – Молодий хлопець із «Осінньої казки», завзятий і безкомпромісний, із яким пішла Принцеса як із апологетом лицарського принципу. Зокрема, у своїй ґрунтовній праці «Notre Dame d`Ukraine» О. Забужко досить розлого і чітко розкриває сутність зв’язку лицарства із європейськими гуманістичними цінностями в усій їхній парадигмі [3]. 

Важливим для розуміння специфіки революції 2013–2014 років є усвідомлення того, що означає для українців сам факт зміни курсу з Європи  на Москву: для імперської культури не існує самого поняття гідності, позаяк уся її система тримається на страхові, поневоленні та маніпуляціях, подібно до королівської тиранії в «Осінній казці». Із такою перспективою свідомі громадяни, начитані, освічені, із певним травматичним досвідом, як особисто пережитим, так і на рівні генетичної пам’яті, просто не могли змиритися, позаяк вони вже встигли побачити, що таке незалежність, які перспективи вона відкриває, і чим вона відрізняється від несвободи. За словами О. Покальчука, революції розпалює не бідний і темний народ. Революції розпалює народ, який вже спробував чогось нового [4, с. 20]. У цьому ключі українці, налаштовані на європейські цінності, ті, що вийшли на Майдан,  нагадують Принцесу з «Осінньої казки», яка має досвід і «ходьби по калюжах», і «кришталевих помостів», але наважується зробити перший крок, аби щось змінити як у собі, та і в панівному ладі – кинутися з гори із «чистого боку» на каміння.

Ситуація морального вибору була такою ж дилемою для активістів, що обирали між довічними муками совісті за нереалізовану можливість щось змінити, розділити біль з іншими і ризиком бути розстріляними чи забитими до смерті. У цей контекст також доречно вписується порив Метелика ins Blau (по суті, ins Feuer), якого «раціональне» і «тверезе» панство схарактеризувало як «дурного» (пригадаймо коментарі противників Євромайдану): «Дурне сотворіння! – мовив дехто з товариства. – Хто велів йому летіти на вогонь? І женуть його, так ні, таки лізе! дурному дурна й смерть!» [6].

Абсолютною видається паралель між життям і художнім твором: сотню лицарів із «Осінньої казки», що лізли на гору і розбивалися, можна порівняти із Небесною сотнею, адже і для тих, і для інших «кришталева гора» була справжньою, позаяк в душі вони носили кредо – лицарську мораль, яка у їхньому світобаченні робила національну ідею істинною. Почуття людської гідності, в основі якої – етичний стрижень, підживлювало гідність національну, бо у вільному гуманістичному суспільстві, де найвищою цінністю є людина-особистість, а не людина-функція, існує більша перспектива лицарського поступу, адже гуманізм передбачає і жорстку відповідальність за свої вчинки насамперед перед власною совістю. Окрім усього, сказаного вище, там, де є солідарність («єдиномисліє», за Т. Шевченком), не може бути зради. Саме тому побиття студентів 30 листопада 2013 року стало причиною, яка змусила з’їхатися до Києва чи не всю національно свідому Україну. Бунт індивідів не був абсурдним і деструктивним із суїцидальної точки зору, адже всі вони мали спільну мету й діяли в тандемі, допомагаючи, підтримуючи, рятуючи один одного від смерті, відбиваючись у сутичках із підрозділами «Беркуту» тощо.

Як влучно Леся Українка висловила подібну етичну позицію вустами Лицаря, героя поезії «Мрії»: «Ні, я чую наше гасло! Ось воно все голосніше... Зав’яжіть тісніше рани, Шкода кров губити марне!» [7]. Життя має вагу тоді, коли є, за що боротися, і коли ніхто, окрім тебе самого, не виборюватиме твою ж свободу, яка є також іншою стороною свободи твого ближнього і твоїх нащадків. Саме тому поранений Лицар прагне зберегти кров, аби потім кинутися у вогонь, позаяк його мета стосується ідеї життя, а не смерті, а саме – поступу, зусиль, праці над власними вадами, терпіння, особистісного руху.

Важливим у розумінні Революції Гідності як аксіологічного феномену є також її тіньовий аспект, пов’язаний із моральною безпринципністю. Зокрема, впадає в око, що «лицарями, що не бояться бруду» можна із упевненістю назвати й тогочасну політичну верхівку, на чолі з В. Януковичем, і бійців «Беркуту», які пішли в наступ. У цьому контексті названі особи також багато в чому нагадують персонажів, задіяних у «свинарській» частині «Осінньої казки»: Лицаря, Служебку, Пастуха і бидло. Якщо перекинути місток на сьогодення, то, по суті, нічого не змінилося: «слуги» на чолі із В. Зеленським так само залишаються на тому ж рівні «болота»: маючи амбіції Служебки, але не маючи лицарської моралі Принцеси, вони так і не виросли, натомість єдине, на що справді виявилися спроможні – так це виплекати власну заздрість і зробити її інструментом репресій. Натомість постать Короля так само залишається в українському політичному і культурному просторі настільки глибокосяжною, як і постать беккетівського Годо. Але пов’язати цю постать лише з якоюсь конкретною людиною (насамперед із В. Путіним) і можна, і водночас неможливо, адже Король – це насамперед привид радянського режиму, який начебто зазнав краху, але чомусь досі волає про помсту (подібно привиду із трагедії В. Шекспіра). Привид у психоаналізі пов’язується із несвідомим. Тому не дивно, що приходить він так само до несвідомих, засліплених і темних диктаторів, до тих, які давно вже втратили будь-які ціннісні орієнтири, відійшовши від людей, Бога і моралі.

