Глухенька В. О. АРХЕТИПІЧНИЙ ОБРАЗ «СІМ’Ї» В ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ СТ.

Глухенька В. О.

курсантка 3 курсу

Харківський національний університет внутрішніх справ

Наук. кер.: Перцева В. А., к. філол. н., доцент

АРХЕТИПІЧНИЙ ОБРАЗ «СІМ’Ї» В  ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ СТ.

Природа і сутність людини розкриваються не лише у творчому характері її діяльності або здатності безкорисливо любити іншого. Не меншою мірою людина схильна до почуттів й афектів, які мають деструктивний і навіть руйнівний характер.

У зв'язку з цим особливу увагу ми вважаємо за необхідне приділити художньому тексту, якому притаманне прагнення зображувати людину комплексно. Текст ізольований, як система знаків, завжди соціально нейтральний, але в художній літературі, він виносить добро й зло, злочин і покарання, любов і ревнощі, що в реальному житті існують поруч і нерозривно, на загальний розгляд і суд.

Можливості художньої літератури завжди дозволяли яскраво й образно описувати душевний стан персонажів, складні відносини, що виникають між героями, життєві обставини, у які вони потрапляють. Це відкриває цікаві перспективи для системного й послідовного аналізу літературних образів архетипічного характеру, що знайшли відбиття в класичних текстах художньої літератури. «Художній текст, занурений у певну життєву ситуацію», – це дискурс, який кожна людина тлумачить по-різному: залежно від виховання, віку, характеру, світогляду, статі [1]. До того ж, із кожним новим зверненням до вже знайомого художнього тексту в різні періоди життя й за різних обставин, одна й та сама людина може знаходити для себе новий сенс. Без сумніву, літературну спадщину людства можна використовувати як одну зі складових для зображення головних моральних орієнтирів, що виявляються в людських стосунках, а також вад, що перешкоджають їх здоровому розвитку. Та людські вади й злочини не лише можуть, а й повинні бути об'єктом не лише законодавчих актів, а й художніх текстів, інакше вони просто втратять життєву складову.

Літературний образ «сім’ї» має архетипічний характер – на що вказує поширеність цього образу в міфології, фольклорі й обрядовій культурі, а також у художній літературі різних народів й епох. Цей архетипічний образ піддається трансформації й переосмисленню на кожному історичному етапі.

На нашу думку, саме ХІХ століття стало найкращим періодом для сім'ї й подружніх стосунків як дійових осіб художніх текстів, так і для своєрідного «майданчика», на якому розгортаються дії любовного роману й кримінальної драми. Основним критерієм відбору літературних текстів для нашого дослідження, окрім художнього значення, стало домінування архетипу «сім’я» як основного компонента художнього твору, що підпорядковує собі всю його мотивно-образну систему.

Упродовж ХІХ століття представники літератури реалізму, продовжуючи традиції попередніх культурних епох, залишаються вірними темі сім’ї та подружніх стосунків, адже цей сюжет, проблематика творів були продиктовані самим життям. Найцікавішими з цієї точки зору є «Украдене щастя» І. Я. Франка, «Маскарад» М. Ю. Лєрмонтова, «Крейцерова соната» Л. М. Толстого, «Драма на полюванні» А. П. Чехова, «Кінці у воду» М. Д.  Ахшарумова, «Секретне слідство» О. О.  Шкляревського, «Безталанна» І. К. Карпенка-Карого, «У неділю рано зілля копала» О. Ю. Кобилянської. Це пояснює жваву полеміку, схвальні відгуки або, навпаки, безжальну, часто суперечливу критику, що супроводжували вихід у світ кожного із розглянутих нами творів.

Як й у всі часи, суспільство, що описується в художніх текстах літературних творів ХІХ століття, розвивалось суперечливо: висока духовність стосунків між людьми, блискуча освіта та виховання поєднувались із розбещеністю, аморальністю, вульгарністю. Згідно з традиціями чоловік одружувався пізно, після бурхливої молодості та численних швидкоплинних романів. Винятком не стали й герої обраних творів.

Думки про роль доброчесного сім'янина супроводжували усе свідоме життя Позднишева – головного героя «Крейцерової сонати»: «...вот так я и жил до тридцати лет, ни на минуту не оставляя намерение жениться и устроить себе самую возвышенную, чистую семейную жизнь...» [3, с. 20].

