Ганченко А. Ю. «КОД ДА ВІНЧІ» ДЕНА БРАУНА ТА «ЖЕРТВА ЗАБУТОГО МАЙСТРА» ЄВГЕНІЇ КОНОНЕНКО: ІМПЛІЦИТНИЙ ДІАЛОГ

Ганченко А. Ю.

студентка 2 курсу,

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Наук. кер.: Коробкова Н. К., к. філол. н, доцент

Тема імпліцитності для літератури – фундаментальна. Категорія неясності, прихованості, такого, що (на відміну від експліцитного) може бути виявлено тільки через зв'язки з іншими об'єктами чи процесами, посідає у літературній думці одне з  чільних місць. Це зумовлено здатністю концентрації уваги  читача на деталізації, аналізі прочитаного, пошуці спільного між сюжетами, мотивами, образами, описами та засобами характеротворення. Варто сказати про те, що теорія прихованості стає своєрідною системою світорозуміння, яка стає рушієм сприймання творів різнонаціональних авторів та подальшого їх аналізу. Це парадигма, що реконструює у людському розумінні факти, подробиці, деталі, спроможні відтворити повноцінний ланцюг прихованого діалогу між творами.

Формально долучення творів до імпліцитних діалогів переважно пояснюються співвідношеннями із провідними тенденціями розвитку літератури. Очевидно, твори подібних жанрів та відповідних їм стильових манер – це фрагменти  обширної художньої системи, цілісності й завершеності якої автор прагнув досягти. До того ж завдяки, на перший погляд, неявному діалогові проглядаються авторські концепції дійсності, проте виразною та самобутньою є та сама означеність, яка будує певний конструктивний план.

Інтерес дослідження імпліцитності найефективніше задовольняється через спостереження та аналіз, сказати б,  слідчо-детективне виявлення подібності. Подібно до того як Ден Браун «виношував» задум історії про доктора Роберта Ленгдона у романі «Код да Вінчі», так само Євгенію Кононенко зацікавив мотив розгортання життя розвиненої  інтелектуально й зосередженої на «таємниці»  людини, що згодом письменниця висвітить у своєму творі «Жертва забутого майстра».

Обрані за об’єкт дослідження твори мають схожий початок: твір Дена Брауна «Код да Вінчі» розпочинається фактами про таємниче релігійне братство, що було засновано в тисяча дев’яносто дев’ятому році. Наприклад: «Приорат Сиона – тайное сообщество, основаное в 1099 году…» [1, с. 1].  У творі  Євгенії Кононенко наявні алюзії  на Книгу Буття, наприклад: « І простяг Авраам свою руку…І взяв ножа, щоб зарізати сина свого…», «Вигляд темного лісу й мідь його листя стіною оточили лик світу», «Внизу ревла і тюкала юрма, вагою пензля мстилися вагання» [2, с. 4]. Такого типу посилання надає творові оригінальності, інтриги, яка  зацікавлює читача, залучає до гри,  провокує активізувати  власні інтелектуальні потенції. Так, читач занурюється  до першоджерел та віднаходить істинний сенс семіотичного дискурсу твору.

Важливим видається аналіз метафоричності назв.  «Код да Вінчі» Дена Брауна спричиняє відчуття загадковості та недовершеності, аналогічно  і постать легендарного Майстра з твору Євгенії Кононенко «Жертва забутого майстра», загадка  Леонардо да Вінчі залишається нерозгаданою по сьогодення.  Ден Браун не втрачає низку містичності та підкріплює інтерес  до постаті Леонардо да Вінчі не лише таємничими фактами із життя, а й використовуючи так звану анаграму, звертаючись до логічного мислення та зорових факторів читача, наприклад: «С этими словами Лэнгдон достал из кармана пиджака шариковую ручку и переставил буквы в каждой строке. На вид идола родич! О, мина зла! И получилось у него вот что: Л(е)онардо да Винчи! Мона Лиза!» [1, с. 120]. Аналогічно Євгенія Кононенко характеризує скульптора Пінзеля – загадкового майстра твору, подібного до Леонардо да Вінчі, пишучи: «А хто знає, яким був Пінзель? Феноменальна працездатність, трапляється, цілком узгоджується з психічними розладами. Недарма ж прикметники «блаженний», «одержимий» однаково пасують і митцям, і ментально хворим. А ще Пінзель є й містичною постаттю» [2, с. 34]. Містифікація, до якої вдалися обидва автори, викликає незвичайний інтерес, тим самим, пояснюючи мотивацію автора втримати інтригу  до кінця твору.

