Лящова А. О. АВТОРСЬКА РЕЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ КНЯГИНІ ОСТРОЗЬКОЇ В РОМАНІ П. УГЛЯРЕНКА «І БУВ РАНОК, І БУЛА НІЧ… (ГАЛЬШКА)»

Лящова А. О.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

АВТОРСЬКА РЕЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ КНЯГИНІ ОСТРОЗЬКОЇ 

В РОМАНІ П. УГЛЯРЕНКА «І БУВ РАНОК, І БУЛА НІЧ… (ГАЛЬШКА)»

Петро Угляренко – український письменник, у доробку якого налічується 37 книг, серед яких 13 романів, кілька повістей та близько двох сотень оповідань. Особливе місце в творчій спадщині письменника посідають 10 історичних романів, написаних і виданих за чверть століття: «Князь Лаборець» (1971), «Після довгої ночі» (1975), «Довгий шлях до озер» (1979), «Із дерева жалю» (1979), «Плач біля чужої стіни» (1984), «Взимку, в рік миші» (1987), «І був ранок, і була ніч» (1990), «Смерть у Санкт-Петербурзі» (1995), «І заплакав Христос» (1996), «Аж до дня судного» (1996). А також кілька творів на історичну тематику, які ще чекають на свого видавця: «Й утверди в них віру», «Пролий гнів твій», «Ти переміг, Галілеянин», «Каїн і Авель», «По сьомій сурмі». Вони охоплюють події, що відбувалися упродовж кількох століть не тільки в різних містах чи країнах, а навіть і на різних континентах. У них діють такі історичні персонажі, як Іван Грозний, Дмитро Вишневецький, Нестор Літописець, Мстислав Романович, Данило Галицький, Іван Підкова, Чингісхан, Федір Корятович, князь Лаборець, хан Батий та ін.

Роман автора «І був ранок, і була ніч... (Гальшка)» став першою художньою версією життя Гальшки Острозької (1539–1582) – доньки князя Іллі Острозького та Беати Костелецької, онуки князя Костянтина Острозького. Героїня роману була фундаторкою Острозької академії – першого на території України навчального закладу європейського типу, та попри це, залишається для більшості особою невідомою або малознаною. За свідченнями сучасників, Гальшка вважалася однією з найкрасивіших жінок Речі Посполитої, але це не принесло їй жіночого і людського щастя. Не полегшила долю і небесна заступниця Свята Єлизавета, на честь якої дівчину було названо («Гальшка» – скорочена форма від імені «Єлизавета»). Родинні статки, які успадкувала дівчина за батьківським заповітом, зробили її заручницею в руках мисливців за багатим посагом. І хоч батько визначив для своєї доньки кількох впливових опікунів, зокрема польського короля Сигізмунда-Август та його дружину, але й вони не зарадили Гальшці. Не лише опікуни, але й рідний дядько дівчини, Костянтин-Василь Острозький, вирішуючи її долю, не випускав із поля зору власні соціально-політичні й майнові інтереси.

Сюжет роману – це не просто ланцюг нещасливих шлюбів Гальшки, а історія її боротьби  за своє право жити і діяти згідно зі своїми переконаннями, за покликом серця: «А в мене хіба волі нема, хіба не людина я, що можна все, що завгодно, зі мною чинити?» [2, с. 184].

З 12-річного віку Гальшка вже розглядалася як вдала партія, на одруження з якою претендували Мартин Зборовський, Дмитро Вишневецький, Дмитро Сангушко. Але коли мати Гальшки спробувала віддати її заміж за вайлуватого і недолугого Мартина Зборовського, непокірна Гальшка віддала перевагу українському князеві Дмитрові Сангушко: «У замковій церкві, в Острозі, старий Отець Феодосій з’єднав їх перед богом і людьми. Свідком тому Василь-Костянтин, князь Острозький. І Зофія» [2, с.  125]. Перший шлюб не приніс щастя дівчині, бо князя було звинувачено в її викраденні і на вимогу матері – Беати Костелецької – засуджено до страти і безчестя. Розправа над Дмитром Сангушком, здійснена військом Мартина Зборовського, відбулася на очах Гальшки: «Князь Сангушко лежав, догола роздягнутий, неживий уже, мертвий, у багні скривавленому» [2, с. 167]. Завдавши її непоправної психологічної травми, розправа над коханим лише посилила внутрішній спротив Гальшки навіть по відношенню до матері, яку вважала причетною до смерті Сангушка: «І не ворухнулася Гальшка, коли Беата постала перед нею на порозі. Мов статуя мармурова стояла, яку хтось навмисне, для жарту, убрав у чорний оксамит. Жоден м’яз не поворухнувся на Гальшчиному обличчі, навіть дрібна сльозинка не викотилася з ока» [2, с. 179].

