Агатій Т. Є. ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС ТВОРЧОСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ ТА А. ПЛАТОНОВА

Агатій Т. Є.

студентка 4 курсу

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Наук. кер.: Коробкова Н. К., доцент, к. філол. н.

ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС

ТВОРЧОСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ ТА А. ПЛАТОНОВА

Питання філософської основи творчості О. Кобилянської та А. Платонова розгортаються у контексті осмислення специфіки українського літературного процесу в цілому. Очевидно, що Фрідріх Ніцше своїм вченням залучився до створення засад філософсько-мистецького дискурсу модерності, для якого були ворожі будь-які прояви механістичного сприйняття дійсності, що породжували надію, віру в цінності та поступ.

За об’єкт дослідження обрано зразки прозової спадщини письменників, у якій, на наш погляд, найвиразніше простежується вплив філософії Ніцше. Це повість «Царівна» О. Кобилянської та оповідання «Нащадки сонця» А. Платонова. Можна стверджувати, що погляди української письменниці О. Кобилянської та російського письменника А. Платонова формувалися під впливом ідеї «надлюдини» автора «Заратустри», який, у свою чергу, допоміг письменникам створити нові типи героїв в літературі: О. Кобилянській вдалося відкрити для загалу жіночу реальність, яка не вписувалась у традиційне патріархальне уявлення, а Андрію Платонову створити образ обраної людини, незвичайної долі того, хто, пройшовши ланцюг випробувань, досягає поставленої мети, незважаючи на жертви і втрати.

О. Кобилянська асимілювала феміністичну ідею через власну творчість у літературний процес, що модернізувався під впливом ніцшеанської філософії. Беручи до уваги німецького філософа, авторка змогла досконало витлумачити ідею фемінізму у своїй творчості.

А. Платонов, на відміну від буковинської письменниці, по-іншому інтерпретує ідеї автора «Заратустри». Розповідь А. Платонова, на відміну від О. Кобилянської, практично позбавлена метафоричності. А. Платонов, швидше, використовує метонімічні конструкції. У той час, коли О. Кобилянська цитує філософа у своїй повісті, захоплюється окремими його думками, А. Платонов ніби спостерігає за своїм героєм, який створений не без участі філософських ідей Ніцше.

В оповіданні «Нащадки сонця» А. Платонова, як і в повісті О. Кобилянської «Царівна», в основі лежить ідея надлюдини німецького філософа. «Природній» людині в А. Платонова протиставлена «надлюдина», яка націлена на глобальне перетворення світу, на повне перетворення матерії через її заперечення, знищення і наступне відродження в новій якості, що задовольняє потреби людини в безсмерті і необмеженій свободі. Герої цього типу наділені певними якостями: надпотужним інтелектом, активним впливом на навколишню природу, включаючи придушення природного початку в собі самому; нестримною енергією; здатністю створювати масштабну картину світу; самотністю і свідомістю своєї обраності. У типі «надлюдини» у А. Платонова переосмислені основні риси героя романтичної літератури.

А. Платонов, під впливом філософії Ніцше, створює свою «надлюдину», яка показує нам, на що вона здатна, яких висот може досягти. Але його «надлюдина» не завжди має позитивний характер, його інтерпретація філософії Ніцше показує і велич і нищівність цієї ідеї. Герой А. Платонова здатен на те, щоб реалізувати всі свої мрії та плани, але і у нього є слабкі сторони, які руйнують його незламність.

Письменники показують кого вони висувають у кандидати на звання «надлюдини», використовуючи характеристики людини самодостатньої, сильної, незалежної, для якої не існує правил, за якими вона повинна жити. Такі характеристики і дає автор «Заратурстри» надлюдині.