Варто визначити місце інтриги у творі. Інтрига твору – фундаментальна, а отже визначає подальший розвиток подій, тримаючи в таємниці найголовніше. Інтрига Євгенії Кононенко полягає у відкритті таємниць великого Пінзеля та віднаходить своє відображення у словах автора: « Але чи розкриється таємниця великого Пінзеля? Таємниця  його життя і його смерті, таємниця його жертви і його забуття? В цій таємниці також присутній мученицький ефект незавершеної дії, але тих, хто підпав під його дію, мимоволі травматизує, породжуючи і інтригу, і біду» [2, с. 166]. Але ж і інтрига Дена Брауна не менш імовірна та передбачувана, викрита у словах: «Но не смерть страшила его в данный момент. Я должен передать тайну» [1, с. 11].

Цікавим є те, що аналогічним у творах є наявність поряд с головним героєм так званої «помічниці», яку  наділено інтелектом, цілеспрямованістю та надзвичайним рівнем логічного мислення. Так, у романі «Код да Вінчі» Дена Брауна, поряд з головним героєм доктором Ленгдоном знаходиться чарівна криптограф - агент Невьо, на ім’я Софі: «Она разительно отличалась от кокетливых, помешанных на диете блондинок, что наводняли Гарвард. Эта женщина была не только красива и естественна, она излучала уверенность, силу и обаяние» [1, с. 67]. Майже ідентично зображено  дівчину і Євгенією  Кононенко: «  Я закінчила відділення французької філології романо-германського факультету»[1, с. 13]. Прикметним є й те, що саме жінки у творі звертають увагу на деталі, що ведуть до винайдення істини та розкриття інтриги.  На думку психологів, саме жінкам на відміну від чоловіків притаманна увага до деталей.

Слід відзначити такий інтермедіальний прийом  як  метод графічного впливу на читача, наявний в обох творах. Ден Браун апелює до витворів мистецтва Леонардо да Вінчі – «Витрувианский человек», а Євгенія Кононенко приділяє увагу графічному зображенню «плану середмістя Львова з переліком кам’яниць». Така увага авторів до графіки  пояснюється наявністю загадкових будівель у тих містах, де розгортаються найважливіші події: у романі Дена Брауна – це Париж, а у творі Євгенії Кононенко – Львів.

Потрібно передбачити, що і сама атмосфера міст викликає асоціативний ряд з негативною конотацією, провокуючи читача ставитись прискіпливо не лише до подій, а й до описів тих архітектурних пам’яток, які знаходяться у місті, а також поряд з дійовими персонажами. Таким самим чином зображує Ден Браун атмосферу міста: «Arc du Carrousel. В древности под этой аркой совершались самые варварские ритуалы, целые оргии, но почитатели искусства любили это место совсем по другой причине» [1, с. 26].

Інтрига залишається до кінця  творів. Зацікавленню читача сприяє  уведення  в текст напівмістичного історичного дискурсу,  поданого на початку роману Деном Брауном, або ж у кінці – Євгенією Кононенко. Історичні факти слугують додатковим джерелом пізнання. Ден Браун доводить факт існування таємничого Граалю – своєрідної святині, наприклад: «Грааль под древним Рослином вас ждет. Сосуд и меч там охраняют вход» [1, с. 525]. А Євгенія Кононенко не спростовує факт існування особи самого майстра, наприклад: ««Жертва забутого майстра» є художнім твором. Всі збіги з реальними особами є випадковими. Невигаданою є тільки особа самого «забутого майстра»»[2, с. 167]. А отже, можна лише підтвердити, що  автори дотримались суворої концепції напружених перипетій, гострої боротьби мотивів і особливо часто прихованих намірів.

Підсумовуючи, зауважимо, що попри усю прихованість неявний діалог досліджуваних  творів є очевидним. Такого типу діалог дає можливість читачу віднайти спільне та відмінне у творах, порівняти характери персонажів, слідкувати за деталями та фактами. А авторові розкрити актуальність процесу, проблеми релігійності, а не залишати це у тіні сумнівів. Однозначно стверджувати про аналогічність творів Дена Брауна та Євгенії Кононенко безперечно не можна, але казати про діалог можливо. Наявність схожих елементів лише підтверджує тенденцію тяжіння до подібного, але водночас незвичайного та таємничого. Кожен з двох творів по-своєму автентичний і посідає неабияке місце у літературній ланці, претендуючи на популярність серед читачів. Кожен з авторів безперечно зобразив свій власний стиль точно та стилістично, проте не випадково сучасники зауважили близькість творів, а читачі – їхню суголосність загальному колу естетичних настанов цієї течії. І все-таки схарактеризована вище модифікація творів передбачає пошук спільності, прихованої таємничо.

Література

1.       Браун Д. Код да Винчи / Д. Браун. – М. : Изд-во «Издательство АСТ», 2005. – С. 9–542.

2.       Кононенко Є. Жертва забутого майстра / Є. Кононенко. – К. : Вид-во «Грані-Т», 2007. – С. 4–174.
3. Погребенник Ф., Федченко П. Літературознавчий словник-довідник /       Ф. Погребенник, П.  Федченко та ін. – К. : Вид-во «Академія», 2006. – С. 3–751.