Другий шлюб Гальшки, укладений за волею Сигізмунда-Августа, теж не враховував її почуттів, а став формою сплати королівського боргу старому князю Лукашу. Гальшка, не втрачаючи жаги до боротьби, і в цьому випадку намагалася протистояти чужій волі: «Ні тепер, у Варшаві, думала, ні в Шамотульському замкові графові не покориться. Несподівано сповнилася рішучістю, зірвала зі стіни кривавий татарський меч у золотому оздобленні й з усієї сили вдарила ним графа, щоб умер він, як Дмитро Сангушко» [2, с. 197]. Трагізм долі молодої заможної жінки підкреслюється й тим, що навіть власна мати  розглядає шлюби доньки як спосіб вирішення певних питань. У цоьму випадку вона не погодилася з рішенням королі і, викравши доньку, вивезла її до Львова і одружила з Семеном Слуцьким: «В монастирському храмі обмінялися перстнями Семен і Гальшка» [2, с. 243]. Ця подія стала початком найдраматичнішого періоду в житті двадцятирічної княгині Острозької: взявши монастир в облогу, Лукаш повертає собі дружину і ув’язнює її в маєтку Шамотули на довгих 14 років. 

П. Угляренко крізь увесь твір проводить мотив протистояння полонізації Правобережної України в середовищі української шляхти. У умовах складної суспільно-політичної і релігійної ситуації Гальшка показана непохитною прибічницею батьківської віри: «Я українка, українкою і зостануся!» [2, с. 146].

Портретні деталі опису Гальшки надзвичайно лаконічні. Найчастіше це авторські характеристики, в яких вона порівнюється з лебідкою, котра «пливла, час од часу змахуючи крилами» [2, с. 112] або з чарівною русалкою «з розпущеними кісьми, що мокрими пасмами лягають на її засмаглу спину» [2, с. 94]. Внутрішні монологи сповнені мінорного звучання і відображають побивання дівчини за її нещасливою долею: «здається мені, що скоро довга, темна ніч настане, що й світанку не дочекаюся» [2, с. 112]. Примітно, що характеристики Гальшки, дані їй іншими персонажами, стають засобом розкриття не так її образу, як їхніх власних. Наприклад, слова Сигізмунда-Августа «Чому Гальшка не може стати тією жертвою, що об’єднає реформаторів і католиків навколо короля?» [2, с. 250] викривають ницість і аморальність вінценосної особи. 

Завершується роман проспективним фрагментом про життя Гальшки після визволення з Шамотульського замку, яке стало можливим лише через несподівану смерть князя Лукаша в 1572 році: «Десять років після повернення з Шамотульського замку ще прожила на світі князівна Острозька. Померла Гальшка наприкінці 1582 року, передавши і Острог, і весь свій маєток князеві Василю-Костянтину і його синам – Янушеві, Костянтину й Олександру» [2, с. 319].

Усупереч браку документів про життя Гальшки Острозької, П. Угляренку вдалося через поєднання скупих історичних фактів з вигадкою і домислом змоделювати переконливий образ жінки ХVІ століття, яка «зважилася протистояти стереотипам патріархального суспільства, боротися за свої жіночі права, діяти всупереч наказам короля Сигізмунда-Августа і рідної матері – католички Беати» [1, с. 11]. Роман «І був ранок, і була ніч... (Гальшка)» демонструє неординарний характер і духовний аристократизм меценатки доби пізнього Середньовіччя.

Література

1. Шинкар І.  Історичний роман П. Угляренка в контексті української літератури (закарпатський локус) : автореф. … канд. філол. наук : 10.01.01 / Іван Петрович Шинкар. – К., 2011. – 19 с.

2. Угляренко П. І був ранок, і була ніч… (Гальшка) : роман / П. Угляренко. – К. : Рад. письменник, 1990. – 319 с.