О. Кобилянська та А. Платонов створили образ людини, яка зазнаючи болючих розчарувань, не занепадає духом, а вірить у своє високе призначення, в те, що зможе змінити цей світ, долає негаразди у житті та йде вперед. Так, як про це писав Ніцше. Наталка Верковичівна, головна героїня повісті «Царівна» О. Кобилянської, та Вогулов, головний герой оповідання «Нащадки сонця» А. Платонова, почуваються самотніми у своїх планах та намірах. У них немає підтримки зі сторони, вони самі долають усі перепони на своєму шляху, самі вирішують як їм вчинити. Саме самотність допомагає їм розібратися у своїх цілях, бажаннях та почуттях. А самотність – це батьківщина Заратустри: «Втікай друже мій у самотність! ...де закінчується самотність там починається торговище» [6, с. 339].

Цікаво, що в обох авторів «надлюдина» народжується саме тоді, коли вона випила гірку чашу любові. Але Наталка, маючи на меті здатися, все ж таки переборює себе, свою любов і продовжує далі жити. Платонов ніби вважає, що ідея надлюдини – це ідея мети, яку треба досягти, вона  повертає людині втрачений сенс існування, ось чому Вогулов так впевнено йде до своєї мети. Інженер продовжує жити далі створюючи свій світ, кращий. Він хоче зробити неможливе, прагне перемоги у внутрішній боротьбі зі своїм «Я». Його захлинають почуття, він сумує за минулим, але зараз безжалісно робить те, чого бажає він, бо він є «надлюдина», у якої немає іншого вибору.

Наталка, у свою чергу, не здалася, бо теж продовжила боротьбу з собою, продовжила жити і знайшла своє щастя. Вона теж сильна і не має іншого вибору аніж бути вищою за «потолоч» та йти вперед, не озираючись. Вона, так само як і Вогулов, сумує за минулим, але не вбачає в ньому істини. Тому, збираючи усі свої сили, йде дорогою, яку їй показав Ф. Ніцше.

Наталка і Вогулов – водночас такі різні і такі схожі. Різні статті, різні характери, різні захоплення і різне життя. Здавалось, що неможливо якось поєднати чимось спільним ці дві долі. Але покликання, прагнення не бути «натовпом», тема кохання об’єднує їх, робить їх довершеними образами, які сягають вершин, володарюють над іншими, сягають звання «надлюдини».

Судячи з творів української письменниці О. Кобилянської та російського письменника А. Платонова, можна стверджувати, що їх погляди формувалися під впливом ідеї «надлюдини» автора «Заратустри», який сприяв  письменникам створенню нових типів героїв в літературі.

Отже, погляди О. Кобилянської та А. Платонова формувалися під впливом німецького філософа, а в основу творів було покладено великі думки, ідеї та філософія Ф. Ніцше.

Література

1.     Гундорова Т. Ольга Кобилянська contra Ніцше, або народження жінки з духу природи // Гендер і культура : зб. ст. / упор. В. Агеєва, С. Оксамитна. – К. : Факт, 2001. – С. 34–35.

2.     Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. – К. : Критика, 2002. – 272 с.

3.     Зворушене серце: Твори Ольги Кобилянської : навч. посіб. : у 2 кн. / упоряд. А. Чічановського. – К. : Грамота, 2003. – 463 с.

4.     Знаменский С. «Сверхчеловек» Ницше // Ницше: Pro et contra : антология / cост. Ю. В. Синеокая. – СПб. : Изд-во Рус. христиан. гуманитар. ин-та, 2001. – С. 904–945.

5.     Лютий Т. Українське ніцшеанство / Т. В. Лютий // Наукові записки НаУКМА. – К. : Вид. центр НаУКМА, 2011. – С. 60–66.

6.     Ніцше Ф. Жадання влади / Ф Ніцше ; пер. з нім. А. Онишко, П. Таращук. – К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2003. – 437 с.

7.     Платонов А. Усомнившийся Макар : рассказы 1920-х годов ; стихотворения. / А. П. Платонов. – М. : Время, 2011. – С. 112–120.

8.      Платонов А. Записные книжки. Материалы к биографии / А. П. Платонов. – М. : Наследие, 2000. – С. 25–83.