В Арбеніна, який, за його словами, «постиг друзей, коварную любовь», вже до одруження склалося зріле, усвідомлене сприйняття життя, яке він образно уподібнює балу: «кружишься ­­– весело, кругом все светло, ясно...» [2, с. 331]. І лише взаємне кохання й сімейне життя додають щастя і спокій у життя вчорашнього парубка. Але через помітну різницю у віці Арбенін і Ніна не можуть «чувствовать ровно», і якщо Ніна, як образно висловився Арбенін «в огромной книге жизни прочла один заглавный лист» [2, с. 265], то сам головний герой «все видел, все перечувствовал, все понял, все узнал» [2, с. 265]. І, звісно, йому були відомі спотворені норми суспільства, маскаради й бали, що є обов’язковою частиною світського життя, на яких можна здійснювати дії, що часом не відповідають дворянським уявленням про честь і сім’ю.

Герой Толстого – Позднишев – висловлює обурення ставленням вищого світу до багатого і знатного його представника, коли той прийшов на бал, щоб обрати можливу супутницю життя. Замість того, щоб сказати йому: «Голубчик, ведь я знаю, как ты живешь, как проводиш ночи и с кем. Тебе здесь не место. Здесь чистые, невинне девушки. Уйди!» [3, с. 20]. Сам тридцятирічний Позднишев теж не відчуває потреби у коханні для міцного шлюбу. Відсутність взаєморозуміння між подружжям пояснювалась не лише істотною різницею у віці, але й майже ворожим ставленням один до одного. Як згадує головний герой «Крейцерової сонати»: «И остались мы друг против друга в нашем действительном отношении друг к другу, то есть два совершенно чуждые друг другу эгоиста…» [3, с. 32].

На відміну від героїв «Маскараду» й «Крейцерової сонати», головний герой «Драми на полюванні» – Камишев – неодружений. Але потреба героя у створенні сім'ї через описи інтер'єру, взаємовідносини з іншими персонажами підкреслюється А. П. Чеховим на сторінках повісти неодноразово. Вже досить зрілого віку, із минулим, багатим на любовні пригоди, Камишев закохується в юну «лісову красуню» – Оленьку Скворцову, що пізніше вийде заміж за п'ятидесятирічного управителя Урбеніна.

Говорячи про ставлення літераторів до сім’ї та шлюбу, треба зазначити цікавий факт: письменники часто використовували для літературних персонажів прізвища, що говорять самі за себе, завдяки чому підкреслювали реальне ставлення до шлюбу й сім’ї. Звернувшись до героїв поеми «Маскарад», нескладно помітити, що ім'я Ніна складає частину прізвища Арбенін; прізвище головного героя, немов поглинає ім'я своєї дружини. Саме так і розвиваються сімейні стосунки цього літературного подружжя: Ніну поглинає запальна, суперечлива, егоїстична натура Арбеніна. Прізвище головного героя «Украденого щастя» Франком теж обрано не даремно. Задорожний – духовно слабка, беземоційна людина, що стоїть осторонь любовних пристрастей, «край дороги», якою йде його сім’я. Прізвище героя роману «Кінці у воду» теж має свій підтекст – Бодягін – від слова «бодяться», у значенні «вештатися, блукати, не триматися домівки і сім’ї.». І, дійсно, Ахшарумов не шкодує слів, змальовуючи ту «витонченість», із якою Поль Бодягін знущається з дружини, не приховуючи своїх численних романів й афер.

Отже, сім'я й подружні стосунки, про які розказано на сторінках аналізованих творів, не лише не сприймаються головними героями як духовна цінність, але й стають об'єктом для глузування й помсти. Суспільство, що оточує героїв, не приховує своє ставлення до союзу таких різних за віком і життєвими пріоритетами людей, передбачаючи вірогідність виникнення сімейних сварок і конфліктів, непорозуміння і, як наслідок, можливі подружні зради, та водночас ставиться до цього як до звичайного явища.

Отже, аналізуючи форми існування архетипічного образу «сім’я» у межах літературних творів ХІХ століття, можна зробити висновок, що вони різноманітні й визначаються особливостями творчої свідомості кожного окремого письменника, бо підґрунтя усіх сімейних проблем знаходиться у вихованні й  стереотипах поведінки.

Література

1. Дискурс як єдність тексту й комунікативної ситуації. URL: https://www.pushkin.institute/news/detail.php?ID=15579 (дата звернення: 05.03.2019).

2.   Лермонтов М. Собр. сочинений : в 4 т. Т. 3 : Драмы. Санкт-Петербург : Издательство Пушкинсого Дома, 2014. 600 с.

3. Толстой Л. Полное собрание сочинений : в 90 т. Т. 27. Москва : Государственное издательство «Художественная литература», 1936. 767 с.

4.      Франко І. Украдене щастя. Перехресні стежки. Харків : Фоліо, 2008. 415 с.