Сучасна Європейська аксіологічна парадигма бере свої витоки від гуманізму епохи Відродження, відколи почався закладатися каркас отієї соціальної рівності, в основі якої лежить розуміння, прийняття і сприйняття людської гідності – можна провести паралель із рівністю героїв «Декамерона» Дж. Бокаччо, мешканців Телемського абатства із «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле, або ж лицарів Круглого столу із Артуріанського цику, якщо говорити також про пізнє Середньовіччя. Зокрема, мотив внутрішньої особистісної свободи у «Телемському абатстві» є мотивом найвищої цінності, адже вільна людина здатна самостійно розставляти пріоритети щодо того, яким пріоритетам насамперед потрібно надавати перевагу, і бути свідомою власної відповідальності за цей же вибір.

Протест українців на Майдані незалежності у 2013–2014 рр. названий Революцією Гідності, по суті, став тригером для революції гідності білорусів і казахстанців, які вийшли на вулиці Мінська й Алмати відповідно у 2020-му й 2022-му роках, але придушення цих протестів чинною владою за допомогою зброї, тюрем, катування, залякування тощо є абсолютним злочином проти людяності, що не може бути припустимим у будь-якому суспільстві взагалі.

Як показує практика, демократичні принципи поваги до людини, її честі та гідності, зафіксовані лише на папері, але не втілені в життя [1, с. 43], мають таку ж основу, що й гора з «Осінньої казки». Справедливо зазначив В. Кривошеїн: «Революція гідності» є спробою зламати примарну суть «громадянського суспільства», зруйнувати міраж громадянського суспільства [5 с. 42], так само як кіч, видимість національної ідеї. Завдання режиму – підтримувати необхідну атмосферу, аби видимість льодяної гори протрималася якнайдовше, аби довшою була зима. Холодний терор і холодна війна – єдине, на що такий режим спроможний, позаяк трансценденція його апологетів націлена на утвердження себе не через духовне наповнення і моральне становлення, а паразитичним шляхом, за рахунок крові інших, спекулюючи на їхніх шляхетних почуттях і поривах. Як слушно зазначає О. Забужко, культ власної особи – це найбільш універсальна формула хамократії [3, c. 603], а влада без сакруму, в остаточному підсумку, в «ліміті функції» завжди матиме множення трупів (курсив О. З), бо це її найпростіший спосіб самоствердження [3, с. 601].

Спосіб самоствердження повсталих проти режиму – абсолютна протилежність способу самоствердження хамів. О. Доманська схарактеризувала його як дозрівання до стану особистісного усвідомлення себе не ствердженням егоїстичного принципу самоцінності як єдиної достовірності буття, а принципом достовірності буття як ризиком його втратити заради ствердження власної гідності  [2, с. 77]. Зокрема, така позиція і є лицарським принципом у чистому вигляді: гідність людини визначається системою цінностей, які вона сповідує [1, с. 41].

Отже, Революція Гідності як історично-філософський феномен має під собою підвалини суто ціннісного характеру, які пов’язані із реалізацією ідеї гідності, як особистісної, так і національної, на практиці. Гідність, у цьому випадку, усвідомлюється як підсумок аксіологічної парадигми європейських цінностей, витоки якої беруть початок з епох пізнього Середньовіччя і Ренесансу. Такі цінності так само присутні у творах Лесі Українки «Метелик», «Мрії», «Блакитна троянда» й «Осіння казка» і формують ідеологію творів, а також визначають особливості поетики.

Література

1.Грабовська І. Єврореволюція як Революція Гідності в контексті цивілізаційної проблематики. Філософська думка. 2014. № 6. С. 39–45. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Philos_2014_6_5

2. Доманська О. А. Революція гідності в просторі європейських цінностей. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2015. № 2. С. 75–79. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdakkkm_2015_2_19

3. Забужко О. Notre Dame d`Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. Вид. 3-тє. Київ, видавничий дім «Комора», 2018. 656 с.

4. Киридон А. М. Євромайдан / Революція Гідності: причини, характер, основні етапи. Історична пам'ять. 2015. Вип. 33. С. 17–32. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ip_2015_33_4

5. Кривошеїн В. В. Вплив «революції гідності» на політичну та правову культуру українського суспільства. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія : Політологія. 2016. № 2. С. 37–58. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnuuaup_2016_2_5

6. 25. Леся Українка. Метелик. Зібрання творів у 12 тт. Київ, Наукова думка, 1976, т. 7, с. 15 – 16. URL: https://www.l-ukrainka.name/uk/Prose/Metelyk.html

7. Леся Українка. Мрії. Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. Київ, Наукова думка, 1975, т. 1, 466 с. С.159 – 161. URL: https://www.l-ukrainka.name/uk/Verses/DumyIMrii/KrymskiVidguky/Mriji.html