Шабаль К. С.
к. філол. н., учитель
української мови та літератури
Вільнянської
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2
Вільнянської міської
ради Запорізької області
ЗАСОБИ
характеротворення В РОМАНІ
«ПАДІННЯ ХВ’ЮРЕРА» О. МИХАЙЛЮТИ
Новий сатирично-політичний роман «Падіння хв’юрера» О. Михайлюти – сучасний
ідеологічний твір із авторськими світоглядними акцентами, підсилений гнівною критикою
«владолюбства». Прозаїк змалював галерею
алегоричних персонажів, упізнаваних на політичній арені країни та світу. Протагоністи
(Рой Угрюмов і Богдан Орел) – носії діаметрально протилежних політичних
поглядів, духовні шукання яких мають різні вектори.
Мета дослідження: проаналізувати засоби художнього психологізму та їх роль у характеротворенні персонажів
роману.
Питанню художнього характеру присвятили чимало літературознавчих студій і
теоретичних досліджень М. Бахтін, О. Білецький, С. Бочаров,
О. Галич, З. Кирилюк, О. Поліщук, В. Фащенко та ін.
«Характер (грец.: риса, особливість) – у художній літературі, передусім
реалістичного спрямування, – внутрішній образ індивіда, зумовлений його
оточенням, наділений комплексом відносно стійких психічних властивостей, що
зумовлюють тип поведінки, означений авторською морально-естетичною концепцією
існування людини» [2, т. 2, с. 554]. Але не варто сприймати поняття «характер» лише як психологічний стан
особистості, адже це призведе до поверхового осмислення образу чи й усього
змісту твору загалом.
У романі «Падіння хв’юрера» О. Михайлюта створив художній світ, у
якому більшість персонажів є гротескними
проєкціями на винуватців російсько-української війни. Завдяки контексту
імена прототипів стають зрозумілими. Безумовно,
характери персонажів сформовані на основі етногенетичного досвіду, життєвих
реалій, власних переконань і вподобань. А. Єсін [1] стверджував, що домінантна
роль у психологічному зображенні протагоністів належить засобам прямої
(внутрішньої / інтервентної) форми психологізму, до
якої входять внутрішнє мовлення, форми неповної фактивності (сни, марення)
тощо. Портрет, пейзаж, інтер’єр, зовнішні форми мовлення персонажів – засоби
непрямої (зовнішньої / екстервентної)
форми.
Психологічний портрет лідера-узурпатора повно
відображає його сутність. «Вершитель долі Землі» [3, c. 215] – Рой
Угрюмов – центральна постать роману, украй цинічний і безсердечний у своїй
нахабності й жадобі до влади. Чого вартий лиш один такий шокуючий приклад, як колекціонування черепів захисників Укри, яких у
нього було чотирнадцять, і кожний символізував тисячу вбитих. У цьому контексті його життєві
принципи і вчинки мають відтінок реальної психічної недуги,
обсесивно-компульсивного розладу: «…особа постійно перебуває в центрі уваги й
тішиться від нагнітання страху на оточуючих» [3, с. 201]. Прозаїк дуже детально, з особливим психологічним заглибленням, зобразив етапи формування особистості Угрюмова під
впливом різних чинників і обставин – від «нікудишка з амбіціями Геракла» [3, c. 14] до жорстокого людиноненависника-«монстра» [3, c. 221]. У творі змалювання
зовнішності персонажа подано в оригінальній формі (цілеспрямоване вживання
заперечної частки не) і підпорядковано
художній меті: через зовнішнє передати діалектику внутрішнього єства.
Інтер’єрні дрібниці підсилюють образ хв’юрера: його сіра кімната в палаці,
де він практикує чорну магію; портрет
Й. Сталіна у кабінеті; настільна книга «Майн кампф» А. Гітлера тощо. Зрозуміло,
Рой Угрюмов – прихильник і послідовник всесвітньо відомих диктаторів. На
противагу гнітючому інтер’єру митець почасти вдається до пейзажів, які контрастно
вияскравлюються в тексті, передаючи красу української природи. Художньо аналізуючи політичні невдачі українського
державотворення в минулому, О. Михайлюта фокусує увагу на національному
самовизначенні та самозбереженні, мотивує до проведення незаперечних паралелей
між текстом і життєвими реаліями. Автор застосував прийом протиставлення
персонажів, уводячи в другій частині роману героя Богдана Орла – «із села
Санжари на Запоріжжі» [3, c. 182]. Офіцер-доброволець рятує укрівців, та і
світ загалом від смертельної зброї Великої Яузи, адже винаходить спосіб
дистанційно розмагнічувати ядерні заряди балістичних ракет. Іноді здається, що
прозаїк нарочито вивищує образ
керманича країни-агресора, стверджуючи його інтелектуальні здібності. Автор
висловив відверті, прозорі симпатії
та антипатії до героїв, сподіваючись на розуміння своїх політичних інтенцій. Хв’юрер гине, випадково
опинившись у літаку, що заздалегідь був приречений: «Міль» спалилася…» [3,
c. 246]. На початку твору
стверджується думка, що «уярмленою людина жити не може» [3, c. 13], у кінці ж – бачимо: віроломний
ворог зазнає поразки, час правди й перемоги настане. З метою глибшого розкриття
психології персонажа-рятівника, який прагне справедливості, письменник звернувся
до форми сну. Суть пророчого сновидіння полягала в здійснення заповітного
бажання Орла, а саме у підказці «…того, якою має бути відплата Рою Угрюмову за
Іловайськ і Дебальцеве» [3, c. 169].
Переконані, що художній сон – семіотична
форма втілення авторської ідеї, не просто витвір бурхливої фантазії чи уяви, а
певне свідомо «зашифроване послання» митця реципієнту.
Отже, індивідуальність письменника, життєвий досвід, світоглядна позиція –
усе це визначає літературний характер персонажа. Здійснене дослідження не
вичерпує всіх аспектів характеротворення в сатирично-політичному романі
О. Михайлюти, однак матеріал представленої розвідки є перспективним щодо
вирішення означеної проблеми.
Література
1.
Есин А. Психологизм
русской классической литературы. 2-е изд. перераб. Москва : Фенита, 2003.
176 с.
2.
Літературознавча енциклопедія : у 2 т. /
авт.-уклад. Ю. Ковалів. Київ : Академія, 2007. Т. 2 : М
(Маадай-Кара). – Я (Я-Форма). 2007. 624 с.
3.
Михайлюта О.
Падіння хв’юрера : роман. Київ : Журналіст України, 2020. 256 с.
Доброго ранку, дякую за вашу роботу, зацікавили прочитати цей твір. Скажіть,будь ласка, який герой імпонує вам за характером і чому?
ВідповістиВидалитиДякую за Ваш відгук. Особисто мені імпонує Богдан Орел - позитивний герой роману. Простежуючи проблематику твору крізь призму українських суспільно-політичних колізій сучасності, хочу вірити, що в майбутньому: «…в Укрі раптом об’явиться хтось подібний до Індіри Ганді, і тоді їхньому проєкту «яузовській мір» – повний гаплик» [3, c.70]. Тож такий персонаж постає як носій віри, справедливості й перемоги.
ВідповістиВидалити