Балацька К. Р. ДУХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФІЛОСОФСЬКИХ ПРИТЧ К. МОТРИЧ

Балацька К. Р.

студентка магістратури,

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., доцент

Як влучно зауважила Н. Караульна, «духовне постає як специфічна єдність ідеального та реального, теоретичного та практичного ставлення людини до світу, як дійсний стан світорозуміння (орієнтації у світі) у тій конкретній ситуації практичної дії та спілкування, у якій індивід безпосередньо застає і виявляє себе» [2, с. 11]. Духовне життя – це побудова й розвиток життєвого світу людини, який належить індивіду, і включає в себе родові та загальнолюдські характеристики буття.

До системи цінностей, у контексті яких функціонує духовність, окрім моральних, входять також громадянські цінності, естетичні, інтелектуальні, екологічні, світоглядні. М. Боришевський розглядав духовність як утілення у світоглядних орієнтаціях людини сподівань, прагнень, ідеалів, загалом – духу народу, нації, що визначає спрямованість особистісних потреб, переживань і зумовлює настанову на відповідний життєвий вибір [1, с. 24, 29]. Однією з найсуттєвіших ознак духовності є її універсальний характер, адже вона не обмежується якоюсь окремою сферою життя людини, а охоплює всі спектри її дієвого життєздійснення.

Духовний потенціал творів К. Мотрич розкривається на інтертекстуальному зв’язку зі Святим Письмом. Найкраще це репрезентується за допомогою жанру молитви, філософських притч: «Молитва до мови», «Молитва за убієнних голодом», «Молитва за Україну». Ці твори були об’єктом уваги В. Антофійчука, Н. Миронюка,  Г. Нехаєнко, Г. Новікової.

Мета статті – розкрити проблеми духовного начала особистості у філософських творах К. Мотрич, проаналізувати їх в контексті Біблії.

У «Молитві до мови» К. Мотрич порушила проблему стану української мови в минулому і сьогоденні. Письменниця плекає українське слово, використовуючи авторські епітети: «життєдайна криниця», «вогненна така», «чарівна така», «ласкава така». Образ мови персоніфікується, є справжнім духовним началом: «Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжній дорозі людської долі! Твої джерела б’ють з правічних глибин матінки – землі, тому й вогненна така. Купаються в тобі нічні зорі, тому й чарівна така, кохаються в тобі вуста матері, тому й ласкава така» [3, с. 101]. Авторка говорить про мову, як про найсвятішу істоту на землі, наділяючи її живими якостями: «Мова наша! Пресвятая й незаймана діва! Яничарами по степах гнана, на курних шляхах переймана, чужинцями нищена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, ідолами потоптана, у рабстві упокорена» [3, с. 101].

К. Мотрич просить простити нерозумним дітям яничарство. Українська мова постає втіленням всіх чеснот людини. Письменниця бачить її і Пресвятою Богородицею, і мудрою берегинею народу, і Стражденницею, великомученицею, розіп’ятою на хресті мук. Водночас це і вбога прочанка з простягнутою рукою, осквернена й знеславлена своїми дітьми. За допомогою повторюваного дієслова «прости» письменниця ставить на коліна весь народ і просить пробачення перед українською мовою. Лише духовно багаті особистості здатні на високі почуття, можуть розгледіти красу рідного слова, а мірилом духовності є мова.

Тему голодомору порушено у притчі «Молитва за убієнних голодом». За допомогою метафор («хто водить за мною запалими очима-криницями», «розпинає душу мою на хресті») зображено смерть, що ходить за великим і малим, і вичікує, коли зможе повністю знищити український народ. В образі матері-України репрезентується увесь народ, що постраждав від голоду. Словами спасительки письменниця звертається до Богородиці й просить дати сили українцям, котрих пожерли червоні дияволи. Бачимо ріки людських сліз, якими наповнюються криниці та кропиться земля, а сама Україна представляється в образі страшної могили, яка покрила всю її території.

З сарказмом авторка говорить про Великодній стіл, вкритий стравами (галушки, узвар, вареники, меди), у «Молитві за убієнних голодом», натякаючи владі на сотворіння нею великого гріха в період з 1932–1933 рр. І якщо ці мученики померли голодною смертю, то нехай вони хоча б на тому світі наїдяться.

Твір-сповідь пронизаний духом гранично відвертого психофізіологічного покаяння «гріховоди», який кається не стільки для того, щоб випросити прощення й «царства небесного», а для того, щоб зрозуміти причини страшних вчинків. Адже духовність світиться в очах, а бездуховність призводить до звиродніння.

Отже, К. Мотрич вміло застосовує жанр молитви для розкриття проблеми занепаду духовних орієнтирів особистості. Духовні цінності не вимірюються побутовими речами, адже людським душам необхідні любов, доброта, милосердя – все, що робить її кращою, піднімає над мізерним і буденним.

Література

1.            Боришевський М. Й. Духовні цінності в становленні особистості – громадянина / Й. М. Боришевський // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 144–150.

2.            Караульна Н. В. Духовність як чинник самовизначення людини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к. філос. н. : спец. 09.00.03. «Соціальна філософія та філософія історії» / Караульна Н. В. – К., 2000. – 18 с.

3.            Мотрич К. Молитва до мови / К. Мотрич // Педагогіка толерантності : Філософія освіти. Педагогічні методики, технологїи. Дайджест : журнал для вчителів, викладачів, вихователів, організаторів освіти, батьків та юнацтва. – 2008. – № 3. – С. 101-102.